Святковий календар українців

Сьогодні, в час зростання національного самоусвідомлення постійно порушується питання про “українську еру”. Дехто називає 7 000 років, інші доводять, що 10 000 років і навіть — 26 000 років. Пошуки на цьому не припиняються.

Можна зрозуміти цих дослідників, якщо врахувати, що донедавна "радянська" офіційна наука виводила родовід українського народу лише з ХІІІ-ХІV ст.н.е., а все, що було раніше, приписувала "росіянам" (московитам).

Коли історична наука в Україні нарешті звільнилася від ідеологічних пут, постало питання: хто ми, чиїх батьків ми діти? Тому патріотично налаштовані дослідники робили відчайдушні спроби віднайти найдавніші відомості про перебування предків українців на материках планети Земля, зокрема, на землях сучасної України і дуже часто намагалися видавати бажане за дійсність.

Переважна більшість науковців нарешті визнала, що трипільська доба є найдавнішою добою життя і державного порядкування предків українців. Якщо врахувати, що вона існувала близько 5 тисячоліть до нашої ери, то стає зрозумілим, чому дехто із сучасних дослідників давнього українського літочислення називає цифру 7 тисяч. Ті, хто називає 10 тисяч або 26 тисяч, пояснюють це тим, що на землях сучасної України вчені вже знайшли деякі залишки багатотисячолітньої давнини, які підтверджують існування на цих землях упорядкованого життя. Деяким пам’яткам приписують навіть мільйонрічний строк давності... Але, ні літописи, ні народна пам’ять не підтверджують традицію існування і використання в нашому народі багатотисячних ер. Такими ерами не користувався і не користується нині жоден народ світу. Історики календарів не знаходять прикладів побутування багатотисячного літочислення в жодного народу світу. Навіть юдеї, які початок свого народження (і всього людства) виводять з 3760 року до н.е., не поспішають змінити своє літочислення "від сотворення світу" на інше більше число, хоча добре знають про сучасні останні дослідження археології і наукові антибіблійні припущення...

Що ж до ери 7 тисяч років, яку сьогодні подають як "українську еру", то слід було б нагадати історію постання цієї ери. Це питання досліджувало чимало вчених. Місцевий астроном Іван Климишин у своїй праці "Календар і хронологія" зазначає, що вже юдейські рабини на початку нової ери почали підраховувати число поколінь "від Адама до Авраама", від Авраама до Давида" і далі. Незалежно від них це робили і християнські книжники та історики минулого, намагаючись "найточніше" встановити кількість років від описаного в Біблії "сотворення світу".

Так було створено близько 200 ер "від сотворення світу", за якими проміжок часу "від сотворення світу" до "народження Ісуса" визначити було неможливо: в одній з них набігло 6984 років, а за іншою — 3483 роки. Всі інші хронологи по-своєму визначали "точну" кількість років, яка не виходила за межі цих двох чисел... Що ж стало причиною появи стількох ер?

Справа в тому, що в релігійних книгах юдеїв і християн роки подій не подаються від якоїсь визначеної ери. До того ж біблійні числові дані припиняються вже з часу вавілонського "полону" юдеїв, тому під час підрахунку років постійно доводилося звертатися до різних біблійних джерел. Саме тому християнські історики на власний розсуд оцінювали той чи інший проміжок часу. Тому і було створено близько 200 різних ер "від сотворення світу".

Одним з перших християнських теологів, які підрахували еру "від сотворення світу", був антиохійський єпископ Теофіл в 180 році н.е. Тому ця ера і отримала назву "антиохійська". Вона починалася 1 вересня 5969 року до н.е. (за іншими джерелами — 5507 років до н.е.).

Важливе місце в хронологічних розрахунках України-Русі близько п’яти століть відігравали дві візантійські ери. За першою з них літочислення велося з суботи 1 вересня 5509 року до н.е. Ця ера була створена ще за імператора Констанція в середині ІV століття н.е. З ІV століття у Візантії почали використовувати іншу еру "від сотворення світу" — 1 березня 5508 року до н.е. Ця ера отримала назву — константинопольська, і лише пізніше — давньоруська. Рахунок в ній вівся від міфічного "сотворення Адама". Тому східна християнська церква ввела в свій церковний календар і 1 вересня як "день сотворення світу" (церковний новий рік), притаманний юдейській традиції і 1 березня як "день сотворення Адама". Саме до цього дня було прив’язане святкування народного Нового року, яке до хрещення Русі волхви відзначали дещо інакше - в день появи першого весняного Молодика.

