Блискавка, 12 років

Я з дитинства любила лимони. Лимони з цукром, лимонний пиріг, чай з лимоном…

Мені так подобалося все це, хоча… І зараз подобається. Я щиро не розуміла людей, котрі вважали лимони занадто кислими та противними. Проте я ніколи не задумувалась про те, звідки ж береться ця смакота? Батьки одразу відповіли мені, що лимони ростуть на деревах, в дуже теплих краях. Але я не повірила їм. Це все було надто… Просто. Надто просто. Тоді я й вирішила піти до бабусі, задати їй те саме питання. Звичайно, вона ж старша розумніша й більш досвідчена, вона-то точно скаже!

 

Бабуся, як завжди, сиділа у своєму кріслі й читала книгу. Я дуже любила час від часу сідати їй на коліна, слухати казку. Бабуся добре розповідала казки. Часом я навіть вірила в те, що все, про що вона говорила, відбувалося насправді, просто перед нею. Тоді я вдивлялася в її блакитні чисті, як два алмаза, очі, намагаючись зрозуміти, чи правда то все? А вона лиш усміхалася. Та до бабусі завжди можна було прийти за порадою. Як цього разу.

- Бабусю! Бабусю! – закричала я та вперлася руками в крісло. Бабуся повільно повернула голову в мій бік і з цікавістю глянула на мене. – А звідки беруться лимони? – запитала я і затримала дихання. Бабуся поморщилася, відклала книгу й задумалася.

- Знаєш, лимони, - врешті-решт почала вона, - ростуть зовсім не на деревах, як могли сказати тобі. Вони ростуть… На полях. На великих-великих полях, як квіти. І доглядає за цими «квітами» тільки одна людина. Щоб біди не трапилось.

- І де ж вони, ці поля?

- Поля… Вони є в найрізноманітніших місцях, до яких поки не торкнулася цивілізація. Вони і тут є головне – знайти.

- А як лимони з цих полів до нас потрапляють?

- Людина, яка доглядає за лимонами, привозить їх нам. Для цього у тої людини навіть маленька вантажівка є.

Мене здивувала ця розповідь. Але чогось я вірила, що це – правда…. Якоюсь загадковою ще була бабусина усмішка, не такою, як зазвичай. Так, майже нічого не зрозумівши, я пішла спати. Адже ранок розумніший, ніж вечір, отак от…

Ось наснився мені дивовижний сон: я нібито прокинулася десь у лісі. Над моєю головою було чисте блакитне небо, я чула спів птахів та шелест листя дерев. Ще ніколи в житті я не бачила такої краси. Я встала й пішла прямо. Ліс рідів, трава ставала ще м’якішою, а із усього пташиного хору можна було відокремити тільки жайворонка. Я опинилася на невеликому пагорбі. Під ним стелився яскравий жовто-зелений килим, з тих, що я ніколи раніше не бачила. Здалеку я побачила будиночок, зовсім крихітний, порівняно с полем… В ніс ударив знайомий запах цитрусових. Мені захотілося роздивитися все поближче і я спустилася з пагорбу. І тут я побачила лимони!.. Безліч, безліч лимонів, вірніше, їхні половинки… Вони дійсно були схожі на дивні, але прекрасні квіти. На них можна було побачити крапельки роси, все тут було таким світлим, чистим… Було помітно, що сюди ще не ступала нога людини. Всі ці лимони сяяли в проміннях сонця, роса іскрилася. Тільки зараз я помітила, що боса. Я пройшлася по м’якому зеленому килимі, звичайно торкаючись рукою лимонів. Від доторків ці казкові квіти похитувалися й дзвеніли. Тільки зараз я помітила зелену доріжку, яка вела через усе поле. Я вирішила пройтися по ній, а до кінця було ще далеко-далеко…

