Природні архетипи чоловічої й жіночої сутності в українській національній ментальності

В епоху глобальних змін, що охопило весь цивілізований світ, зокрема й українське суспільство, виникає питання про виклики традиційних сімейних цінностей. Особливо гострим ці питання є для сучасної України, яка перебуває в непростому становищі чергової спроби відродження Української самобутності.     

Сучасний стан сімейних відносин, як і українське суспільство, перебуває у кризовому становищі, адже зростаюча психологічна напруга від реальності оточуючої нас життєвої дійсності не впливає позитивно на шлюб, та й дошлюбні відносини. Тут й проблеми безшлюбності, розлучуваності, поширення неповних родин і відповідно проблем матеріального змісту та неповноцінного виховання.

Нехтуються культурні норми й ціннісні засади сімейних взаємин. В цьому вирі проблем інституту сім’ї може гостро постати питання національної безпеки держави.

Дослідження сучасних соціологів і психологів переконливо вказують, що суттєвою причиною деформації природних сімейних цінностей є й криза людського духу[1] [2], адже духовна сфера суспільства містить в собі засади, що породжують сили єдності, тяжіють до підтримки суспільства й окремої особистості. Відтак, підрив духовного потенціалу нації руйнує її синергетичний потенціал з проекцією на сімейні відносини. Як слушно зазначав A. Макаренко: Зменшення кількості дітей у родині є механічною причиною руйнування колективу.

Зараз ми не можемо обходити питання мобілізації внутрішнього потенціалу нації, її цінностей, надбання власного культурного поля, де, виявляється, існують найкращі відповіді на деградаційні виклики сучасності. За цим не треба їхати по за кордонам, бо ж глибинні основи національного українського духу можуть стати й самі емітерами.

Традиційним архетипом українського етносу є розуміння сім’ї, як природного союзу чоловіка та жінки. Вже в Трипільській культурі ми зустрічаємо символічні сюжети Матері з Батьком, які поєднуються з космогонічним культом Землі та Неба. Саме ці космогонічні основи спричиняють всезагальну світову родючість. З Трипільської пластики окремо можна виділити ритуальний посуд для води, який стилізовано нагадує повнотілу жіночу постать, на яких часто нанесений фалічний символ – символ чоловічого початку. В цьому символічному комплексі вбачається Мати-прародителька, яка народжує від Батька. Міфоритуал певно відображав архетип зачаття від Батьківського Неба, що до матері посилає дощ, запліднюючи її. Це ж саме, але в іншому символічному коді зустрічаємо на глиняних фігурках повнотілих Богинь. Тут спіральний знак (свастичний) нанесений на живіт, туди ж в глину вдавлювалися хлібні зерна, поєднання цих символів є ключем до розуміння взаємодії Матері-Землі з Батьком - Небом[3].

Дихотомічні та бінарні опозиції в Трипільській пластиці представлені також в так званому  біноклевидному пустотілому посуді, котрий дослідники відносять до ритуально-магічної атрибутики (хоча одностайної думки немає). Скоріше за все «біноклі» були пов’язані з аграрною «магією», тут теж вбачається зв'язок запліднюючого Неба з народжуючою Землею. Не уявляється інше призначення порожнистого посуду ніж використання в ритуалі засіяного поля. Можливо «бінокль» наповнювався зерном та під час дощу (символ запліднення) засівалося поле (символ народження)!? Бінарність через яку проливалась вода можливо фіксувала метафізику поділу одного на дві частини, що за своєю суттю складає архетип трихотомічної соціо-функціональної індоєвропейської ідеології (термін Ж. Дюмезіля), на чому базується глибоко вкорінений символ «Трійці» в його пізніших своєрідних виявах. До слова навести досліджений й розшифрований напис зі святилища “Кам’яна Могила”, російським шумерологом Анатолієм Кифішиним: «Творець Бог Ен-ліля, який розділив Всесвіт (Киан) на Землю (Ки) та Небо (Ан)»[4]. Закономірності сакрального простору формували чіткий духовний зв'язок між людиною й Природою. Здійснення повноти духовної реалізації, мала б ґрунтуватися на гармонії соціальної системи та відповідності космічного середовища. Це означає: як Земля пов’язана з Небом, так в сакральному суспільстві стабільно мають бути пов’язані Мати з Батьком. Так би мовити вбачається перенесення Всесвіту у саму людину.

Отже, вже на початку формування українського етногенезу можна спостерігати тенденцію до виявлення аспекту моральності родинних зав’язків не лише в суспільстві,  а і його проекції на світ Природи.  