Крім двох візантійських ер до Русі дійшла і "болгарська ера", за якою "сотворення світу" сталося ніби-то в 5504 році до н.е. Католицька церква довгий час дотримувалася традицій східно-християнського літочислення, але, вже в кінці ІХ ст. вона використовувала зовсім відмінні ери. За однією з таких ер "від сотворення світу" до "народження Ісуса" нараховували 4713, а за іншою - 4004 років. Згодом християнський Захід перейшов на інше літочислення - "від різдва Христового"...

Нині дослідники календаря не наважуються з’ясувати, як постало число 5500 або 5508 "від сотворення світу" (цю дату християнська церква й досі вважає роком народження Ісуса). Дивними також можуть видатися підрахунки юдейських рабинів і християнських єреїв та архиєреїв, які досліджуючи одне й те ж саме "священне писаніє" юдеїв — Тору-Біблію, одні й ті ж "історичні" події, користуються різними ерами: у юдеїв вже 5760 рік "від сотворення світу "богом" Яхве-Єговою" (для 2000 року), а у християн — 7508 рік "від сотворення світу тим же "богом" Яхве-Єговою. Звідки ж така величезна розбіжність?

Нагадаємо, що на початку нашої ери, крім юдейського тексту Біблії, християнських хронологам був відомий і переклад Біблії на грецьку мову "Серпуагінта", зроблений в Олександрії з ініціативи царя Птолемея VIII близько 130 року до н.е. для потреб великої кількості огречених євреїв. Через тисячу років саме з цього грецького перекладу і був зроблений переклад Біблії на церковно-слов’янську мову. А в ІV столітті н.е. єпископ Єроним переклав єврейський текст Біблії на латинську мову, яка відома нині під назвою "Вульгата".

Виявилося, що в латинському перекладі Біблії час правління юдейських царів, тривалість життя патріархів та інше, вказані зовсім відмінні від тих, що в грецькому і, звичайно ж, в слов’янському перекладі Біблії. Наведемо кілька прикладів (в дужках подані числа, що записані в слов’янській Біблії): Адам до народження Сифа жив 130 (230) років, Сиф до народження Еноса жив 150 (205) років, Енос до народження Каїнана жив 90 (190) років і т.д.; тривалість правління Ісуса Навина вказана 14 (32) роки, царя Кіра 9 (32) роки...

За юдейськими пророками та релігійними міфами і легендами, Юдейський Цар-рятівник (спаситель) — Месія (євр. — "Машіах", грец. — "Христос", слов. — "Помазаник") має прийти в 5500 році "від сотворення світу", щоб винищити всіх неєвреїв (гоїв, язичників), а всю Землю, обіцяну юдейським патріархам, віддати у довічну власність євреям — "вибраному народові" (за іншими легендами юдеї мріють колись бути хазяями Землі 1000 "золотих" років). Цими юдейськими пророцтвами пізніше скористалися і християнські ідеологи, вигадуючи власні "пророцтва": вибраним народом стали вже християни, зокрема ченці і монахи, мучениці і мученики, а "Месією" — Ісус — "Цар Юдейський". Не сходився хіба-що рік пророкованого приходу "Машіаха". Ця різниця в роках становила майже дві тисячі років. Тому християнські ідеологи і розподілили її між усіма "історичними" особами, які згадуються в Старому Заповіті...

Юдейські рабини постійно докоряли християнським книжникам та історикам за те, що ті псували "священний" текст. Вони доводили, що християнські хронологи навмисно дописують роки, намагаючись підвести рік народження Ісуса до 5500 року "від сотворення світу". А християнські попи тим не дуже переймалися і робили своє, докоряючи юдеям за те, що вони не визнають Ісуса "помазаником" (месією) ...

