Фашизація Росії

Головна відмінність нацизму і фашизму полягає у пропаганді національної винятковості і вищості певної нації. Цей нацистський принцип системно і наполегливо втілюється у життя Путіним і Гундяєвим у вигляді російської винятковості та зверхності щодо всіх інших сусідніх народів, називається він теорією “Русского мира”.

У самій його назві закріплено принцип національного протистояння, тобто нацизм. Для втілення в життя цього нацистського положення, режим Путіна, як свого часу і Гітлера, не зупиняється ні перед чим та широко використовує обман, фальсифікації, провокації, насилля включно із найнятими озброєними бойовиками і регулярною армією, як то мало місце в Криму навесні 2014 року.

Ця нацистська експансія Кремля здійснюється глибокопродумано й наполегливо, цинічно й нахабно та прикривається демагогією про міфічний захист російськомовного населення. Для цього російські нацисти, серед іншого, вдаються до абсолютно невмотивованого використання термінів “бандерівці”, “бандерівщина”, у який вкладають негативний зміст. Наріжним каменем гітлерівського нацизму стали дії щодо створення нової німецької імперії — тисячолітнього рейху і розширення його меж за рахунок сусідніх країн. Для цього Гітлер розв’язав Другу світову війну і пролив моря крові.

Путін, як гідний послідовник Гітлера, іде по його стопах і так само цинічно, безсоромно й нахабно прагне відродити російську імперію в кордонах кінця XIX ст. включно з Аляскою, або хоча б у межах 1914 чи 1991 років. Для цього Путін, як і Гітлер, брутально нехтує міжнародним правом та здійснює відверті воєнні інтервенції, окупацію чужих земель, тобто чинить як віроломний агресор. Дуже показова така паралель: аншлюс (приєднання) Австрії та анексія Судетів у 1938 році почалися з їхньої окупації збройними силами гітлерівської Німеччини, а вже потім населення тих країв майже стовідсотково підтримало цей акт міжнародної сваволі на референдумах. Чи не цей, запозичений у Гітлера, сценарій Путін тепер втілює у Криму?

Все відбувається один до одного, як під копіру. Посудіть самі. На початку 1938 року гітлерівці Німеччини почали підбурювати німецькомовне населення чеських Судетів до возз’єднання в єдиній німецькій державі. Водночас у Судети почали проникати бойовики із Німеччини, які влаштовували провокації, захоплювали органи влади, влаштовували безлад і закликали до виходу Судетської області із складу Чехословаччини. У цей же час гітлерівська пропаганда зчинила істерію про кризову ситуацію в Судетах, перекладаючи вину за безпорядки та масові заворушення на чехів, які нібито “гноблять” німецькомовне населення і довели його до плачевного стану. Сам Гітлер мало не щодня виступав з будь-якої нагоди і щораз мову заводив про Судети; він подавав себе миротворцем, заявляв, що завжди прагнув миру, і звинувачував у внутрішній кризі в Чехословаччині, пов’язаній із Судетами, самих чехів. Відбулося навіть збройне вторгнення в Судети німецьких бойовиків у цивільному із добірною німецькою зброєю, яких розгромила чехословацька армія, загинуло понад 300 агресорів. Цей факт використала гітлерівська пропаганда, подаючи фото вбитих бойовиків як жертв звірств чехословаків. Ескалація напруженості лише загострилася.

Все закінчилося “миротворчою операцією” Гітлера, який з “найгуманніших” підстав 1 жовтня 1938 року увів у Судети кадрові підрозділи вермахту. І лише після того було проведено “опитування” населення, та на його майже одностайне прохання Гітлер “змушений” був взяти під захист німецькомовних громадян та приєднати Судети до Третього рейху. Цей історичний екскурс є красномовним підтвердженням того факту, що в 2014 році керманич Росії Путін у Криму буквально повторив сценарій фюрера Німеччини у Судетах 1938 року! Все подібне до болю, як дві краплі води!

Тут є усе: зовнішнє підбурювання місцевого німецькомовного населення, засилання бойовиків, влаштування провокацій, штучно створені звинувачення, істерія пропаганди. Навіть “опитування” німецькомовного населення та аншлюс (приєднання) Австрії та Судетів були проведені вже після збройної інтервенції Німеччини! Точнісінько так, як у Криму: спочатку туди ввели російські війська, а вже потім провели “референдум” та проголосили аншлюс, перепрошую — “возз’єднання” із Росією.

