Рідна традиція - наш шлях

Шляхи відродження Віри Предків… Скільки їх? Які вони? Куди ведуть?

Кожен з нас пам’ятає хоча б один з варіантів древньої казки про лицаря-мандрівника (будь то чи Ілля Муромець, чи Іван-церевич, чи хтось інший), якою не раз зачитувалися в дитинстві. Опинившись на перехресті доріг та прочитавши пророцтво на камені, казковий лицар постає перед вибором: направо підеш — коня втратиш, наліво підеш — багатство знайдеш та себе загубиш, прямо підеш — смерть знайдеш.

Як бачимо, ситуація, початковобезвиграшна, однак казковий лицар внаслідок цілого ряду перипетій, перетворень, навіть перевтілень, завжди отримує перемогу, бо казка повинна мати щасливий кінець. Причинами таких ситуацій можуть стати певні непередбачувані чи нездоланні зміни обставин, які стаються вже після того, як було прийнято рішення; або коли лицар з самого початку опиняється в гіршому становищі, не залежно від того, який він зробить наступний крок.

 Так чи інакше, впродовж історії людства не тільки окремі герої, а й цілі народи потрапляли у безвихідні ситуації, яких не можна було уникнути. Так, Україна (давня наша Руська держава) потрапила в заздалегідь програшну ситуацію, яку поділила з усією Європою — глобальну християнську катастрофу, яку не можна було ні об’їхати конем, ні оминути ніяким іншим способом, бо ця поразка була частиною більшої картини Ойкумени, ніж Русь і навіть уся Європа.

Нам відомий фольклорний мотив про Волхвів, переслідуваних князем-христоносцем, які, зібравшись на Хоревиці, з великим сумом визнали, що в той час перемогти чужинський духовний вірус не вдасться. Вони пророкували, що лише через тисячоліття ця омана буде подолана. Справді, в кінці ХХ століття ми неначе прокинулися й побачили ясне світло, пролите нашими попередниками, серед яких чільне місце належить Фрідріху Ніцше, Юліусу Еволі, Івану Франку, Лесі Українці, Яну Стахнюку, Володимиру Шаяну та іншим світочам, які й возвістили нам настання нової постхристиянської епохи.

Професор Володимир Шаян, по праву визнаний першим Волхвом, у 1934 р. на горі Ґрехіт у Карпатах прийняв сміливе рішення про відродження Віри Предків. Він добре усвідомлював, що цей непростий вибір, здійснений ним «в трьох ночах духовної боротьби» з самим собою, стане, воістину, доленосним для сучасних українців. Саме він започаткував традиційний науковий шлях обережної реконструкції, здійснюваної методами накопичення фольклорно-етнографічних відомостей, порівняльно-релігієзнавчих досліджень, філософсько-світоглядного переосмислення духовно-культурних архетипів та ретельного очищення етногенетичних матриць від пізніших глобально-релігійних нашарувань. Як бачимо, система роботи передбачає дуже кропітку, самовіддану працю дослідника, а в ідеалі — цілогонауково-дослідного центру, що спирався б на державну програму із заснуванням офіційних інститутів.

Однак, як ми вже знаємо з історії Рідної віри, сталися й непередбачувані зміни обставин, коли в умовах тоталітарного режиму, а потім Другої світової війни засновник руху опинився в гіршому становищі, незалежному від нього самого. Вимушена еміґрація, фінансові обмеження, втрата рукописів уже написаних, але ще не виданих праць — ці та інші випробування все ж не спинили живого прагнення світлої душі передати високу ідею своїм землякам в Україні.

Сьогодні, попри величезну суспільну затребуваність ідеї відродження Віри Предків, досі ніхто з серйозних наукових інституцій не тільки не зацікавився вивченням і справді науковою реконструкцією втраченої духовної спадщини —її просто іґнорують, ба, навіть перешкоджають її розвитку, а нацьковані християнською церквою посадовці зневажають конфесію та чинять всілякі перепони її лідерам.

Проте глобалісти одразу зметикували, що Рідна віра зацікавить багатьох українців, отож поспішили підсунути суспільству підсадних качок. За такого старання ніби ланцюговою реакцією розгалузилися різноманітні види й різновиди неоязичництва, які до Рідної віри мають лише те відношення, що активно паразитують на іменах Рідних Богів, деяких назвах свят та взагалі на потребах суспільства в уже «розкрученій» ідеї. Щоправда, є й такі, які своєю власною міфотворчістю так «збагатили» рідний пантеон, що навіть «переплюнули»деякі світові романи-фентезі.

І тут стикаємося з явищем, яке досі не враховує жоден засновник будь-якої справи: кажучи науковою мовою, можемо окреслити його як тотальну ентропію*, або всепроникаюче знецінення витокової ідеї. Не звиклі до систематичної цілеспрямованої праці «по-верхах-хапайки» хочуть блискавичних результатів — одразу стати магами, пророками, волхвами, повелителями людей, «учителями», «гуру», блискавично збагачуючись за рахунок довірливої пастви. Особливо це стало помітним тоді, коли Рідна віра, як генетичний феномен, починає пробуджуватися у свідомості українців, стає популярною серед широкого загалу, навіть, скажемо, «модною». Люди починають шукати центри чи осередки Рідної віри, а замість них натрапляють на якісь сурогатні утворення, які не мають нічого спільного з тим, що ми на початку 90-х років минулого століття назвали Рідною вірою.