В індоєвропейському культурному просторі проявляються красномовні подібності відповідних моральних ідей, й тут відсутні випадковості. Трипільська культура, початок якої відносять до V тис. до н.е., є однією зі складових частин праіндоєвропейської спільноти. Це досліджено в роботах Даниленка В.М.[5], Горнунга Б. В.[6], Сафронова В.А.[7]. З міграціями праіндоєвропейців простежується й перехід моральних ідеалів від одних етносів до інших, але у своїх особливостях. Так писемна пам’ятка Рігведа, поява якої збігається з хвилею міграції давного народу, містить в собі культурні коди найбільш шанованих Божеств Неба і Землі (dydva-pfthivi). У священному писанні вони прямо визначені, як Батько і Матір. Ось наведемо декілька прикладів:

• «Небо - батько мій, родитель. Там (мій) пуп. Рідна моя, мати – це велика земля» (I.164.33);
• «Небо – ваш батько, земля – мати, Сома – брат, Адіті – сестра» (I. 191.6);
• «Да навіє нам вітер ліки, що приносять щастя, (Да пошле) його Мати-Земля, його Отець-Небо» (I.89.4);
• «(І) коли я хвалю вас двох, о Земля (і Небо) новою промовою, (я намагаюсь) розіслати потрійну силу нерухомого світу (II.31.5);
• «Двоє великих - Небо і Земля, найголовніших. Да будуть (прославлені) тут з (їх) пишністю в блискучих піснях. Коли бик, звівший дві широчайші, високі (глиби), реве, поширюючись в русі» (IV.56.1).

Також у Ведичній традиції описується момент творіння нашого світу як поділ Брахмана на чоловічу і жіночу сутності - відповідно Саддашіву і Адішакті. Це поняття може бути рівнозначне символічним мовчазним залишкам подвійних Трипільських «біноклів» з їх дихотомією цілого і подвійного. До цього ж Ведичні знання про сотворення світу безумовно співставні з написами «Кам’яної Могили». 

В іранській Авесті (Вендидад, III, 25— 27) ми зустрічаємо пряме ототожнення жінки з Землею а її запліднення відповідно чоловічим початком який виступає орачем: «Той хто оброблює цю землю … лівою рукою і правою, правою рукою і лівою, той оказує прибуток. Це подібно тому як люблячий чоловік дарує сина чи інше благо своїй коханій дружині, яка покоїться на м'якому ложі».

Можемо бачити в індоарійських віруваннях спільне розуміння Природної світобудови, системи уявлень людини про закони свого походження і духовний аспект взаємозв’язку чоловіка з жінкою. Це неймовірно глибокий зв'язок власного абстрактного образу з Всесвітом, який в онтогенезі виливається в недопустимість руйнування духовно близького й рідного середовища.

В слов’янському світогляді, похідному від індоєвропейського, Земля – це мати, вона «Мать Сира Земля», пов’язана своїми шлюбними вузами з Батьком. Для язичників був дуже важливий аграрний аспект землі: земля – годує, як мати своїх дітей, вона Берегиня. За Олександром Потебенею: «В слов'янській поезії земля, – символ жінки, орати землю – символ любові та шлюбу. Звідси плуг – символ запліднюючого початку»[8]. Мати Земля пов’язувалась з Небом, або Богом Громовержцем та вважалась його нареченою. Небо або Громовержець запліднює Землю дощами, що спричиняло культ родючості. Звідси розуміння етимології слів – рід, родина, родичі, Різдво (рід з двох).

«Велесова книга» (або Дощечки Ізенбека), яка у своєму лінгвістичному розрізі залишає поки  що багато спірних питань, в своєму світоглядному розрізі має закономірності, які могли сформуватися тільки з глибини індоєвропейської релігійної культури й до епохи заснування Київської Русі. На наш погляд основна цінність «Велесової Книги» полягає в її інформативності, а не в чистоті написання, як того потребують інституції. Так беручи до уваги Дощечки, вони виводять пращурів індоєвропейців від шлюбу Богів Батька-Небі й Матері-Землі, як й давньо-ведичні Дьяус-Пітар (Бог Неба і Світла) мав шлюб з Прітхві (Матір-Земля): відтак вони складали Всесвіт у ведичній космології. Далі зустрічаємо мотив, де вже Сварог пов'язаний шлюбом із Землею: «І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм, де чоловік є Сварежь і навпроти нього жона його»[9]. Відтак людський шлюб був іерогамією, космічним досвідом, пов'язаний з таємницею зародження й смерті. Академік Мірча Еліаде називав першою іерогамією шлюб Неба та Землі. Він був впевнений, що Божественна пара – Небо та Земля, це один з лейтмотивів міфології взагалі, він присутній майже всюди в релігійному житті первісного суспільства[10].