Однак дії Гітлера 1938 року в Австрії, особливо у Судетах, а Путіна в Криму 2014 року мають і суттєві відмінності: Гітлер колотив у Судетах впродовж 10 місяців, Путін добився подібного в Криму значно швидше — за три тижні, це перше. І друге. Німецький фюрер увів свої війська як повелитель — відкрито, не наказуючи знімати погони із своїх солдатів, а російський вождь здійснив воєнну інтервенцію в Крим своїх військ, як злодій, — приховано і без погонів та будь-яких знаків розпізнання на воєнній формі. Ото й уся різниця. І ще одна паралель, вже не в словах, а в діях Гітлера і Путіна. Ідеться про порівняння ситуації в Судетах 1939 і в Криму 2014 року. У 1939 році гітлерівська пропаганда невпинно трубила про утиски та дискримінацію чехами німецькомовного населення Судетів і на тій підставі вимагала приєднання чеських Судетів, де переважало німецькомовне населення, до Третього рейху, хоча цей край раніше ніколи не входив до складу німецьких земель. Однак така ідея знайшла палку підтримку серед судетських послідовників Гітлера. Зрештою це призвело до окупації Судетів. Але ось, що цікаво: впродовж майже річної пропаганди щодо утисків і дискримінації в Судетах навіть не було зафіксовано таких фактів!

А тепер порівняємо ситуацію в Криму 2014 року. Російська пропаганда в особі Путіна, Лаврова, Чуркіна, Кисельова, Жириновського та інших шовіністів аж захлиналась у звинуваченнях щодо утисків та дискримінації українською владою російськомовних громадян Криму, Росія ввела туди війська, Рада Федерації прийняла рішення про інтервенцію в Україну, а в цей же час у Криму та Україні в цілому не було зареєстровано жодного факту порушень прав російськомовної меншини в Криму. Підкреслюю — жодного факту не було! Це одне. І друге. Увесь кримськотатарський народ і його офіційний орган Меджліс гостро засудили агресію Росії, окупацію нею Криму та заявили, що жодних утисків за національною, соціальною чи іншими ознаками вони в Україні не мали. Як же так: росіян у Криму утискують, а кримських татар — ні? Це питання риторичне — воно ясно вказує на провокацію Росії проти України, аналогічну гітлерівській провокації щодо Судетів. Все сходиться дивовижно. Один до одного.

Дивовижна схожість дій і злочинів Адольфа Гітлера та Володимира Путіна є очевидна й незаперечна, вона проявляється не лише в порівнянні ситуацій у Судетах 1938 року та в Криму 2014-го, а й у багатьох інших сферах. У Гітлера і Путіна спільні ознаки ми бачимо у формах правління, організації державних режимів і навіть ідеології! Такі збіги не можуть бути випадковими. Вони, мабуть, пов’язані з минулим Путіна, коли він як офіцер КГБ, з квитком комуніста у кишені, служив у Німеччині, де добре вивчив практику й теорію нацизму, працю А. Гітлера “Майн кампф” та взяв їх на своє ідейне озброєння. По-іншому важко пояснити такі дивовижні збіги. Але тут не слід особливо дивуватися, адже комунізм і фашизм — одного злочинного поля ягоди. Найвищою метою Гітлера стало прагнення створити наймогутнішу державу в світі — тисячолітній рейх.

Рейх німецькою означає “держава”. Прийшовши 1933 року до влади, нацист Гітлер оголосив, що він заснував третій, тисячолітній рейх, але всього через 12 років ця ідея-фікс зазнала повної катастрофи. Комуніст Путін (ніде не зафіксовано факт його виходу з КПРС) намагається відродити нову імперію — Велику Росію і вже розпочав заради цього воєнні дії в Криму. Він грубо топче міжнародне право, порушує світовий правопорядок, ігнорує досвід історії та вперто, нахабно й цинічно прагне збудувати четвертий рейх. Подібний злочинний намір не вдався Гітлеру, не вдасться він і Путіну. 

До найхарактерніших ознак фашистських режимів належить досі не вивчене наукою суспільне явище, коли одурманений народ палко підтримує владу фашистів у її явно злочинних намірах і діях. Таке спостерігалося в Італії 20–30-х років XX ст. , коли Беніто Муссоліні створив фашистський режим та розпочав агресію в Абіссінії; так було в Німеччині 30-х років минулого століття, коли Адольф Гітлер прийшов до влади та, порушуючи міжнародний правопорядок, здійснив окупацію Саарської області, аншлюс Австрії, інтервенцію в Судети, загарбав Мемель (Кнайпеду).

