Магічність пісні та обряду

Кожен обряд супроводжувався певними ритуальними, магічними піснями, тісно пов’язаними з первісним світоглядом народу.

Філософське наповнення фольклору змінюється у зв’язку зі зміною світоглядних основ, коли руйнується первісна структура обрядових дійств, їхній зміст, а часто і словесний текст. Відбувається розрив обрядової пісні з практичною метою. Пісня звучить сама по собі як художній твір, бо люди вже забули її магічну роль. Добре це чи погано? Ось яку відповідь на це питання знаходимо у Миколи Ткача: “Під час фестивалів, масових заходів линуть у січні – купальські пісні, в червні – щедрівки і колядки. І тоді падає сніг на білий цвіт, і гримить грім різдвяної ночі. А ми дивуємося: чому це так? – Знання втрачені. Традиції поруйновано. Предківські застереження відкинуто”¹.

У 1909 р. Філарет Колесса писав, що обрядова поезія давно вже перестала збагачуватися новими піснями, бо народ не розуміє вже її давньої символіки.

Це нерозуміння, а часом і небажання усвідомити суть явища іноді призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків.

Дай, Боже, щоб нам вистачило здорового глузду не обернути голосіння на концертні твори, як це сталося з колядками, веснянками, що досить часто виконуються поза обрядом як звичайні ліричні твори.

В обрядах, піснях, казках нашого народу повною мірою виявилося його світосприйняття, образне мислення, віра в магічну роль ритуальних дій.

Так характерним для предків українців було уявлення про природу, в якій усі існуючі речі живуть своїм життям, тобто мають душу. Ці уявлення в науці прийнято називати анімізмом (від лат. anima – душа). У багатьох народних піснях трапляється цей прийом, де предмети і явища виступають як живі істоти.

Звідси уявлення про те, що всі речі, явища, а також рослини і тварини володіють такими ж властивостями, як і люди: “сонечко грає”, “задумався місяць”, “ой у полі могила з вітром говорила”, “що ж ти, весно, нам принесла?”, “а в лузі, в лузі, а в калиновім зажурилася перепілонька”, “там сидів голуб з голубочкою, цілувалися, обіймалися”. Такі художні прийоми називають антропоморфізмами (від гр. avvp шл о о – людина і fie p <рг, – вид, форма).

Обряди, яким приписувалася чудодійна сила і могутність, здатність впливати на людей і на сили природи за допомогою пісні, замовляння, ритуальних дій, називають магічними (гр. ц а у є і а– чаклунство).

Зміст і форма цих обрядів з давніх давен зумовлювалася насамперед хліборобським календарем, трудовою діяльністю народу, суспільними і родинними відносинами.

Отже, обряд – це комплекс символічних умовних дій, якими супроводжуються певні етапи в житті людей (весілля, похорон тощо), а також окремі трудові процеси (сівба, обжинки).

Поряд з поняттям обряд нині вживають слово ритуал (лат. ritualis – обрядовий) і церемонія (лат. caeremoni-alis – обрядовий, культовий), що означають урочисті, офіційні акти або церковні відправи.

Обрядова пісня – своєрідна давня молитва, що супроводжує культовий ритуал, це дохристиянський канон, ідентичний християнському “святому письму”.