Все це може підказувати нам, що унікальна слов’янська скульптура – «Збручський Світовид» має філософську тотожність з індоєвропейським бінарним комплексом, та має зображення не чотирьох богів (у верхній частині скульптури), а двох (Батька з Матір’ю), злиття яких є результатом нескінченного множення і появи нових Богів. Єдина шапка кумира, під якою виконані скульптурні зображення Богів, за Б. Рибаковим, відображає ідею вищого єдиного Бога[11]. Розуміння цього створює виразну концепцію трихотомічної індоєвропейської ідеології (за Ж. Дюмезілем), з якої розвинувся слов’янський пантеон Богів з суттєвим відходом від первинної Трійці. Пригадаймо "батька структуралізму" Клода Леві-Строса, який писав про міфічне мислення особистості, яке розвинулось з усвідомлення деяких протилежностей і прагне до їх подальшого подолання. З цього можуть з’являтися медіатори першого, другого, третього і т.д. порядку; кожен член породжує подальший через опозицію і кореляцію. Ми підходимо до розуміння того, що язичницький пантеон Богів за своєю природою речей бере початок з праіндоєвропейської релігійної системи та підпадає під загальні закони становлення міфологічних структур.

Дослідження духовної традиції території України вказують на формування системи психічної рівноваги між матріархальним і патріархальним культом, поєднання аграрного культу з культом кочівників, що генетично пов’язано з хліборобськими племенами трипільської доби та індоєвропейським світоглядом до уявлень слов’ян з українцями.

Архетип Матері посідає перше місце серед архетипів української національної ментальності. Саме він є вагомим чинником у формуванні ментальних настанов і є основою психологічної та культурної домінанти українського етносу, бо має зв'язок з найдавнішим доісторичним культом української землі. Цю психологічну особливість українського народу вдало використовують в сучасній рекламній комунікації для пробудження емоцій та чуттєвості вітчизняного споживача. Пригадаємо кращі краєвиди українських полів в рекламах алкогольної продукції.

В мотиваційних промо-роликах Збройних сил України можемо чітко простежити ідею Матері-Землі, де на початку сюжету відкриваються краєвиди пшеничних полів, зораного чорнозему  (як приклад «Будьмо сильними! Захистимо Україну», «Балада про піхоту»), що підсилює відповідальність за Рідну Землю. Тут архетип Землі замикається з архетипом Матері, яка в небезпеці. Таким чином створюється ланцюгове коло етноархетипів: Земля – Мати – Природа – Батьківщина. Нарешті нація згадала про духовне значення Природи, яке вже давно було актуальним і культивувалось цивілізованими народами світу. Адже в дійсності Природа це не тільки об’єкт матеріального збагачення, а ще й наша Матір.   

Культурна ментальність українців забезпечується єдністю жіночого й чоловічого начал. Ця структура опиралась на стійкість споконвічно притаманних українцям психологічних символів Батька й Матері. В шлюбно-сімейних відносинах статус українки був достатньо високим[12], завдяки цьому дівчина мала право у виборі нареченого, могла відмовити сватам, якщо жених був не бажаний. В сім’ї жінка не була залежною й підпорядкованою чоловікові, вона мала великий вплив на справи, сама або з чоловіком брала участь у святах. Рівноправність в подружньому житті, гармонійний розподіл обов’язків в шлюбі, становило норму статевої поведінки. Не існувало жодних обмежень прав жінки. Тут вбачаємо не унікальність українського роду, а тісний зв'язок з духовними архетипами, оскільки за допомогою них утворюється відповідна послідовність образів. Духовний архетип народу – відображає глибинні ідеї національного духу, ціннісні смисли, що утворюють фундамент соціальності. Ще Карл Густав Юнг, виділив бінарні архетипи "Аміма/Анімус", Жіноче й Чоловіче, які входять в ряд основних архетипів колективного підсвідомого і складають особливий розряд гендерних архетипів[13].