Усі ці загарбницькі акції італійці та німці сприймали з величезним піднесенням і радісним тріумфом. Подібне спостерігаємо й у теперішній Росії, коли Володимир Путін, брутально потоптавши міжнародне право, режими міжнародної безпеки, світовий правопорядок, підписані самою Росією міжнародні договори, здійснив агресію проти суверенної держави — України, окупував частину її території, а вже через два тижні здійснив анексію Криму. На фоні загального обурення та засудження світовим співтовариством, агресії Росії, що засвідчує й резолюція Генеральної Асамблеї ООН, у російській суспільній думці панує цілком інша атмосфера — після анексії Криму рейтинги популярності В. Путіна сягнули неймовірних показників: 70–80% росіян підтримують агресію!

Більше того, соціологічні дослідження показали, що росіяни не мають наміру зупинятися на Криму, а прагнуть приєднати до Росії всю Україну, колишні радянські республіки і навіть країни Центральної Європи, які вони “визволяли”. Тобто, сама наявність росіян в інших країнах розглядається як підстава для повернення їх під зверхність Росії. Це дуже небезпечний настрій. У гітлерівській Німеччині 30-х років минулого такий настрій німців ґрунтувався на обра зі їхніх національних почуттів принизливими умовами Версальського мирного договору 1919 року.

Отже, екстаз єдності А. Гітлера і тодішнього німецького суспільства можна пояснити просто — прагненням “відновити історичну справедливість”, або, іншими словами, банальним реваншем. Саме реваншистські настрої ми бачимо тепер у Росії. І президент В. Путін, і російське суспільство охопила одержимість “історичної справедливості” за розпад Радянського Союзу зокрема, і світового соціалістичного табору загалом. Причини цього криються в історичному імперському менталітеті росіян, коли вони розглядали всі ними загарбані території — російськими, а поневолені народи — російськими підданими, з якими спілкувалися і яких вчили винятково російської мови. Ось де взялися “російськомовні”.

Тепер їх невідомо від чого хочуть “захищати”. Як це відбувалося, мають добре пам’ятати поляки. За одне спілкування польською мовою в коридорі Варшавського університету студентів з нього безжально виключали! Так було до Першої світової війни, коли значна частина Польщі перебувала в складі Російській імперії.

Україна знемагала в її лоні значно довше, тому процес русифікації тут був незрівнянно сильніший і посилювався він не лише забороною української мови та навчанням російською, а й суцільним переведенням церковних богослужінь на російську мову. Ще з царських часів культивувався великодержавний принцип, що українці і росіяни — один народ. Його свято дотримується В. Путін і, як шаман, повторює те саме, демонструючи перед усім світом свою неосвіченість і глупоту. На такому ж “науковому” рівні він прагне відновити радянську імперію, називає її Росією і плаче за нею повсюдно.

Незаперечним доказом цього є його слова з промови в Кремлі 18 березня 2014 року з нагоди анексії Криму. Стрижнем промови В. Путіна стала ностальгія за розпадом Радянського Союзу, який він вважає Росією. В очах В. Путіна мирна лік- відація СРСР — це помилка і “геополітична катастрофа”, яка найбо- лючіше вдарила по Росії, і вона через 23 роки відчула, що “її навіть не просто обікрали, а пограбували”. Теперішній президент Росії пояснює, чому в 1991 році Росія й слова ніде не сказала ні про її “обкрадання”, ні про її “пограбування”.

“Наша країна (тобто Російська Федерація. — Д.Ч.) перебувала тоді в такому тяжкому стані, що просто не могла реально захищати свої інтереси”, — ствердив В. Путін. Виходить, що тепер Росія вже може “захищати свої інтереси”: вона окупувала Крим, загрожує всій Україні, посилає погрози іншим країнам Європи і навіть США. Виходить, що вже зміцніла. А що, цікаво буде, коли Росія подвоїть свою воєнну міць? Реваншистські цілі відновлення Російської імперії та реваншистські інтереси вищого російського керівництва і значної частини російського суспільства стали тим благодатним ґрунтом, на якому зростає російський фашизм. Фашизація Росії проходить під гаслами боротьби з міфічним фашизмом в Україні. Все відбувається так, як сказав після Другої світової війни Вінстон Черчіль: “Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами”.