Мені здавалося, що я йду вже години три, хоча мої ноги не втомлювалися, а поле не закінчувалося. Обернувшись, я зрозуміла, що не бачу лісу й пагорба, хоча останній здіймався досить високо. Тільки яскраві, жовті лимони оточували мене… Тільки зараз я згадала про будиночок, котрий помітила тоді. Я почала роздивлятися все навколо, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на цивілізацію, але… Безрезультатно. Ні, я не боялась, просто мені було цікаво. Я ще ніколи не була в місті, котре хоча б віддалено нагадувало це… Я лягла на траву, щоб насолодитися тишею й ароматом. Десь там тихо співав жайворонок. Дув прохолодний вітерець. Лимони похитувалися з боку в бік, при цьому ледь чутно видзвонюючи. Чарівно. Тут я раптово спохватилася. Щось підказувало мені, що треба йти далі. Я пішла далі по дорозі, цього разу не розглядаючи все навколо. Я помітила, що лимони стали якимось… Маленькими. І дзвеніли тонше. Нарешті я побачила будиночок і з полегшенням зітхнула. Доріжка почала завертати в бік будиночку, я впевнено крокувала по дорозі, доки не побачила людину. Напевне, саме він доглядав за лимонами. В моїй голові все ніяк не вкладалося, як одна людина може впоратися з таким великим і, ледь чи не в прямому сенсі, безкраїм полем. Я чітко бачила силует з букетом лимонів в руках, та все ніяк не могла розгледіти лице. Тут людина повільно до мене повернулася, й я побачила… Бабусю. Так, я впізнала її по добрим блакитним очам, по усмішці, яку ні з чим не сплутати… Я впала, придавивши собою диво-квіти, і… Прокинулася.

Я зараз же побігла в бабусину кімнату, проте бабусі там не було. Її взагалі ніде не було. Я злякалася й побігла до батьків. Вони, видно, уже давно не спали…

- Мамо! Тату! – закричала я і підбігла ближче до них. – А де бабуся?

- Бабуся… - почала мати і одразу замовчала.

- Вона померла, - зітхнув батько. – Ти, головне, не лякайся, просто… Так вийшло.

Я не могла повірити власним вухам. Ні, вона не могла померти! Адже тільки вчора ввечері ми з нею розмовляли! Це не могло статися…

Я побігла в свою кімнату, заперши двері. Сіла на ліжко, опустивши голову. Тут я помітила на столі якусь записку. Я швидко схопила її і почала читати:

«Здрастуй, внученька!

Ти не лякайся, якщо не знайдеш мене вранці у ліжку. І навіть не думай плакати, щоб там не сказали батьки. Я не померла, ні. Я жива, і зі мною все гаразд! Пам’ятаєш, я розповідала тобі про лимонне поле? Так от, тепер я працюю там, на полі. Гарно, чи не так? Я дуже сподіваюся на те, що ми с тобою ще побачимося.

Цілую, бабуся.

P.S.Там на столі – твоє улюблене лимонне печиво. Сама пекла. Бери на здоров’я!»

Я знову глянула на стіл. Дійсно, там стояла тарілка с печивом, хоча я могла поклястися, що секунду тому її там не було! Я поклала записку і взяла печиво. Чомусь мені стало легше. З бабусею все добре, і це головне. Але… Чому вона зникла так раптово? Чому не сказала нічого раніше? Можливо, саме тому вона снилася мені сьогодні?

Мої очі вмить засльозилися. Так не можна, не можна так! Адже я ще зустрінуся з нею, зустрінуся, я знаю!..

- Я обов’язково знайду це лимонне поле, - прошепотіла я, утерши сльозу, - аби знову побачити тебе, бабусю…

  • Коментарі не знайдені

Вам сподобається

Священна корова Замунь

Богознавство

01-07-2016

Галина Лозко

Мабуть, не знайдеться жодного індоєвро­пейського народу, в міфології якого не було б образу священного Бога-Бика.

Народна справа і попи

Книги

11-08-2016

Іван Франко

Отся книжечка була написана і видана Іва­ном Франком у Львові в 1896 році під заголов­ком "Радикали і попи".

Я побачив тебе в водограї

Вірші

26-02-2017

Володимир Оболонець

Я побачив тебе в водограї
На сріблястім старім валуні,
Вітер платтям та косами грає,
Тільки очі, як небо, сумні…

Нові матеріали

Будьте в курсі новин разом з нами - актуальні темі, нові блоги, статті експертів.

Відправте нам повідомлення

­Відправте нам повідомлення

captcha