Святе письмо... Яке відчуття може викликати поєднання цих двох слів в українця? А слова хліб святий, земля свята, свята вода, святе місце, святиня, свято, святий, святість?

Безумовно, відчуття чогось світлого, радісного й рідного. Ці слова не були принесені до нас звідкілясь і, тим більше, не виникли з приходом на наші землі християнської релігії. Власне слова з коренем свят походять ще з дослов’янських (індоєвропейських) часів від слова сва і позначають світлий, сяючий, блискучий, білий, чистий. В українському язичництві слово святий щодо людей застосовують у значенні героя, який прославився за життя своєю праведністю, вірністю своєму роду і народу, Батьківщині.

Проте поєднання слів святе і письмо у нашому народі з’явилося порівняно недавно. Воно було штучно запроваджене християнськими церковниками як синонім слова Біблія. І це зрозуміло. Адже, як можна було притягнути народ до релігії, яку було принесено сюди з далеких і чужих країв? Як можна прилучити цей народ до основоположного письмового вчення цієї віри – Біблії, грецька назва якого ні про що нашому народу не говорила? Звичайно ж – шляхом використання тих термінів і значень, які були для народу зрозумілими.

Так східна гілка християнства, яка усім світом називається ортодоксальною (ортодоксія від грецьк. – правильна думка, тобто те, що не можна піддавати сумніву), на нашій землі церковниками була названа „православною” (від рідновірських Прав – світ Богів і славлення – подяка Богам, що первісно означало язичницьку богослужбу). А Біблію (від грецьк. бібліа — книга) — відповідно названо святим письмом.

Отже, книга, в якій описуються події, що відбуваються далеко від України, а точніше — в Ізраїлі, у Греції отримує назву Біблія, а у нас — ще й назву Святе Письмо. Очевидно, що ще тоді була вже відома практика: якщо довго називати щось тим, чим воно не є, то згодом починаєш вірити в це.

Але ж... виникає логічне запитання: як може для нас бути святим те, що є чуже? Як може бути, скажімо, для нас рідною чужа мати? І чи може бути у нашого народу книга, у якій було б викладено своє, рідне віровчення?

Виявляється, що вона не лише може бути — вона була і є. Це — Велесова Книга — книга, написання якої було присвячене слов’янському Богу Велесу — покровителю багатства, худоби, таємних знань та митців.

Ця книга першопочатково була дерев’яною, тобто її сторінки були у вигляді дощечок різної величини (приблизно 40 на 20 см) і товщини (від 5 мм до 1 см), переважно дубові, на яких були викарбувані прадавні священні тексти. Різна величина дошок свідчила про те, що над книгою працював не один Волхв (священник Рідної язичницької віри), і створювалася вона тривалий час. Книга була створена як пересторога нащадкам, яким вже загрожувала християнізація, тобто втрата своєї рідної духовності, рідної віри.

Власне це й було причиною написання Велесової книги (ВК) Волхвами. Слід зазначити, що, коли народна віра розвивається нормально, і їй ніщо у цьому не перешкоджає, то й потреби записувати основи її віровчення не виникає. Адже наша Рідна Віра була створена саме народом, а точніше, слов’янськими племенами Київської Русі, які потім злилися в український народ. І будь-яка фіксація народної віри в книзі могла загрожувати догматизацією її, що нині зустрічаємо в Біблії і в Корані — віровченнях світових імперських релігій. Язичницькі ж віри передавалися від одного покоління до наступного усною формою, що гарантувало надійний захист від ворожого проникнення в духовні основи народу.

Відомий у європейському язичницькому світі сучасний норвезький язичник Варг Вікернес у своїй книзі „Промови Варга” щодо усного передання народної віри стверджує: «Ми чуємо, що швидше повинні бути вдячними, оскільки християни увічнили сказання Едди для нас, бо без їхніх записів усе було б втрачене. Кажуть і не бачать у цьому суперечності. Я можу відповісти, якби не християни, нам не потрібно було б записувати жодне сказання, оскільки тоді б наші батьки й предки розповідали нам ці і, я певен, багато інших сказань язичницької Норвегії, де ми могли поклонятися Одіну й не бути за це спаленими на вогнищі чи посадженими за ґрати на половину свого життя!»

