Язичницька віра як найперша духовна система та основа духовності нашого народу зародилась в природних умовах того далекого часу, коли людина була і відчувала себе невід'ємною частиною Всесвіту, в якому є такий же безмежний, безумовний, всемогутній і всюдисущий Бог, який має багато проявів і стільки ж імен.
Людина того часу брала свої знання з Природи, яку вона називала Богом. І те, що вона взяла від Бога, було і залишається правильним і вічним, а знання можуть лише розвиватися і поглиблюватися, але не можуть відкидатися.
Язичник мав і зберігав у своїй вірі всі надбання свого племені-роду. Він прагнув зробити довколишній світ добрішим для себе і злішим для своїх ворогів, які ставали на шляху добра його народу. Язичницька віра - це музика, рівновага добра і зла.
Зародження язичницького Православ'я було природнім, адже наш край є найкращим для життя людини. Помірний клімат, тобто без лютих морозів і без спалюючої все живе спеки, без нищівних тропічних циклонів і без жахливих землетрусів. У нашому краю можна жити краще, ніжу будь-якому іншому місці землі, маючи менше втрат, спричинених Природою. Як не славити цей край? Як не славити Рідних Богів, які дали нам, українцям, це райське місце?
В багатих природних умовах православні язичники мали і мають істинну єдність з Природою, якій не суперечать, і вона відповідає злагодою, доки людина обожнює і не чинить їй зла. А той, хто щось обожнює, те й шанує над усе. Тому, маючи об'єкт поклоніння - Природу, людина не має проблеми збереження навколишнього середовища. Язичництво є готовою екологічною системою, яка не потребує законодавчого чи репресивного забезпечення Але, якщо навіть людство схаменеться і повернеться до Божественної (Природньої) Віри, то ще довго доведеться поборювати результати християнського ставлення до навколишнього світу: "Не любіть Світу, ані того, що в Світі" (1 Івана, 2,15).
Коли людина починає усвідомлювати і роздумувати над тим, що таке Світ, і яке місце вона займає в ньому, тоді з'являється спосіб мислення, який називають філософією. За давніх часів виробилось і магічне мислення або магія. Гомеопатична та контагіозна магії (складові симпатичної магії) визначають поведінку язичника, який узгоджує свої дії в довкіллі і суспільстві, знаючи, що він - складова частина цього довкілля. Знаходячись у контакті з іншими людьми і взаємодіючи з ними, язичник знає, що відбувається взаємовплив між ним і людьми. Так відбувається і тоді, коли припиняється безпосередній контакт. Усвідомлюючи, що подібне породжує подібне, язичник не міг і не може чинити свідоме зло, бо знає, що воно неодмінно повернеться до нього прямо чи опосередковано. Правило не чинити іншим того, чого не бажаєш собі зародилось саме з магічного способу мислення і магічного способу життя.
Язичник народжується безгрішним, з чистою здатністю мати божественну душу. Язичництво не має "первородного гріха", і акт народження дитини не є гріховним. Народження язичника - це велике священнодійство, яке Боги і люди шанують над усе. Минуло майже дві тисячі років християнського панування, а люди продовжують святкувати день свого народження. Гріховне не святкують.
В далекі часи існували закони буття язичника, який, ніде не навчаючись філософії, діяв мудро, бо тоді діяв власний і громадський осуд. Там, де діє громадський суд, там людина не може чинити зло безкарно. За таких умов зло, зменшуючись, залишається в рівновазі з добром. Такий стан людського співжиття залишився в українських селах і до наших днів. Щоправда, він починає слабшати з кожним днем тому, що християнська "мораль" відкрила широкі ворота безкарному злу, даючи можливість висповідатись попові і отримати "відпущення гріхів". Більше того: аби перестав діяти і громадський осуд, попи навмисне популяризуюють євангельський вислів: "Не судіть і несудимі будете".
Тільки злочинцям і порушникам злагоди в суспільстві вигідно поширювати таке релігійне вчення, аби продовжувати вільно чинити зло на окупованій ними землі.