Кримінальна право на Січі. Смертна кара.

У процесі розвитку право на Запорожжі взаємодіяло з правовими системами сусідніх народів. Запорожці запозичували правові норми, що відповідали потребам їхнього товариства (наприклад, окремі види покарань). Це передусім стосується татар та донських козаків, суспільний устрій яких був близький до запорозького. 

Найрозвиненішими у січовому праві були кримінально-правові норми. Кримінально відповідальною вважали особу, що досягла 16-річного віку. Цікаво, що не звільнялися від кримінальної відповідальності й психічно хворі, однак у суді враховувався їхній стан як пом'якшувальна обставина.

Варто зазначити також, що покарання завжди мали лише публічний характер. Вироки виносилися прилюдно і виконувалися так само на січовій площі. Це робилося тому, що, по-перше, публічне покарання мусило застерегти інших від скоєння злочину; по-друге, велика роль у справі винесення вироку та його виконання належала козацькому товариству.

Запорозькі козаки застосовували різноманітні покарання: просту та кваліфіковану смертну кару, болісні та калічницькі тілесні покарання, позбавлення волі, честі і прав, вигнання та покарання майнового характеру. 

Смертна кара, що досить часто застосовувалася на Запорожжі з метою очищення козацького товариства від злочинних елементів, мала на меті й залякування, яке викликалося як її суттю, так і миттєвістю виконання. Вона не вимагала великих витрат і повністю відповідала військовому характеру січової спільноти. На Запоріжжі смертну кару призначали за вбивство козака козаком і вбивство взагалі, за велику крадіжку та за неодноразове її скоєння, блуд, мужолозтво і скотолозтво, грабунок, розбій і гайдамацтво, незаконні вчинки та образу військовими старшинами козаків, крадіжку січового майна, пияцтво під час походу, боягузтво та програш старшиною битви.

На Січі страчували також тих осіб, що не підкорялися рішенню більшості при вирішенні будь-яких питань на загальновійськовій раді, а також тих, хто відмовлявся від запропонованої їм посади кошового отамана. На думку деяких авторів, у цих випадках страта непокірних мала характер народної розправи, а не була смертною карою в юридичному розумінні цього слова. Стратою каралося також приведення на Січ жінок, знімання з шибениці чи палі трупа страченого злочинця.

Смертна кара, як зазначалося вище, була простою та кваліфікованою. До простої належали повішення, відсікання голови та розстріл. В окремих випадках застосовувалося удавлення.

Для посилення страждань приреченого на смерть та найбільшого залякування населення застосовувалися кваліфіковані види смертної кари. Вони, у свою чергу, поділялись на кваліфіковані мученицькі, коли злочинцеві завдавали тілесних страждань до моменту смерті, та кваліфіковані обрядові, що поєднувалися з різноманітними принизливими ганебними обрядами й церемоніями. На Запорожжі застосовувалися такі види кваліфікованої страти, як насадження на палю, закопування в землю живцем разом із вбитою людиною, забивання до смерті біля ганебного стовпа киями й підвішення за ребро на гак.

Найпоширенішим видом страти на Запорожжі було повішання. Така кара призначалася за крадіжку коней і худоби, крадіжки речей незначних за вартістю, але кваліфікованих за якістю. Цей вид смертної кари зберігався до останніх років існування Січі. Ним також карали і за злочини проти моралі.

Розстріл злочинців відбувався набагато рідше. Як форма народної розправи застосовувалося утоплення. Такі випадки, зокрема, відомі під час козацьких повстань, у яких брали участь запорожці, проти ворогів (поляків та євреїв). Страта у вигляді насадження на палю була запозичена у татар. При цьому страчений помирав не одразу, а в страшних муках, що могли тривати кілька днів. Також жорстоким видом смертної кари вважалося закопування у землю живцем. 

До кваліфікованих видів смертної кари належало і забивання киями біля ганебного стовпа. Це був один із найпоширеніших видів покарань у козаків. У деяких випадках йдеться про вид смертної кари, коли злочинця, прикутого чи прив'язаного до стовпа, забивали до смерті. Та іноді, за пом'якшувальних обставин, його могли залишити живим, обмежившись лише тілесним покаранням. Таку кару присуджували за мужолозтво та скотолозтво, за велику чи повторювану крадіжку, переховування чи купівлю очевидно крадених речей, за побої в пияцтві та деякі інші злочини. Наслідки застосування цього покарання залежали від сили ударів та їх напрямів. Інколи досить було кількох сильних ударів, спрямованих на більш вразливі частини тіла, щоб спричинити смерть злочинця.

До видів смертної кари, пов'язаних з тривалими муками та стражданнями, можна віднести повішення за ребро на гак або насадження на палю, оскільки злочинець вмирав повільно і мученицькою смертю. 

Чіткого розподілу, за які злочини призначалася проста чи кваліфікована кара на Січі, не існувало. Вид страти, який здебільшого визначався козацьким товариством на сходці, залежав від обставин скоєння злочину та враховував вину злочинця. 

З часом сфера застосування смертної кари звузилася. На практиці такі вироки часто не виконувалися. Визначаючи покарання, суд звертав увагу не тільки на зовнішній бік злочинного діяння (тобто на розмір заподіяної шкоди) і на провину злочинця, а й на інші обставини, що не мали жодного відношення до злочину (авторитет і попередні заслуги злочинця, наявність малолітніх дітей, несплачених боргів тощо). Тому дуже часто страту заміняли іншими видами покарання.

За матеріалами: Косенко Л. О. Козаки: Лицарський орден України : Факти. Міфи. Легенди. Коментарі. - Вид. 2-ге, доопр. / Л. Косенко. - Х. : ВД "Школа", 2016. - 608 с.