Тож і ВК була написана як одна з небагатьох подібних книг, якій дивом удалося уникнути знищення християнами і донести до нас правду нашої славної минувшини й рідної духовності. Книга, яка писалася швидше як виняток, а не як правило, — у скрутний для Русі час — насадження християнського чужовір’я і напливу на Русь чужинців — греків (візантійців), гунів, готів...

Про печенігів і половців у ВК згадки немає. Про варягів згадується як про грабіжників, а про греків говориться як про напасників і хитрунів. Про Аскольда і Діра згадується неприхильно, але про Рюрика немає згадки. Любов до рідної землі, Предків, віри і звичаїв — центральна тема ВК. Отже, час постання ВК припадає приблизно на IX століття н. ч.

За своєю ідейністю і державотворчою наснагою ВК значно перевищує навіть „Слово о полку Ігоревім”: „...А греки хотіли нас христити, щоб ми забули Богів наших і так обернулися (в їхню віру) і стали їхніми рабами. Постережемося того, як пастухи стережуть череди свої, і не дають вовкам полювати на ягнят, які є дітьми сонця” (дощ. 6-є). „Отож, молімось Богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші, і щоб мали ми життя з Праотцями нашими, в Богах зливаючись в єдину Правду — так оце єсть ми, Дажбожі внуки” (дощ. 1). „Так речемо, що маємо Красне Вінце Віри нашої і не мусимо чужої добиратися” (дощ. 7-з).

Нинішнім черговим і найповнішим виданням ВК є „Велесова Книга. Волховник” у перекладі й упорядкуванні Галини Лозко (Вінниця: „Континент-Прим”, 2004.), у якому окрім подання автентичного тексту та перекладу його українською мовою, також вміщено словник, у якому налічується 8500 слів, що зустрічаються у ВК. Коли перечитуєш цей словник, то найбільше вражає велика варіативність написання одних і тих же слів. Ось що про це пише сама дослідниця у післямові свого перекладу ВК:

„Таке явище свідчить про відсутність вироблених чи усталених правил письма, що в свою чергу красномовно промовляє на користь автентичного походження ВК. Якби уявний „фальсифікатор” ставив собі за мету написання подібного твору, він у першу чергу подбав би про уніфікацію передачі одних і тих же слів та більш-менш усталені форми словозміни. Такої системи у ВК нема.

Це, однак, не означає, що її не існувало в усному мовленні. Наші Пращури мали значно багатшу мовну систему, ніж ми маємо на сьогодні. Але на письмі ця мовна система відображалася ще безсистемними засобами. Тобто орфографія спиралася лише на фонетичний принцип — саме тому маємо велику варіативність написань слів”.

Лише для слова Бог у ВК можна знайти аж 9 (!) варіантів: Бга, Бге, Бгі, Бгом, Бгве, Бгоуве, Бгу, Бгъ, Бгъмъ. А для дієслова дати, давати варіантів нараховується аж 38 (!).

Дане видання знамените ще й тим, що майже до кожної дошки подані тлумачення тих чи інших давньоруських історичних та язичницьких релігійних понять. У кінці книги подані цілі списки: „Показчик географічних назв Велесової Книги”, „Іменний показчик Велесової Книги”, „Показчик етнічних назв Велесової Книги” та „Показчик імен Богів та релігійних понять Велесової Книги”. Статистика ж ВК нам говорить про наступне:

Всього текстів дошок Велесової Книги налічується 77, з них 72 повних і 5 у фрагментах. З них 50 – з молитвами, решта висвітлюють історичні події. Богознавчих понять – понад 250 (в тому числі імена Богів). Найчастіше у ВК зустрічаються звернення до Сварги й Сварога та інших понять, пов’язаних зі Сварогом – у 80 текстах. На другому місті – до Перуна – у 40 текстах і на третьому місці – до Матері Слави (у 30 текстах) і до Дажбога (у 30 текстах). Це свідчить про те, що верховним Богом перед запровадженням християнства в Русі був-таки Сварог – Дідо Божий, Батько своїх синів і дочок – Богів і Богинь, що аж ніяк не вписується у силенковірський світогляд, в якому не знайшлося місця ні для Сварога, ані для його Сварожичів – Українських Богів, єдиних у Сварозі. Тим більше, не можна погодитися і з твердженням Левка Лук’яненка, що “Велесова книга свідчить про те, що поняття про головного Бога все більше зі Сварога переходить на Дажбога” (Лук’яненко Л. Національна ідея і національна воля // Слово Оріїв. – Січень 2003). Однак факти – річ уперта, і свідчать якраз про те, що Сварог – володар Світу, батько українського пантеону як у Велесовій Книзі, так і сьогодні, і що серед русичів-язичників ніякої тенденції до переходу на монотеїзм (однобожжя) й близько не було: “Хвалимо Сварога – Діда Божого, який тому Роду Божеському є началом і всенькому роду — криниця вічна, яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не замерзає” (дош. 11-а). Це підтверджується і в іншій молитві: “Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага” (дош. 15-а). І ніби з глибини віків Велесової Книги, ми чуємо Предківську засторогу: “Якщо й трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог, і іні суть множеством, бо Бог єдин і множествєн. І хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих” (дош. 30).

