Автор першого підручника з державотворення

Юрій Липа народився 5 травня 1900 р. на Близьких Млинах у будинку за № 13 по вулиці Юріївській в Одесі, про яку пізніше писав:

О, місто-пава, міліонная таверно,
У сонці Бог тебе, мов килим розіслав!
Впивайся винами, корінністю потрав,
Лови чужую річ, що дивна і майстерна…

Писати почав рано, але батько намагався «остудити» запал сина, нищив його писанину. Коли найшла коса на камінь, вдалися до суду: поїхали удвох до Володимира Самійленка. Той ознайомився з літературними пролісками й порадив не припиняти цього. «Так Самійленко став моїм літературним хрещеним батьком,» – писав пізніше Юрій Липа. Згодом Іван Франко благословив перші проби пера поета.

Він закінчив гімназію №4, нині у тому приміщенні знаходиться музей західного й східного мистецтва. Потім Юрій вступив на юридичний відділ університету Одеси. У 17 років Липа-син став козаком першого пластунського куреня Гайдамацької дивізії, був Юрій Липа заступником командира одеської «Січі». Пізніше юнак студіював право у Кам`янець-Подільському університеті.

Сучасники описували високу, ставну спортивну фігуру Юрія Липи, його вправні рухи. Вражали блакитно-сірі приязно-веселі очі, його ніжне блідо-ясне лице й срібляста чуприна. Не тільки гарним і красивим запам`ятався Юрій Липа, він був спокійним, добрим до людей. Кажуть, йому пасувала маринарка з великою відзнакою св. Юрія. 1925 року у таборі інтернованих вояків армії УНР у Каліші Юрій Липа видав збірку поезій «Світлість». Дебют явив світу українську зірку, «якій подібної досі не було» (за визначенням Євгена Маланюка).

У Польщі, на еміграції,. Юрій одержав диплом Познанського університету, був асистентом на медичній кафедрі Варшавського університету. Пощастило українцю побувати стипендіатом Лондонського університету, але недовго: його звільнили за виступ на захист галичан. Молодий медик вирішив розв`язати питання: «Як лікувати хворих під час війни, при відсутності ліків?» Юрій Липа став піонером нашої фітотерапії, прекрасним психотерапевтом. Він добре знав французьку мову, перекладав праці французьких зелознавців. Вірний родинній справі Липа став улюбленим учнем Мушинського, його асистентом. Згодом з`явилися книги «Ліки під ногами», «Фітотерапія», «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині». Під час війни ці книги стали великою поміччю медичній службі УПА.

У 1929 р. Юрій Липа відкрив приватну практику лікування зелами. У 30-х рр. Юрій Іванович закінчив трирічну Вищу Школу Політичних наук та дворічну Військову Медичну «Школу Підхорунжих». Юрій створив майже 200 творів, до написання яких ставився надзвичайно вимогливо. Це і скупі, інколи сухі, але наповнені високого напруження збірки поезій «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), у яких поет буквально вичаровував дух героїчної княжої доби:

Юрій Липа не вважав себе поетом, інколи про поезії говорив з презирством. Його скепсис породжував біль від неприйняття поезій деякими читачами. У Євгена Маланюка знаходимо: «Мало кому відомо, що Липа володів літературною мовою литовською і ранньо-козацької доби, особливо златинщеною («макаронічною») – досконало, як то кажуть, «слово в слово». Для нього не становило жадної трудності сісти і написати одразу ціле посланіє цією мовою, – так, до речі, був написаний «Ярмарок», який дуже любив декламувати Маланюк. Був Юрій Липа й унікальним перекладачем, зробив вражаючі переклади поезій Мюссе, двох поезій Мопассана. Пізніше він перекладав сонети Шекспіра, зачитувався Кіплінгом, полковником Лоренсом. Пізньою любов`ю Юрія Липи (як, до речі, і Василя Стуса) був Рільке. Історичний роман Липи «Козаки в Московії» (1934) про події Хмельниччини, написаний в дусі Вальтера Скотта, критик А. Доленго називав «цінною книжкою». Опублікував Юрій Іванович ряд оповідань, серед яких «Чародій», «Справжній ворог», «Вартовий». Юрій Шерех називав Юрія Липу та Віктора Петрова найкращими есеїстами. Звертаючись до подій української державності, письменник видав тритомний «Нотатник». Юрій Липа вже 1938 року склав підручник державотворення під назвою «Призначення України». Як небуденний політолог і філософ історії він дав цікаві обґрунтування прав України на Чорноморський арсенал, дослідження генетичних коренів національного буття.

1937 року Юрій Липа одружився з молоденькою галичанкою з с. Рахиня (Івано-Франківщина) художницею Галиною Захарясевич, яка завдяки Андрею Шептицькому здобула освіту у Відні. Невдовзі з`явилися на світ Іванна та Марта.

Із початком німецько-польської війни лікаря було мобілізовано, однак він скоро повернувся до Варшави, де став фундатором Українського громадського комітету, організації, яка опікувалася українськими біженцями зі східних районів. Наступного року разом із Іваном Шовгеневим (батьком Олени Теліги), В. Садовським та Л. Биковським Юрій Липа створив у Варшаві Український Чорноморський інститут – науково-дослідну установу вивчення й прогнозування політичних та економічних проблем, що стануть перед Україною після здобуття нею незалежності.

У 1943 р. родина Лип переїхала на батьківщину дружини у Яворів, пізніше у село Бунів поблизу Яворова. Під час війни Юрій Липа лікував хворих, часто не тільки безкоштовно, а й даючи гроші людям. Він став шефом санітарної служби УПА-Південь, сам виїздив на виклики у ліси та боївки.

Коли наблизилася орда «визволителів», лікаря вмовляли виїхати на Захід, уже чекали запряжені коні. Майна, крім великої бібліотеки, Липа не мав. Дружина забрала найдорожче: за руку тримала Іванну, другою рукою держала бляшану ванну із меншою донечкою. Уже підійшли до воза, але – ні. «Тут вороги й там неприятелі. Одні й другі вимагатимуть упідлюватися. Краще вмерти на своїй землі гідно в боротьбі!» – прийняв рішення Юрій Липа.

На Спаса, 19 серпня 1944 р., опівдні двоє офіцерів «червоної мітли» приїхали за підпільним лікарем. «Слово советского офицера, что врач через 2-3 часа будет дома,» – дав один із прибульців.

Вранці 20 серпня у сусідньому селі на смітнику знайшли тіло, замордованого методом «кастрації». Молода вдова таємно поховала чоловіка на цвинтарі у с. Бунів.

Галина Липа з дочкою Іванною жили у Львові під пильним оком КДБ. Півторарічну Марту взяла родина Олексія Грицуня. Довгий час дівчинка носила чуже прізвище і батьком вважала пана Олексія. Лише у зрілому віці Марта Гуменецька (її чоловік – викладач Політехніки) довідалась про своїх справжніх батьків (Липів), познайомилась з рідною мамою та сестрою.