По мірі поширення християнства в народній свідомості виник двійник давнього образу Матері Землі. Цей архетип перенісся на образ Богородиці. Мати-Земля також стала пов’язуватись з образом Параскеви П'ятниці: «У п'ятницю, матінку Параску, грішно турбувати Землю, бо під час хресної смерті Спасителя був землетрус»[14]. Образ індоєвропейського небесного Батька злився з християнським Божим Отцем, а священослужбовці стали Отцями-батюшками. Дійсно, церква вдало використала свідомість східних слов’ян, віднайшовши психологічні якорі до колективної душі. Хіба можна зрадити своїх Батька з Матір’ю чи бунтувати проти батюшки-батька? Тут вбачається дегуманізація природних зав’язків людини з Всесвітом з перевлаштуванням їх на відносини людини з людиною. З цього часу людина поступово втрачала свій духовний зв'язок з Землею й Небом, які є найбільшими категоріями Всесвіту у людському житті, отже категоріями Бога. 

З психотерапевтичної сторони відновлення концепції природних людських сутностей дуже важливо для сприйняття людей. Не можна не погодитися з думкою сучасного українського дослідника Н. Хамітова, що "архетипи чоловічого та жіночого – це "глибинні життєві ролі та стратегії чоловіка та жінки, які укорінені в природі людини настільки, що їх деформація веде до руйнації цієї природи"[15]. Ця думка означає, що для подолання кризи шлюбно-сімейних відносин в українському суспільстві, ми повинні зберегти й відновити спочатку в духовному плані шлюб Землі з Небом, щоб після цього створити ідеологічну нормалізацію людських стосунків. У Британії сучасні друїди проводять відповідну психотерапевтичну роботу з дітьми, пояснюючи, що родина, як і Всесвіт будується з протилежностей, таким чином знищуючи ідеологію однопалих шлюбів. Друїди вже довели, що такі давні мегалітичні культові споруди Ірландії як Ньюгрейндж, Наут, Даут відображали містерію поєднання Бога Неба з Богинею Землею. Ці комплекси побудовані так, що тільки в день зимового рівнодення через невелику шпарину в земляній гробниці проникає промінь сонця попадаючи на великий камінь посеред гробниці, на якому зображено три спіралі безкінечності (містерія запліднення сонцем, землі).   

 Варто погодитись з наступним: якщо на рівні внутрішнього абстрактного образу індивіда, сформувати стійкі моральні норми та високорозвинене духовне середовище, то за будь-якого деструктивного фактора цей закладений і актуалізований стереотип не дозволить йому вийти за рамки порядності, честі та внутрішнього змісту свого існування у світі Природи. Як приклад, можна привести трагічну історію геноциду українського народу, організованого керівництвом СРСР, коли в часи голодоморів багато людей вважало за краще померти від голоду, ніж йти на крадіжки або вандалізм.

На наш погляд, в обов’язковому порядку при актуалізації сімейних цінностей крізь призму свободи совісті і віросповідань необхідно опертись на ментальність власного культурного поля, визнати цінність культу Природи, як духовну так і моральну. Відповідно, розвиток свідомості не буде обмежуватись тільки рамками певних релігійних концепцій. Існування людини стане розглядатися з системою Природи, з її реальною біологічною батьківщиною.

Від індивідуального до колективного, через весь виховний процес та освіту має пройти знання про культурний потенціал української спадщини, який мав зв'язок людини з Природою й Космосом. Необхідно повторно піднести до рангу загальнолюдських цінностей формулу: (Людина) – (Природа) – (Всесвіт = Бог).

Ці взаємовідносини дадуть змогу людині не лише уникнути катастрофічних наслідків власної діяльності у світі Природи, а й наддадуть змогу мобілізувати внутрішній потенціал своєї давньої релігійної культури. Творча сила українського соціуму, могутній потенціал колективної свідомості й інтелекту, неодмінно дозволять здійснити процес об’єднання енергетичних можливостей розуму й Всесвіту.  