Ґрунт для фашизації Росії закладався і культивувався роками. В його основі лежала пропаганда через усі засоби масової інформації, особливо через телебачення й кіно, ностальгія за втраченою величчю Росії внаслідок розпаду Радянського Союзу. Сам факт розпаду СРСР і проголошення незалежності його 15 республіками подавався як помилка, що має бути виправлена. Ось де лежить підґрунтя реваншизму та міцно пов’язаного з ним російських фашизму й нацизму.

У Росію фашизм прийшов непомітно, але багато людей його почали бачити і впізнавати, особливо в дні української Єврореволюції гідності. З цього приводу досить влучно та дотепно висловився російський публіцист і політолог Андрій Піонтковський: “Поки інтелігенція боролася на вулиці з вітряками “російського націоналізму”, фашизм оселився в неї вдома, в телевізорі”. Саме російський телевізор став головним інструментом боротьби кремлівських “антифашистів” з українськими “фашистами”. Однак люди розгледіли, хто ким є насправді. Демократичний союз Росії гостро засудив введення російських військ у Крим і виступив із красномовною заявою “Фашистська агресія Кремля”. А на 50-тисячному мітингу в Москві 15 березня 2014 року російський журналіст Ігор Яковенко пішов ще далі: “Коли війська вводять для захисту однієї етнічної групи від іншої— це нацизм, з цього починав Гітлер”.

Звинувачення на адресу Путіна в наявності в теперішній Росії фашизму не раз лунали зі сцени київського Майдану, а на демонстрації протесту перед російським посольством у Ризі з’явився транспарант “Русский фашизм”. Отже, люди не лише в самій Росії, Україні, а й за її межами розпізнали справжню суть путінського режиму. Фашисти завжди діяли методами брехні, провокацій, насилля і залякування. Ще до приходу Гітлера до влади його бойовики роз’їжджалися з Мюнхена по інших містах і влаштовували там усілякі провокації, мітинги й демонстрації, збурюючи в потрібному їм руслі суспільну думку. За цим фашистським методом діють теперішні російські політтехнологи. На початку березня вони завозили тисячі бойовиків, навіть із зброєю, з російських Білгорода і Ростова в українські Харків, Луганськ, Донецьк та Одесу.

Подібного запозичення гітлерівських набутків російським фашизмом немало. Взяти хоча б таке. Гітлер в Німеччині 30-х років минулого століття страшенно не любив незалежну пресу і за рік своєї влади добився того, що її не стало. Засоби інформації він перетворив на знаряддя фашистської пропаганди. Подібне вже зробив і далі робить у Росії Путін. Вільного телебачення й газет в Росії не стало давно. Черга дійшла й до інтернет- видань.

13 березня 2014 р. Роскомнагляд (є такий орган!) вніс у реєстр забороненої інформації ряд російських інтернет-провайдерів, внаслідок чого були заблоковані інтернет-видання “Грані-ру”, “Каспаров- ру”, “Живий журнал” Олексія Навального. Серед причин заборони значилося: “Заклики до несанкціонованих масових заходів”. Цілком очевидно, що це була реакція путінського режиму на 50-тисячну маніфестацію “Марш миру”, учасники якої зібралися саме на заклики, поширені через інтернет. Є ще одне, й дуже потішне, порівняння. Однією з ознак фашизму є те, що його режим не допускає і найменшого суспільного протесту.

Так, в окупованій гітлерівцями Норвегії місцеві жителі у знак протесту проти окупації носили на лацканах одягу скріпку. Канцелярська скріпка є винаходом норвежців, і вони тим пишаються. Демонструючи скріпку, норвежці тим самим показували німецьким нацистам, що вони аж ніяк не є вищими над ними. У відповідь німці арештовували й запроторювали в концтабори тих норвежців, які насмілилися кинути гітлерівцям виклик, прикріплюючи до лацкана одягу канцелярську скріпку. Подібне діється в наші дні у Москві. Режим Путіна закрив телерадіоканал “Дождь”, який розповідав правду про події в Україні.

У знак протесту сотні москвичів вийшли на мовчазну демонстрацію; вони не мали жодних агітаційних матеріалів, але ходили туди-сюди з розкритими парасольками в погожий день. Лише за. це російська поліція затримувала людей і брутально кидала їх в автозаки. У такий же спосіб путінський режим затримував у Москві пікетувальників, які мовчки розгорнули чисті аркуші паперу. Борючись із найменшими натяками на протест, Путін дійшов до абсурду. За що можна заарештовувати людину, яка мовчки тримає розгорнутий аркуш чистого паперу? Демонструючи канцелярську скріпку, норвежці підкреслювали тим, що не німці, а саме вони її винайшли. З погляду нацистів, таке зухвальство вважалося недопустимим, бо суперечило теорії арійської вищості і тим самим підривало її ідейні основи.

