Спочатку була сопілка. Її чаруючий, на тлі нічного лісу, голос виник несподівано - здивував, зачарував і покликав до себе... Біля згасаючого вогнища у хаотичному колі зачарованих людей і сосон тоненька жіноча постать, пестячи трепетними пальцями сопілку, творила казку...

Згодом не раз слухаючи творчі звіти композитора, піаністки, сопілкарки , співачки, поетеси Олесі Сінчук з різнопланових професійних сцен, я завжди подумки повертався до того зачарованого лісу, до силуета ніби вкарбованого у зоряне тло, до тієї музики.

Але... хочу говорити сьогодні про поетесу Олесю Сінчук. Про її творчі світи , її мандри, стежки, які переплелися і розгубилися під цими зорями. її дім - високе небо, життя - нескінченна мандрівка, взірці -Уітмен, Чюрльоніс, Лорка… 

Лише за попередні два роки її творчим досягненням у складі мистців «Каравану Любові Сонячних бардів» аплодували понад 300 міст Європи.

Через таких, як Пані Олеся, світ знайомиться з сучасною українською піснею, музикою, поезією... Світ знайомиться з Україною.

У 1997 році Олеся - лауреат всеукраїнського конкурсу піаністів імені Рахманінова, 1998-му- переможець всеукраїнського літературного конкурсу «Заповіт», 2000- му- лауреат конкурсу авторської пісні «Есхар», 2001 му -дипломант конкурсу авторської пісні «Великий Донбас» та лауреат сімферопольського літературного конкурсу «Кримська Альгамбра», 2005-2008 роках- перша премія на міжнародному фестивалі музики та поезії у Польщі, присвяченому польській поетесі Марії Конопницькій, в 2006 році - перша і друга премії у всеукраїнському конкурсі патріотичної пісні «Боромля». У цей час виходить у світ її перша поетична збірка.

У 2009 році Олеся стає лауреатом III премії одного із найпотужніших літературних конкурсів України - Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» у номінації «Пісенна лірика про кохання».

У 2010 році талантом чарівної Олесі захоплюється російська столиця. Композитор та піаністка отримує звання лауреата Міжнародної Премії «Філантроп», I місце у номінації «виконавські види мистецтва», та лауреата I премії Міжнародного конкурсу мистецтв «Звенящие кедры»,який також відбувся у 2010 році Москві.

За високу майстерність,витончені ліричні образи у авторській поезії та піснях пані Олеся отримує звання лауреата Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна» у Києві у 2013 році.

Поезії Олесі Сінчук часто можемо зустріти у журналах «Балаклавська пристань», «Севастополь», «Сварог», « В лучах созвездий», «Литературная газета», "Вітчизна", "Сьома раса", в газетах – "Голос України", "Житичі", "Літературна газета", "Газета польська", "Ворзельські вісті" ,"Література та життя", «Культура», «Слово Просвіти»

Її творча манера несе у собі традиції Лесі Українки, Олеся Бердника, хоча жодного наслідування тут немає. Поетеса в дорозі, вона шукає, але стежки тих пошуків не ведуть до примарного світу формотворчої еквілібристики, де мов у павутині борсається ціла генерація новітніх модерністів. Вона занурює свій допитливий жагучий зір крізь товщу тисячоліть у світи знищених праслов'янських цивілізацій і приспаних Богів. Вона шукає і знаходить Божисту Суть поряд - на відстані зіниць і серця - у посмішці донечки, в обіймах вітру, у високій насолоді «київського ранку», у безсмерті сонячної музики...

«Я чула нині, як говорять квіти...
Схиляють тихо лагідні голівки 
До білого вікна.. .там вічне Сонце!
Воно почує їх розмову щиру-
I відгукнеться золотом весняним, 
І співом вітру, й шепотінням трав! 
Як хочеться їм вірити! І жити, 
Торкаючи корінням землю щедру, 
А квітом серця Сонце обіймать!»

Усе під цим небом має свою внутрішню логіку і свій сенс. Не випадковим видається й те, що багатогранність таланту цієї дивної жінки означилась у симбіозі музики, вокалу і поезії. Чуттєва матінка -Природа малювала образ Олесі Сінчук з древньої праукраїнки, перед якою схилялися і яку обожнювали. В цих словах нема й краплини декларативного пафосу. Зовсім не випадковим є й те, що крізь її світлі поезії часом прориваються і ось такі рядки:

«..Радо, ой, Радо!
Сплітаються зорі,
Квіти і роси у срібну косу!
Разом ми, разом!
Світи неозорі
Сонцем сповита, для тебе несу...»

Якщо ж говорити в цілому про авторські поезії, представлені у даному рукописі, то серед них я не знайшов ні штучності, ні декларацій, ні надуманого пафосу. Більше того, тут важко налапати версифікації заради самої версифікації. На противагу, в Олесиних поезіях присутні - оригінальна образна система , глибокий емоційний план і добре володіння мовними багатствами... А це три основні складові поезії справжньої.

Теги:

Медіа