Проймає величчю й гордістю за своїх славних Предків і добре розвинений культ героїв – захисників Русі від посягань на неї чужинців, позначений у Велесовій Книзі цілим рядом поминальних молитов: “А тому, хто впав на полі бою, Перуниця дає Води Живої напитися, а попивши її, він їде до Сварога на коні білому. І тамо Перунько його зустрічає і веде до Божих своїх хоромів. А там він перебуде до Часу, і дістане нове тіло. І так має жити і радуватися вічно до віку віків, молитву за нас творячи” (дош. 26). “Пом’янемо тих, що свою землю Руську удобили, і наших Старотців, які бо стратили сили за Русь на тих бойовищах з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі є Боги, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолимось щоб стали нам в помочі!” (дош. 4-в).

Чи можемо ми віднайти щось подібне у Біблії? Навряд чи. Особливо, коли прочитуєш її кілька бодай перших глав, розумієш, ким була написана «суперкнига» й для кого — Ізраїлевими синами для Ізраїлевих синів: “Так сказав Єгова (2М. 6: 2): Син Мій, Мій перворідний – то Ізраїль” (2М. 4: 22). Біблійний господь – Муж війни. Єгова Йому Ймення! (2М. 15: 2). Або: “Господь, Бог євреїв, послав мене до тебе…” (2М. 7: 16). Навіть Ісус Христос мовою Нового заповіту чітко вказує: “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Матвія, 15: 24). А чого, наприклад, варті настанови Єгови до своїх Ізраїлевих синів у ставленні до інших народів: “Але тільки так будете їм робити: жертівники їхні порозбиваєте, їхні стовпи поламаєте, святі дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні, бо ти святий народ для Господа Бога свого, – тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі” (5М. 6: 5, 6). Чи потребують наведені приклади коментарів? На останок лише додам, що в останній главі дізнаємося про те, що кінцевою метою Біблії є кінець світу, а саме: пророцтво його Іоаном Богословом під назвою Апокаліпсис, в якому однозначно говориться, що під час “страшного суду” Єгова-Ісус знищить усі народи, “ що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони – зборище сатани” (Богослова, 2: 9), а врятує лише “…сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів” (Богослова, 7: 4).

Тож, читаймо Біблію українським розумом і з’ясовуймо, що є рідним, а що – чужим, що є для нас, українців, справжнім Святим Письмом, а що замаскованою юдейською Торою під Старий заповіт у Біблії!

Дивом(!) дійшовши до нас, Велесова Книга є для нас сьогодні неоціненим духовним скарбом і справжнім Українським Святим Письмом, завдяки якому, мов птах Фенікс з попелу, вже відроджується серед нашого народу Українська Рідна Віра, яка піднімає українців з колін бездуховного юдохристиянського рабства. “То стрепенися, народе мій, од сплячки і в злагоді йди до стягів наших. А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не чужинські Боги!” (дош. 7-г). “Будьте синами своїх Богів – і сила їхня перебуватиме з вами вічно!” (дош. 17-в) – так закликає нас Велесова Книга – Святе Письмо українців.

Жрець Вогнедар «ЗРВ» ч. 1

  • Коментарі не знайдені

Нові матеріали

Будьте в курсі новин разом з нами - актуальні темі, нові блоги, статті експертів.

Відправте нам повідомлення

­Відправте нам повідомлення

captcha