Висновок:

На основі продемонстрованого матеріалу доходимо висновку, що:

• ранні форми релігії не зникли разом з первісним суспільством, а продовжують існувати протягом усієї історії людства, проявляючись у різноманітних формах у різних релігійних системах минулого і сучасності, а також у повсякденному житті людини;
• Образи Матері-Землі з Батьком Небом сягають глибокої давнини, щонайменше до праіндоєвропейської епохи;
• слов’янські релігійні вірування є спадкоємцями праіндоєвропейської релігійної культури, разом з германськими, балтійськими, індійськими, іранськими народами, які нині називають індоєвропейською або арійською культурою. Становлення системи слов’янського пантеону відбулось за загальними законами становлення міфологічних систем: при взаємних культурних впливах та при змішуванні племен/народів, з первинного релігійного ядра виділялись окремі, новостворені одиниці пантеону. Кожна новостворена одиниця переносила на себе деякі окремі функції первинного образу. Для прикладу загальноіндоєвропейська Мати-Земля (Матір Богів) в язичництві східних слов’ян могла розлитись у функціях Макоші, Лелі, Полелі, Желі, Матері Сва, тощо. Це призводило до суттєвих трансформацій в системах пантеонів окремих історичних індоєвропейських традицій. Розуміння цього, веде до зворотного зв’язку з гіпотетичною трихотомічною праіндоєвропейською системою: (Бог)→(Мати Земля‖Батько Небо). Ця божественна ієрархія могла вплинути на соціальну індоєвропейську ієрархію (Жрець)→(Жінка (землеробство та інші жіночі функції) ‖ (Чоловік (захисник та інші чоловічі функції));
• з приходом християнства зі вже своїм сформованим вченням в процесі синкретизму на слов’янському ґрунті формуються найшановніші релігійні образи вже з християнських контекстів. Так культ Діви Марії, який на семітському ґрунті не зміг отримати достатньо високого вшанування, у слов’ян, а згодом і в українців, стихійно піднісся до рівня вшанування самого засновника церкви – Ісуса Христа. На наш погляд, тут спрацювали споконвічні архетипи українського етносу, ментально урівнявши чоловічий і жіночий образ (тобто Ісуса з Марією), до рівнозначності (існування цієї єдності притаманне саме індоєвропейським культурам)  над якими Бог;
• за своєю сутністю українські чоловіки та жінки є продуктом свідомості тих давніх людей, які змогли поєднатися зі світом Природи. Відповідність законів Природи до законів соціуму забезпечило існування стабільного суспільства та шлюбних відносин;
• в останній час інтелектуали наполегливо намагаються осмислити ситуацію, яка склалася, визначити глибинні причини та накреслити шляхи виходу з кризи, в тому числі й у відношеннях між чоловіком і жінкою. І все більше сучасних дослідників приходять до того, що криза Природи впливає на кризу людей, й виявляє активне відлуння в суспільстві. З цього слідує: Природа була й залишається моральною мірою біологічної істоти – людини.

[1] Білявський Г.О., Фурдуй Р. Основи екологічних знань. – К.: Либідь., 1995. – С.31, 200.   

[2] Нові нерівності — нові конфлікти: Шляхи подолання // Тези доповідей та виступів учасників

ІІІ Конгресу соціологічної асоціації України. – Харків, 12-13 жовтня 2017.

[3] Завалій О.І. Ген аграрно-хліборобської цивілізації території сучасної України як маркер релігійних вірувань/ Олександр Завалій // Українське релігієзнавство / Гол. ред. А.М. Колодний. – № 83. – 2018. С. 126 – 139.  

[4] Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ–ІІІ тысячелетий до н. э. – К., 2001.

[5] Даниленко В. Н. Космогония первобытного общества. – Фастов, 1997.

[6] Горнунг Б. В. Из предыстории образования общеславянского языкового единства. – М,: Издательство АН СССР, 1963.

[7] Сафронов В. А. Проблемы индоевропейской прародины. – Орджоникидзе, СевероОсетинский

гос. университет. 1983.

[8] Потебня А. Д. О Мифическом значении некоторых обрядов и поверий. – М,: В университетской типографии, 1865 – С. 14-15. 

[9] Яценко Б.І. Велесова Книга. – К,: Велес, 2003. – С. 70.

[10] Мирча ЭЛИАДЕ. ОЧЕРКИ СРАВНИТЕЛЬНОГО РЕЛИГИОВЕДЕНИЯ. – М.: Ладомир, 1999. – С. 175.

[11] Артееменко И.И., Моця А.П. Боги созданы людьми. – К,: Издательство политической литературы Украины, 1989. – С. 134.  

[12] Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга–Богдан, 1999. – 384 с.

[13] Большакова А. Ю. Гендер и архетип: "Первозданная Женщина" в современном мире // Общественные науки и современность. – М. : Наука, 2010. – С. 167.

[14] Чичеров В. И. Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI – XIX веков. – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1957. – С.56.

[15] Хамитов Н. Архетипы мужского и женского (гендерные архетипы) // Философская антропология : словарь. – К. : КНТ, 2011. – С. 48–49.