Попи запевняли, що це юдеї навмисно зіпсували своє літочислення для того, щоб позбавити Ісуса "помазанства", замовчуючи при цьому, що юдейські рабини карали смертю того, хто навмисно робив спроби змінити щось в "священних" текстах на шкоду єврейській нацистській ідеї, тим більше, коли питання стосується чи не найголовнішого — "сотворення світу" і чекання часу свого неподільного і необмеженого панування на Землі.

Нині в Бібліях, які масово поширюються у всьому світі, майже усі роки узгоджені з юдейською Торою, хоч розбіжність між юдейською ерою і християнською "від сотворення світу" продовжує залишатися майже дві тисячі (точніше, 1748) років.

До речі, юдеї продовжують чекати "месію" — юдейського Царя-спасителя, хоч вже і за єврейським літочисленням 5500 років настало в 1740 році н.е. Чи то на горе, чи то на щастя євреїв, в той час вони знаходилися у світових "мандрах" далеко від "святої землі" — Ізраїлю, тому багато хто з них позбувся щасливої нагоди побути в ролі "Месії" — царя і рятівника усіх юдеїв. Може сьогодні світ почув би про нову релігію — неомесіянство, а нові ідеологи неохристиянства до Біблії дописували б третю книгу — "Новітній Заповіт". У деяких течіях неохристиянства (напр., у Білого Братства) він вже є і називається "Третій Заповіт"...

В 1948 році євреї проголосили на весь світ про утворення держави Ізраїль і з того часу епіграфом до всіх єврейських календарів на кожен рік стали слова — "Час Машіаха(Месії)". А в синагогальному календарі на 1993-1994 (5753) рік для росіяномовних євреїв відкрито зазначено:

"За усіма ознаками наш час належить до періоду, яке наші (юдейські) мудреці назвали "Час Машіаха". Немає жодного сумніву, що час Визволення вже настав. Єдине, що залишилося — зустріти Машіаха.

Хто такий Машіах? Якщо з’явиться вождь з дому Давида (єврей), який буде знати Тору, який переконає єврейський народ виконувати її накази, і буде перемагати ворогів, які піднімаються проти нас,- тоді треба повірити, що це Машіах. А, якщо він збере євреїв з усього світу, тоді не залишиться й сумніву, що він гідний цього імені. Світ вже знайомий із змістом Тори і знає її заповіді, а також повідомлений, що повинен прийти єврейський цар-визволитель. Про це знають навіть мешканці далеких островів, і багато народів починають розуміти слова Тори. Звичайно, одні говорять, що її накази колись були істинні, але тепер вже не діють. Інші вважають, що ці заповіді мають зовсім інше значення, ніж здається на перший погляд, і спаситель вже приходив і дав їм своє пояснення. Але, коли прийде Машіах (Месія) і посяде свій трон, ці народи зрозуміють, що брехню вони успадкували від батьків своїх, і що їхні пророки вводили їх в оману. Наш Цар (юдейський) виправить весь світ, домігшись того, що всі народи будуть служити тільки (богу євреїв) Єгові."...

Якщо з міфічним числом 5500 років все зрозуміло, то постання числа 5508 років "від сотворення світу" варто було б остаточно зясувати, звернувшись до простих математичних підрахунків.

В попередній частині цієї праці було з’ясовано, що таке 19-літній цикл Метона: якщо перший в році Молодик (молодий Місяць) припадає на 1 січня першого року цього циклу, то через 19 років Молодик знову припаде на 1 січня. Астрономам відомий і 28-річний сонячний цикл: якщо перший день тижня, понеділок припав на початок першого року цього циклу, то через 28 років понеділок знову випаде на початок року. (Якщо б не було високосних років, то цей сонячний цикл становив би не 28 років, а 7).

Якщо число 19 місячного циклу помножити на 28 років сонячного циклу, то отримаємо 532 роки. Це той період, через який і фаза Місяця, і день тижня, і число місяця (за юліанським календарем) знову повторяться.

