Як подано у монографії Володимира Скляра «Етнічний склад
населення України 1959-1989р.р.: етномовні наслідки російщення»: 300 років тому за ревізією 1719 року чисельність руских у Гетьманщині і Слобожанщині не перевищувала 40 тис. осіб, а чисельність українців у межах сучасних кордонів України була 4 млн.911 тисяч осіб. Тоді було співвідношення 1 руский до 120 українців.
На Правобережжі України руских до поділів Польщі (останній у 1795 році) майже не було.
За ревізією 1858 року, в Україні налічувалося 334 тисячі руских, а через 40 років, під час всеросійського перепису населення 1897 року 2 млн.080 тисяч осіб.
В цілому ж на кінець ХІХ століття Україна була на 95% населена селянами, які розмовляли українською мовою.
З монографії В. Скляра: «Штучно українці були поставлені у статус етнічної меншини, чисельно не будучи нею. Так, зокрема, протягом 1959-1989 років чисельність
українців в Україні, які визнавали рідною російську мову, збільшилася з 2 млн. 076 тисяч осіб до 4
млн. 578 тисяч осіб, тобто більше ніж у двічі, або на 120.59 %. За цей же час частка російськомовних серед усіх українців зросла з 6.45% у 1959 році до 12.24% у 1989 році».
На 2001 рік із 37.500 тис. українців рідною російську назвали біля 15%, тобто біля 4 млн. осіб.
Із 48.500 тисяч населення України 29.8% назвали російську мову рідною.
Російськомовні українці називають українську мову рідною і не спілкуються нею.
Про неухильну русифікацію України свідчать ще ряд показників. Так, в Україні російськомовні скаладали в 1959 році менше чверті (24,30%) загальної чисельності населення, а в 1989 році – майже третину (32,84%). Ще десять-двадцять років «будівництва соціалізму» і кількість російськомовних в Україні сягнула б 50% та перейшла б позначку неповернення.
З 1959 по 1989 рік, за 30 років росіян в Україні зросло на 5%, а російськомовних, в основному зросійщених українців – на 8,5%. Русифікація прискорювалася – кількість зросійщених українців випереджала зростання чисельності росіян в Україні, які прибували з Росії.
Російськомовне населення України перед розпадом СРСР складалося лише на 2/3 з етнічних росіян, а 1/3 російськомовних вже були більшість зрусифікованих українців та представники різних етнічних груп. Хоча у багатьох зросійщених містах проживало до 90% етнічних українців,
які відмовилися від мови батьків і прадідів.
Двомовність стала характерною для певної категорії українців як перехідний стан до одномовності – російськомовності.
Український мовознавець В. Чапленко зазначив, що:
«Двомовними можуть бути тільки поневолені народи. Панівні – ніколи».