Слово реченого христолюбцем, ревнителя по правій вірі (ймовірно, кінець ХІІ ст.)

Повна назва твору: «Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеленія в оставленіє гріхов».

Автором цього «Слова…», Христолюбцем, міг бути хтось із середовища чорного чи білого духовенства.

«Слово…» – це історично-літературна пам'ятка, яка дійшла до нас у Паїсієвому збірнику XIVст., відома також і за редакцією XV ст. Але написана вона була, на думку російського історика церкви Є. Голубинського, ще у домонгольські часи, тобто нарикінці ХІІ або на початку ХІІІ століття. Відомий славіст Ватрослав Ягич також твердив, що перелік богів, наведений в «Словах» Григорія та Христолюбця залежить від літописного, наведеного в «Повісті минулих літ», а значить вони не могли бути укладені раніше ХІІ століття. Спрямована проти язичницьких вірувань і звичаїв пам’ятка має чітко виявленийхристиянський апологетичний зміст. На думку Є. Аничкова, початкова редакція цього «Слова» була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти паганства та двовір’я. Це ще одне «Слово», спрямоване на викриття елементів язичництва в умовах боротьби християнської церкви з двовір’ям.

Уривки публікуються за виданням: Історія релігії в Україні: У 10 т. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – Т. 1: Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / За ред. Б. Лобовика. – 384 с.

Як Ілля Фезвитянин, ¹ який заколов триста ідольських ієреїв та жерців, і рече: […] Так і цей не може терпіти християн, що живуть у двовір’ї. І вірують в Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Регла,² і в Мокошу, і в віли,³ їх же число тридесять сестриниць, – називають окаянні невігласи і вважають [їх] богинями, і так кладуть їм треби і короваї їм молять, курей ріжуть; і вогню моляться, називаючи його сварожичем,⁴ і чесновиток⁵ богом же творять, коли ж буде у кого бенкет, то кладуть їх у відра і чаші і п’ють, веселячись біля кумирів своїх.

І коли в кого з них буде шлюб, грають у бубни й сопілки з багатьма чудесами бісівськими... Не личить християнам – на бенкетах і на весіллях – у бісівські ігри грати, бо то не шлюб називається, а ідолослужба як є танок, гульба, пісні мирські – сопілки, бубни – і вся жертва ідольська, коли моляться вогневі під стодолою,⁶ вілам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім. [...] Не лише невіданням зло творимо, але й змішуємо деякі чисті молитви з проклятим молінням ідольським – трисвяту Богородицю з рожаницями, – якщо ставлять лише кутю, інші трапези законного обіду, бо називається беззаконною трапеза, що приноситься роду й рожаницям на прогнівання Бога.⁷

С. 327.

Пер. з давньоруськ. Б. Лобовика.