Останній такий 532-річний цикл закінчився в 1940 році н.е., а передостанній - в 1408 році (за 84 роки до 7000 років "візантійської" ери). Відомо, що 1940 рік відзначений швидкою, вдалою окупаціїю західної Європи військами гітлерівської Німеччини... І знову, як п’ятсот років тому, християнські попи почали поширювати жахаючі чутки про, буцімто, "останній похід Сатани із своїм військом проти усіх праведних християн". Християнські ідеологи знову розповідали і про "кінець світу", і про "другий прихід Ісуса Христоса", тим більше, що вже початок ХХ століття був ознаменований і Світовою війною і більшовицьким переворотом в Російській імперії і комуністичним терором в СРСР і, нарешті, першими загарбницькими війнами Німеччини. Вже відійшли в історію християнські проповіді і пророцтва, виголошені в ті часи, коли валилися і підлітали в повітря християнські церкви і монастирі — ідеал християнського життя, але бажаного "приходу Ісуса" так і не сталося... Наступний 532-річний цикл повинен закінчитися в 2472 році н.е.

Але повернемося до часу народження Ісуса, відомого з християнських теологічних легенд. Християнські хронологи та ідеологи раді були б час "народження Ісуса", притягти до міфічного 5500 року "від сотворення світу", але математика - річ вперта, тим більше тоді, коли християнським каноном встановлено, що світ повинен був створитися тільки на початку такого 532-річного циклу і мусить обов’язково загинути в кінці одного з таких циклів.

Отже, найближчим до числа 5500 виявився 5508 рік до н.е.: це число можна отримати, віднімаючи від 1940 року н.е число 532 чотирнадцять разів...

Щоб з’ясувати, які рахунки часу були у давніх українців, варто було б познайомитися з дослідженнями етнографів Гуцульщини. Цікаві відомості подала в своїй книжці гуцульських звичаїв і вірувань "Стрітеннє" сучасна письменниця Марія Влад: "З часом у цім краю не так, як скрізь. Запитайте кого старого у наших горах — коли родився. Почуєте: перед Різдвом; на Маковія; по Великодні... А про рік і гадки не мають. Хоч і рік уточнять, як допитаєтеся: перед першов войнов; як Австрія упала; як настала Польша; як дєдю взяли на войну... І це не тому, що народ темний, просто у гуцулів свої рахунки з часом. Хронологічне літочислення у них не прийнятне, років не числять, а іменують подіями, значать особистими обставинами: як буря ліси повивертала; як неня померла; як я женився. Це конкретніше, аніж тисячі, сотки чисел у часовім позначенні".

Подібну традицію числити час від великих подій можна зустріти в найдавніших українських літописах і письменах, зокрема у Велес-Книзі та "Слові о полку Ігоревім", які містять чимало відомостей про давній язичницький світ і світогляд. І досі ніхто не зміг однозначно пояснити, що означають слова "віки Троянові" і "во врем’я Бусове", які закарбовані в "Слові", і, скільки це століть чи тисячоліть нараховує...

Отже, чи варто сперечатися за кожне століття чи навіть тисячоліття тому древньому народу, який свою родовідну веде від Богів? Саме про наших Предків згадує і "Велес-Книга", і "Слово о полку Ігоревім", називаючи їх "ДАЖБОЖИМИ ОНУКАМИ". Велес книга навіть містить родовідні легенди, за якими ми є кровними нащадками наших Богів.

Але тепер, коли з’ясовано, що сучасна дата відзначення християнського свята відійшла від астрономічної (язичницької) дати майже на півмісяця, відомості цієї колонки викликали у читачів багато запитань...

Коли уважно переглянути юдейські родовідні легенди, закарбовані в Біблії-Торі, то виявиться, що юдеї такі ж "сини" свого бога Яхве, як глечики — гончареві, що їх виліпив з глини. Шкода тих українців, які намагаються виводити своє коріння від євреїв, забуваючи, що "стали ми славними (слов’янами), від славлення Богів наших" (слово і слава — синоніми).

Язичники-русичі ІХ століття не знали і не користувалися тим цивільним календарем, яким нині користуємося ми. Жодне свято церковне чи державне і, навіть те, яке носить язичницьку назву (Коляда, Стрітення, Новий рік, Благовіщення, Великдень, Купало, Колодій та ін.) сьогодні вже не відзначається сповідниками християнства в то й же день, в який відзначали їх язичники. Тому прив’язка язичницьких свят українців до сучасних дат християнського "святкового" календаря (за новим чи старим стилем, за юліанським чи григоріанським календарем) є щонайменше проявом незнання про Давню Віру Українців.