Отже, відбувається знецінення витокової ідеї, надання їй суто побутового утилітарного характеру. Причому в епоху Калі-юги це знецінення має просто таки карколомний характер, порівняти який можна хіба що з падаючим каменем, що донизу все збільшує швидкість. Як модно стало бути «цілителем», «магом», «відуном»! Якщо це не вдається, то можна й просто фокусником. «Проникати» в минуле шляхом спіритичних сеансів, чревовіщання та інших «трюків», «пророкувати» майбутнє — як це «престижно»! «Наївся мухоморів — і став волхвом» — так розповідає про свій шлях один із сучасних «цілителів». «Купив на Петрівці книжку за 5 гривень «Як стати волхвом» — повідомляє інший. Спокуса для примітивів. І все це під маркою Рідної віри? Хіба про це мріяв Володимир Шаян? Ні!

Тому, озираючись назад на 20 років — до самісінького початку незалежності України, звідколи постав наш рух, замість очікуваного розвитку на тлі все зростаючої кількості рідновірів бачимо все більше знецінення Великої ідеї нашого Волхва і професора Володимира Шаяна. Тому, щоб спинити або хоча б зменшити профанацію, мусимо час від часу очищуватися!

Першим ентропійним витвором, як відомо, став рунвізм, заснований реформатором, колишнім учнем В.Шаяна, Левом Силенком (посвяченим на ім’я Орлигора). Чи міг передбачити Володимир Шаян, що його праця буде спотворена вже на самісінькому початковому етапі? Та ще й як грубо!? «Скасувати» Рідних Богів може тільки обділена інтелектом людина. Нині, коли вже кожній пересічній людині стало очевидним, що монотеїзм — прерогатива виключно світових релігій, популярність рунвізму в Україні стала спадати. Однак, як мухомори після дощу, розплодилися різні неорелігійні секти, що,за суттю, є осередками релігійного бізнесу, мета яких — відволікання людей від істинних духовних цінностей наших Пращурів. Скільки їх пройшло через нашу конфесію і вийшло з неї через власні амбіції, манію величі, переоцінку власної персони; скільки їх, спонуканих ідеологічними спецслужбами, створило свої фантастичні віровчення й псевдорелігійні громади! Ентропія (знецінення)— розповзлася не тільки в Україні, а й за її межами: не тільки «силенківці», «куровці», а й різні «анастасійці», «голяківці», «інгліїсти», «ра-ру-ристи» та іже з ними. Саме те, що й треба глобалістам!

І справді, проаналізуймо: будь-які ЗМІ з великим задоволенням товчуть воду в ступі навколо якихось буцімто «древніх» чи таємничих обрядів, культів-РА, хРАрійських космонавтів, неоміфологічних вигадок, сучасних псевдоволхвів, цілителів, екстрасенсів, псевдомольфарів та інших релігійних підприємців. Однак жодні ЗМІ не будуть висвітлювати конфесійну діяльність рідновірів, бо це ідеологічне табу! Скільки разів ОРУ, як офіційночинна, традиційна конфесія, зверталися до телерадіокомпаній з проханням відкрити свою передачу чи сторінку — та зась! Зате скільки було спроб зробити структурну надбудову над офіційно зареєстрованим Релігійним центром Об’єднання Рідновірів України (ОРУ), приміром: «Форум українських рідновірів» (ФУР), «Віче українських рідновірів» (ВУР), «Всеукраїнське громадське об’єднання рідновірів України» (ВГОРУ), Собор українських Звичаєвих громад (СУЗГ) та інші мертвонароджені, які так і не увінчалися ні офіційною реєстрацією, ні якимись позитивними здобутками!

Тому сьогодні перше, що нав’яжуть ЗМІ зацікавленому шукачу Істини на широко розгалужених мережах і шляхах до Віри Предків, — це шлях нью-ейджерства, псевдоязичницького популізму, релігійного підприємництва та профанації. Запам’ятаймо, що глобальний Змій завжди спокушає мандрівника «чудесами» й заводить на манівці, де той неухильно потрапляє в глобальне здвижжя-болото, що засмоктує з головою… Тож постережемося того!

Релігійний центр ОРУ — осередок всеукраїнської конфесії рідновірів, який не має над собою ніяких надбудов і не вступає ні в які інші структури.  ОРУ й створено саме з метою об’єднати зусилля всіх українських громад рідновірів-традиціоналістів. Лише на нашому сайті ви знайдете правдиву інформацію про засновників руху відродження Рідної віри, про розвиток нашої справді національної конфесії. І хай надійним оберегом шукачу Істини на глобальних роздоріжжях стане такий факт: найважчий шлях відродження Віри Предків — це конфесійний шлях, але саме він був, є і залишається надійним і традиційним!

Рідна віра — це найстаріша в Україні духовна система, що бере свої витоки ще в Трипільській культурі, а Об’єднання рідновірів України — єдина офіційно діюча конфесія Рідної віри, яка існує в Україні з часу її незалежності. Так, ми йдемо найважчим шляхом, постійно очищуючись від налиплого пороху й бруду, що загалом природно у важкій дорозі. Але ми знаємо, що те, що комусь здається кількісною перевагою, насправді є лише тимчасовим успіхом поверхового шумовиння, а наша Перемога є частиною більшої якісної картини Всесвіту, який прямує до Чистоти, Світла, Ладу, неухильно наближаючи новий Золотий вік Української національної держави.