Карпатська Україна: держава одного дня

На початку XX сторіччя Закарпаття входило до Транслейтанії – угорської частини Дунайської монархії.

Після розпаду Австро-Угорщини Срібна земля могла опинитися у складі Угорщини (9 листопада 1918 року за приєднання висловилася рада в Ужгороді), Чехословаччини (12 листопада 1918-го таке рішення ухвалила діаспорна Руська народна рада в американському Скрентоні) або УНР (21 січня 1919-го до об’єднання УНР та ЗУНР зажадав долучитися Всенародний конгрес угорських русинів у Хусті).

Щоб заспокоїти місцеву еліту та Антанту, в Празі пообіцяли надати Закарпаттю автономію. Однак виконали обіцяне лише 1938 року. Після “Мюнхенської змови” Чехословаччина не тільки віддала німцям Судети, а й погодилася на створення двох автономій – Словаччини та Підкарпатської Русі. 

Вже наприкінці жовтня влада в краї перейшла до українців – прем’єром став директор Ужгородської учительської семінарії, лідер Народно-християнської партії Августин Волошин. Українська політична еміграція уважно стежила за подіями в Закарпатті. Було організовано збір коштів серед зарубіжних українців. Окрім того, на острівець політичного українства почав прибувати кадровий десант – оунівці та ветерани визвольних змагань.

Прем’єр Волошин розгорнув українізацію краю. Українська мова запроваджувалася у діловодстві та освіті. 30 грудня 1938 року за автономією закріпилася назва Карпатська Україна.

Було закрито москвофільські та проугорські організації й пресу, широко відзначалося 20-річчя Злуки УНР та ЗУНР, висловлювалася ідея перенести Український вільний університет із Праги до Хуста. 

Натомість Угорщина не приховувала своїх намірів анексувати регіон. 2 листопада 1938 року Прага, за посередництва німецького міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа, погодилася на анексію угорцями Ужгорода й Мукачевого. Адмінцентр автономії перенесли в Хуст. Під тиском обставин відбулися безальтернативні вибори до парламенту – Сойму. Список Українського національного об’єднання підтримали 92,4% виборців.

14 березня 1939 року чехословацький президент Еміл Гаха дав згоду на німецьку окупацію країни (вже на завтра вермахт практично без опору зайняв чеські землі).

Того ж дня у радіозверненні до народу прем’єр автономії Волошин проголосив незалежність Карпатської України, яку наступного дня мав підтвердити парламент. 

15 березня Сойм Карпатської України ухвалив низку історичних рішень: було проголошено повну державну самостійність, Августина Волошина обрали президентом країни, затвердили державну мову (українська), Герб (тризуб), Прапор (синьо-жовтий), Гімн (“Ще не вмерла Україна”). 

Голосування були одностайними – “за” висловилися всі присутні 22 посли (депутати) Сойму.

Проте ще 14 березня проти Карпатської України розпочала військову операцію Угорщина. 16 березня інтервенти увійшли в Хуст.

Наступного дня після падіння столиці президент Волошин через Румунію виїхав до Праги. Вже 18 березня угорці захопили Воловець і завершили окупацію краю. 

Українські загони самооборони чинили шалений опір. У бою загинув командувач “Карпатської січі” Михайло Колодзінський.

Волошин безрезультатно звернувся по захист до німців та румунів. Однак у Берліні українців розглядали як розмінну монету, яку можна використати у своїх дипломатичних іграх. Закарпаття стало платою за приєднання угорців до антикомінтернівського пакту.

24 лютого 1939 року Угорщина стала другою після Італії союзницею Гітлера в Європі. 

Окрім того, “українську карту” можна було розіграти в переговорах з більшовиками. Хоч 10 березня 1939 року на XVIII з’їзді ВКП(б) радянський лідер Йосип Сталін глузливо назвав Карпатську Україну “козявкою”, проте загроза появи антирадянського плацдарму турбувала Кремль. Тому відмова від підтримки Закарпаття знімала вагому перешкоду в порозумінні нацистів з СРСР. 

До кінця жовтня 1944 року край перебував під угорською окупацією.

29 червня 1945-го Закарпаття офіційно було приєднане до радянської України.