Людина, яка вже усвідомила, що русичі-язичники відзначали Купайло (саме Купайло а не "Івана Купала") в найкоротшу ніч у році, ніколи не скаже, що тепер цей день припадає на 7 липня за новим стилем або 24 червня за старим стилем. Чи має значення для серйозного астронома, яким числом називати найдовший день в році, за старим чи за новим стилем? В 1997 році найкоротша ніч, про яку згадується в багатьох купальських обрядових піснях, настане з 20 на 21 червня.

А, якби християнство не зачепило нашої України тисячу років тому, то невже українці не змогли б визначити день, в який настає найкоротша ніч? Сонцю однаково, який стиль собі придумають люди і яким числом назвуть найкоротшу в році ніч, але, гадаю, що непристойно мислячій і вдумливій людині дурити себе та інших людей, запевняючи, що "день Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом". Знають добре такі дослідники, що 7 липня вже віддалене від справжнього часу літнього сонцестояння майже на півмісяця.

Сучасний язичницький календар "Коло Свароже" вже враховує і виправляє помилки і недоліки сучасних цивільних і церковних календарів.

Календар відіграє важливу роль в релігійній системі будь-якої Віри. Релігія, яка втратила свій власний календар, рано чи пізно стає в’язнем релігійного календаря іншої сильнішої релігійної системи, а той календар обов’язково стане причиною подальшого руйнування світоглядних основ релігії без календаря. Усвідомивши це, ми з бoлем в серці оглядаємося на ту руїну, яку залишила нашому народу у спадок християнська церква.

З’ясувавши, що перші християни відзначали лише день юдейської Пасхи як день побиття і покарання "царя юдейського" Ісуса і дні смерті християнських мучеників, ми зрозуміли, що майже усі свята сучасної християнської церкви мусили мати глибші корені в первісніших релігіях тих народів, де християнство вкорінилося насильно і підступно. Важко, звичайно, однозначно сказати, коли і, в якій країні християнство впроваджувало те чи інше неєвангельське і, навіть, небіблійне свято на догоду віковим народним традиціям, але в майбутньому таке дослідження буде зроблене.

Таке дослідження, по суті, нікому, окрім громад українських язичників, сьогодні не потрібне, хоча в майбутньому, коли усі ланки астрономічного язичницького календаря будуть віднайдені, його будуть потребувати усі ті, у кого робота і життя пов’язані з Природою, Землею, городньою і садовою справою, з Космосом і Релігією. Нині ж календар язичницької Русі непотрібний ні християнам, ні атеїстам. А, якщо вони і цікавляться ним, то не для того, щоб користуватися ним у повсякденному житті.

Найперші дослідження були спрямовані на з’ясування того, які ж давні українські язичницькі свята замінила церква своїми ідеологічними християнськими святами. Результати цього дослідження увійшли в окрему колонку язичницьких календарів, вміщених в книжках Г.Лозко "Українське Язичництво", "Українське Народознавство".

З цього переліку язичницьких народних свят наочно видно, які свята були замінені християнськими святами. Язичницькі назви тижнів: білий (вербний), великодній (світлий), русальний (цвітний), Велесовий, Яриловий, Перуновий та ін. були замінені християнськими назвами: тиждень про блудного сина, про Страшний суд, тиждень про розслабленого, тиждень про сліпого, митаревий, Фомин тиждень, тижні Посту та ін.

Найпідступнішим є спосіб визначення християнською церквою свята Пасхи, яке помилково досі в нашому народі називають язичницькою назвою "Великдень", тим більше, що від "пасхальної" неділі нині визначають дати святкування багатьох інших неєвангельських свят, які вже стали "заручниками" цього біблійного свята: Проводи(Гробки) — язичницька Радуниця, Навський Великдень; Зелені Свята — язичницькі Русалії та ін.