А що, на думку путінського режиму, підриває відкрита в погожий день парасолька або чистий аркуш білого паперу формату А-4? Або взяти такий приклад. Відповідаючи на запитання щодо введення російських військ в Україну, на прес-конференції 4 березня 2014 року Путін сказав: “Якщо ми приймемо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян, і хай попробує хтось із числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми будемо стояти позаду. Не спереду, а позаду. Хай вони попробують стріляти в жінок і дітей”.

Коли Путін це говорив, важко було уявити, як це російські солдати будуть стояти позаду жінок і дітей перед українським військом? Ситуація в Криму показала, що Путін добре знав, що говорив. До українських військових частин російські “миротворці” справді приганяли жінок, дітей та якихось осіб з дрючками в камуфляжній формі, а позаду них стояли російські солдати з добірною зброєю та броньовиками.

Вийшло так, як казав Путін: жінки, діти і цивільні штурмували українських військовиків. Як у них стріляти? Навіть якби й стріляли, то росіяни тут же вступили б у бій, але вже як “захисники” мирного населення. Де й коли в світовій практиці застосовувався такий блюзнірський спосіб ведення воєнних дій? Не пригадуєте? Так робили гітлерівські нацисти, коли гнали попереду себе мирне населення, напа- даючи на оточених у лісах партизанів! І робили вони так не лише в Україні, а й у Білорусії, Польщі та Чехії, то був один з їхніх методів боротьби, метод, який лідер теперішньої Росії взяв собі на озброєння у XXI столітті! У дуже багатьох речах він є копією Гітлера і йде по його стопах. Слід у слід. Путін збудував у Росії справжній фашистський режим.

Там немає свободи слова, вільної преси. Замість надання населенню правдивої інформації— його зомбують і дурять, журналістів перетворили на пропагандистів, з незгідними розправляються. Такого свавілля не було навіть в останні роки Радянського Союзу Посудіть самі. У березні-червні 1989 року у Москві на Арбаті проходила безперервна акція за легалізацією Української греко-католицької церкви, її ніхто не чіпав, люди мирно молилися, поставили транспаранти, світ їх побачив, влада почула, і вони домоглися правди. Другий приклад. Той же самий 1989 рік. У Москві і тодішньому Ленінграді проходили стотисячні мітинги, їх ніхто і не думав розганяти.

На цих мітингах проявило себе немало чесних і принципових людей, які стали відомими політиками, серед них Анатолій Собчак і Борис Єльцин — два покровителі тодішнього підполковника КГБ Володимира Путіна, який на той час теж вдавав із себе “демократа”. Чи можливі подібні демократичні вільності в теперішній путінській Росії? Відповідь на це запитання видно з арештів людей із парасольками, чистими аркушами паперу і навіть плакатами “Нет войне!” і “Миру — мир!”. Газета “День” 18 березня 2014 року опублікувала цікаву статтю про стосунки України і Росії “Чому ми стали ворогами”. На жаль, автори не дали чіткої відповіді на поставлене запитання, однак вжили новий термін — рашизм (від слова Russia англійською вимовою) на позначення ідеології, що базується на неправді та обґрунтовує припустимість будь-якого свавілля заради досягнення хибно трактованих інтересів Росії.

Думаю, що це недостатньо точне трактування. Те, що відбувається в Теперішній Росії, що коїть путінський режим, не є новим — це звичайний фашизм з чіткими ознаками нацизму, і це підтверджують незаперечні докази. Одні ми навели, а інші ще можна наводити і наводити. Всі вони свідчать, що фашизм і нацизм у путінській Росії пустили глибокі корені. І численні порівняння Путіна з Гітлером є далеко не випадкові. Але одне заслуговує того, аби його зацитувати.

“Єдина відмінність Гітлера від Путіна полягає в тому, що перший не був мільярдером”, — сказав у березні 2014 року відомий американський військовий діяч Уеслі Кларк. А він. знав, що говорив. То хто ж зупинить подальшу фашизацію Росії? І скільки ще російський народ терпітиме справжню фашистську тиранію на чолі з мультимільярдером?