Ще раз про трипільські біноклі

Раніше ми вже писали про ці загадкові посудини. Хотілося б доповнити цей матеріал новими здогадками та трохи узагальнити попередні висновки. На жаль, наукових матеріалів, які б повністю пояснювали сенс трипільських біноклеподібних посудин, просто не існує. Тому, спробуємо скласти докупи різні факти та виокремити найбільш правдоподібну версію призначення цих посудин. На сьогодні, вони зберігаються у фондах Львівського історичного музею: шість з Тернопільщини (одна з Бучача, дві з Більча Золотого, одна із Заліщик, дві з Голіградів), три з Івано-Франківщини (дві з Назвиська, одна з Городниці). Чотири посудини виставлені в експозиції Відділу Археології Львівського історичного музею. 

Трипільські біноклі - це біноклеподібні посудини у вигляді двох циліндрів з поставленими на них угорі та внизу конічними чи напівсферичними чашами, з наскрізними отворами або без них. Таку назву для незвичайних посудин понад сто років тому придумав Вікентій Хвойка, і з того часу ніхто не запропонував кращого варіанту. Більшість таких біноклеподібних виробів не має дна, тому щось налити чи покласти в них не вдасться, хоча бувають і посудини без наскрізних отворів. Крім біноклів (подвійних посудин) відомі знахідки „моноклів“ та „триноклів“.;

Версії призначення трипільських біноклів Пояснень, що могли означати трипільські біноклі, яке їх призначення небагато. Наведемо найпопулярніші припущення:

• «біноклі» застосовували для обряду «напування землі», тобто через ці посудини поливали землю на багатий врожай.
• «бінокль» насправді був ритуальним барабаном — потрібно лиш натягнути на нього шкуру.
• ці посудини могли використовувати для спостереження за місяцем.

Обряд "поїння землі"

На нашу думку, перше припущення про те, що трипільські біноклі служили для своєрідного обряду "поїння землі" найбільш вірне, бо має під собою декілька фактів:

• Трипільці боготворили землю, земля для них була Верховною Богинею, адже вони були землеробами-хліборобами залежними від неї. Тому важливо було здобути максимальний врожай. А для цього подбати, щоб земля була зрошена і задобрити всі земні сили - це відбувалося у вигляді обрядів із спареною посудиною, що не мала дна. Причому на місцях розкопок археологами траплялося знайти не одну, а відразу декілька таких посуд. Схоще, що обряд був груповим. Виглядало все приблизно так: ритуальну посудину з одного боку брала жінка, а з іншого - або чоловік, або теж жінка. Третя особа проливала "космічну, небесну воду" через отвори і таким чином трипільці "напували землю", імітуючи тим самим обряд запліднення. Також, з допомогою трипільських біноклів могли таким чином й засівати землю.  
• Трипільці були надзвичайно віруючими та не уявляли своє життя без релігійних обрядів, в яких неабияку роль відігравав символізм й нумерологія. Уся їх кераміка просякнута міфологією та архетипами. Трипільські посудини ще більше підкреслюють цей факт. Адже це були не прості посудини, а спарені і строєні, які звичайно щось позначали. 
• Мало хто торкався символіки самих трипільських біноклеподібних посудин. Що на них було зображено? Зорана земля, хмари і дощі, спіралі, а також - Сонце. Усе це говорить про те, що трипільські біноклі - ритуальний інструмент аграрного культу. 

Таким чином, налите в біноклі зразу ж витікало і зникало в землі. Біноклі в буквальному розумінні слова були бездонними. 

Мабуть, у цьому і був сенс виготовлення цих посудин, що, на перший погляд, здавалися незрозумілими. Вони були невід’ємною частиною ритуалу викликання дощу. Якщо у величезних чашах з антропоморфною підставкою збирали небесну воду і чаклували над нею, то біноклі могли служити для того, щоб, наливаючи в них священну воду, таким чином поїти землю, імітуючи дощ, насланий з верхнього неба, де знаходились запаси небесної вологи.

Версія академіка Рибакова

Відомий академік Борис Рибаков, версію "поїння землі" трактував дещо по-своєму.  Він вважав, що «парні» біноклеподібні воронки могли служити для того, щоб, наливаючи в них священну воду, тим самим поїти землю». Проте, на його думку, в уявленні трипільців дощ проливався з грудей Богині-Матері, а верхні чаші «біноклеподібних посудин» служили немов би вмістилищем жіночих персів, а їх отвори призначалися для сосків. Таким чином Рибаков, можливо, натякає на те, що в трипільські біноклі клалися жіночі груди Рожаниць (вагітних жінок, які були сакралізовані в Трипільській культурі) і з них текло молоко, яке протікало через магічні лійки на землю. Що цікаво, розміри трипільських біноклів усюди різні - є і великі, і середні, і крихітні, що наводить на думку начебто вони дійсно призначалися для жіночих грудей. В Мінойській цивілізації (яку заснували, на нашу думку, трипільці) теж панував матріархат, а жіночі груди були справжнім символом - статуї богинь зображувалися з оголеними грудьми, а жінки, щоб бути подібними їй, робили в сукнях спеціальні вирізи:

Регіональне поширення біноклів

Як відомо, «біноклеподібні посудини» картографуються, основним чином, у східній частині ареалу трипільської культури. В західній – широко поширені антропоморфні конусоподібні вироби. Західна частина території з трипільським населенням відрізняється від східної і багатьма іншими рисами матеріальної культури. Найбільш виразно вони виступають у кераміці. Так, наприклад, амфори на заході – редькоподібні, на сході – грушоподібні, на заході більше посудин на антропоморфних підставках, лише на заході відомі кулясті посудини з конічними виступами під вінцями на ніжці, миски з ввігнутими в середину краями, ребристі посудини, біконічні келихи. Особливо вражає відміна в оздобленні посуду західного та східного ареалів. На заході більш витончені канелюри, більше геометрично-кутових мотивів, стрічок з розгалуженими кінцями. Нарешті, на заході багато мальованої кераміки раннього типу, яка дуже рідко трапляється на сході. 

Перераховані ознаки та відміни в посуді свідчать про існування двох великих локальних варіантів трипільської культури. Не виключено, що вказані варіанти відрізнялися і за своїми ідеологічними уявленнями. Тоді трипільські «біноклі» на сході могли дійсно служити для «поїння» землі дощем, дарованим з неба Великою Матір’ю, в той час як на заході його могли використовувати в інших цілях.