Відомо, що християнська Пасха була накинута на свято Великодня, яке наші предки відзначали або в день весняного рівнодення, або в першу неділю після весняного рівнодення як день перемоги Світла над Темрявою, Тепла над Холодом. В 1997 році — це 23 березня. Знаючи цей принцип визначення Великодня, абсурдом виглядало те, що християнський "Великдень" християни на початку 90-х років відзначали 9 травня, а в 1994 році — 1 травня, майже через півтора місяця після астрономічного весняного рівнодення (для 1994 — 18 березня).

До нас не дійшли відомості про спосіб визначення багатьох язичницьких свят, тому в сучасному календарі українських язичників деякі дати збігаються з датами католицького календаря, який нині ближчий до астрономічного (Ярила - Юрія, Перуна — Іллі та багато інших). Свято Пасху і спосіб визначення її — "після повного Місяця, який настає за весняним рівноденням", християни перейняли від юдеїв разом з усією юдейською релігією. Але юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська "Пасха" віддалялася від юдейської все далі і далі, хоча спочатку християни її відзначали разом з юдеями. Сьогодні юдеї й християни відзначають Пасху в різні дні...

Це розуміли і астрономи минулого і християнські ідеологи, але ніхто не наважувався змінювати календарну традицію християнської церкви, яка карала за будь-який сумнів, сприймаючи це як єресь — виступ проти бога. Юліанський календар бере свій початок ще з 45 року до н.е.

Про недоліки юліанського календаря знав і папа Григорій ХІІІ, який вирішив виправити похибку, що набігла від 325 року (дати Нікейського церковного Собору, який затвердив юліанський календар для всіх християн).

Похибку в 10 днів, які набігли за тринадцять століть (1 доба за кожних 128 років) Папа Римський Григорій ХІІІ виправив, наказавши, щоб усі католики 5 жовтня 1582 року визнали 15-м жовтня. Похибку майже в 3 дні, які так само набігли за 370 років (45 р. до н.е. + 325 р. н.е.) неграмотні християнські попи на Нікейському Соборі не врахували. Тому її не ризикнув виправити і Григорій ХІІІ, а може просто він цього не хотів...

По суті, у записах Юлія Цезаря значилося, що в рік запровадження нового сонячного календаря (45 рік до н.е.) весняне рівнодення припаде на 21 березня. Цими списками користувалися і християнські попи Римської імперії, називаючи "21-м березня" вже день, який відійшов від справжнього весняного рівнодення на майже 3 дні вперед. Отже, проводячи реформу юліанського календаря, похибку цю Папа Григорій також не врахував. Тому сьогодні усі говорять про те, що 21 березня випадає на весняне рівнодення, хоча, насправді, весняне рівнодення майже завжди — 17-19 березня. Про цю суттєву невідповідність вчені намагаються зайвий раз не нагадувати.

І хоча сьогодні важко певно визначити, що спонукало Папу робити такий ризикований крок, але цією реформою (виправивши календар по Сонцю) Григорій ХІІІ зробив велику послугу усім природним релігіям. Відомо, що після цієї реформи він випустив медальйон, на одному боці якого було вибито рік реформи календаря, а на другому напис: "Папа Григорій ХІІІ найкращий жрець". Може саме тому Східна ортодоксальна церква і відмовилася прийняти реформу, хоч у Візантію були відправлені великі коштовні подарунки. Прохання перейти на реформований календар і дорогі подарунки були направлені також і до князя Острозького в Україну, але і тут реформа не була прийнята. Добре тоді розуміли ортодоксальні християни, що з визнанням цієї реформи, вони одночасно визнають і зверхництво, і владу католицького Риму над усім християнським світом.

Чого тільки не вислухав і не пережив тоді Папа Григорій ХІІІ в часи, коли проводив свою реформу юліанського календаря і, коли пересував 21 березня на той день, на який воно припадало в 325 році н.е. Одні протестанти називали його "Антихристом", інші заявляли, що "Краще розійтися із сонцем, аніж зійтися з Папою!", але протягом п’яти років реформу Григорія ХІІІ прийняли усі католицькі держави, а пізніше, протягом 50-100 років — майже усі протестантські країни.

З держав, в яких державною релігією є "православне" християнство, першою наважилася перейти на григоріанський стиль у 1918 році більшовицька Російська імперія і то, лише тому, аби зліквідувати відмінності між Європою і Російською імперією, утворити "Сполучені Штати Європи" (за ленінським планом) і прискорити "всємірную рєволюцию". За Росією в березні 1918 року на григоріанський стиль перейшла й Україна, очолена Центральною Радою.

Сьогодні "григоріанським" календарем користуються майже усі країни світу незалежно від віросповідання: деякі для міжнародних зв’язків поруч зі своїм державно-релігійним календарем; а країни, в яких переважає християнство східного обряду, користуються числами григоріанського календаря, а святкують за юліанським стилем. Тому християни сьогодні відзначають майже усі християнські свята по два рази на рік — за католицьким і за "православним" календарями: два "різдва", два "розп’яття", два "вознесіння" два "зачаття" і два "обрізання крайньої плоті"...

Якщо вже в 1582 році Папа виправляв на 10 днів, то в 1918 році більшовикам довелося виправляти календар вже на 13 днів. Якби Росія перейшла на григоріанський стиль не в 1918 році, а в 2018 році, то довелося б виправляти календар на 14 днів, а ще через 128 років вже на 15 днів і т.д.

Якби християнська церква східного обряду відмовилася від григоріанського стилю зовсім, і користувалася б далі юліанським календарем, то, за підрахунками астрономів, через 4000 років 21 березня відійшло б уже на цілий місяць від астрономічного весняного рівнодення (на 21 лютого), а через 10 000 років християнська "Пасха" стала б літнім святом; через 23 000 роки вона б перейшла вже на осіннє рівнодення, потім — на зимове сонцестояння і лише через 46 000 років знову повернулася б на весняне рівнодення... Разом з Пасхою по порах року гуляли б усі свята християнського календаря : і Різдво, і "старий" Новий рік (Василя), і Трійця, і "Івана Купала", і Покрова, і навіть "зимовий" Миколай. Тому християни, по-суті, повинні завдячувати більшовикам за перехід на григоріанський стиль; саме більшовики зупинили подальше відсування "православного" різдва від католицького. Тепер християнські попи східного обряду не ризикнуть відзначати в ХХІ столітті "різдво Ісуса" 8 січня за юліанським стилем: "православні" християни їх не зрозуміють і не погодяться ламати традицію. Але час покаже, як вийдуть з цього досить скрутного становища християнські архієреї і митрополити...

Отже, ще раз пересвідчуємося, яку важливу роль в житті будь-якого народу відіграє державно-релігійний календар. Запозичення його від іншого народу (як це сталося у нас,- від юдеїв і греків) часто стає причиною занепаду самобутності того народу, який втратив свій календар. Тому, доки українці будуть перебувати у полоні юдейсько-християнського календаря і релігії, доти будуть можливі відверті цинічні заяви юдейських рабинів, що "всі народи будуть служити тільки Єгові".

Коли ж ми звільнимося від чужих релігійних календарів, які поширюють чужі ідеї і знищують нашу духовність?

Використана література:

1. Велесова Книга.- К.: Індоєвропа, 1994.
2. Еврейский календарь на 1993-1994 год для рускоязычных евреев Израиля и СНГ. — М., 1993.
3. Зелинский А. Конструктивные принципы древнерусского календаря // Контекст - 1978. - М., 1978.
4. Климишин И. Календарь и хронология.- М., 1985.., 1970.
5. Куликов С. Нить времен. — М., 1991.
6. Лозко Г. Українське народознавство.- К.: Зодіак-ЕКО, 1994.
7. Огієнко І. Українська церква. - К.: Україна, 1993. - С. 148-155.
8. Православний церковний календар 1997. — К.: Видання української православної церкви Київського патріархату, 1996.
9. Робертсон Д., Герцог И. История христианской церкви от апостольского века до наших дней. - Т.2. - Пг., 1916.
10. Селешников С. История календаря и хронология. - М., 1970; М., 1991.
11. Слово о полку Ігореве. - М.: Молодая Гвардия, 1981.
12. Біблія