Свято Спаса. Найдавніше свято: хто такий Спас і як його шанують

Серпень – місяць, в якому вшановували давніх слов'янських праукраїнських богів Спасів.

Спасівка складається з трьох головних свят, а серпень згадується у давніх усних переказах, як Спасич. Після приходу християнства на Русь і так званого хрещення, нова релігія мусила асимілювати і ці свята, підпорядкувавши їх своєму "пантеону святих". І всі три свята Спасів стали християнськими. А точніше два з них християнськими, а одне – якимось чином присвячене давньоіудейському роду, але також вшановується у християнстві.

Тому 13 серпня замість слов'янського Маковія впровадили давньоіудейських Маккавеїв, які дали ідейну основу для розп’яття Христа, 19 серпня свято Спаса на Горі християни "перекваліфікували" у преображення Господнє, яке також нібито відбувалося на горі Фавор. А свято третього Хлібного Спаса 29 серпня – коли було споживання жертовного короваю з нового зерна, вдячність Богам за щедрі дари, врожай і вшанування богині Рожаниці Лади, як матері богів, стало у християнській традиції святом Успіння Богородиці. Щоправда воно святкується 28 серпня.

Проте в усній традиції українців залишилось таке поняття, як "спасівка". Тобто саме значення цього слова містить у собі множинність. Спасівка – це цикл свят, які, хоча "офіційно" і стали християнськими, але й досі в народі носять назву "спаси".

Але про все по черзі.

Хто такі Спаси

Дослідники давніх українських традицій вказують наступне: “Спас, Спаситель – це “ізбавитель” від усяких бід і нещасть. Не слід думати, що це слово одночасне явищу християнства, навпаки, воно вживалося слов’янами ще в язичництві. В Краледворському рукописі вже згадується, що “слов’яни називали своїх Богів Спасами”. Вірогідно, у слов’ян, так само, як і у ведійській традиції, поруч з іменем Бога вживався його епітет, приміром: Всевишній Сварог".

Спасівка – час, коли духи і душі Предків (покійних родичів) відвідують свої родини, з’являються на землю, так само, як і в інші свята Кола Сварожого (наприклад, Радуницю, Русалії).

Наш народ вірив, що Предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи… Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям як родинним Богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску, кришили хліб, виливали медовий напій. До нас дійшли давні язичницькі молитви, що читалися до кожної свічки (а їх було три – “трійця”): “Пресвята родюча Земле наша, ниви, сади, городи – світ Сонця вам! Праведне Сонце, Місяцю ясний. Зорі світлі, Небо пречисте, будьте милостиві до людей і до худібки! Ліси, води, повітря чисте, всі душі праведні, лада наші – всім вам на добро, на пожиток!”

Як бачимо, тут прославляються давні, саме язичницькі Боги – Сонце, Місяць, Зорі, Земля, Небо та духи Предків, якими відає Бог Велес. Недаремно в обжинковому обряді Велесу присвячуються останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і, яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має назву Велесової або Спасової Бороди (подекуди – Дідова Борода). Все це красномовно засвідчує давність релігійної традиції, яку не змогли знищити тисячоліття.

Серпень-Спасівець

Дослідниця Галина Лозко у своїй праці "Коло Свароже" пише: "Хто ж такий Спас? Чи є якісь згадки про нього в наших язичницьких джерелах? Архаїчність спасівських обрядів спонукала багатьох дослідників висловитись на користь язичницького походження Спаса".

Отже, як вже зазначалося, у сепрні давні українці відзначали три Спаси.

Перший - Маковій, 13 серпня, що пов’язується з Богинею Мокошею, яка водночас є покровителькою жінок, родючості, рослинності. І мак – це символ родючості і родоводу, оскільки в одній маківці безліч зернят. До Першого Спасa пасічники відбирають мед, щільники (соти), топлять віск; господині заготовляють мак та зілля, квіти, колосся для вінків - все це призначене до освячення.

Друге свято цього циклу - Спас на горі, 19 серпня. Церква до цього свята пристосувала свою легенду про "преображення" Ісуса на горі Фавор. Однак маємо один з багатьох прикладів накладання пізніших міфів на давні язичницькі звичаї, адже Боги Спаси вшановувалися на високих горах, скелях або біля джерел (у місцях, які люблять Боги). Тут відбувалися також військові братчини, тризни, поминання загиблих воїнів.

Третій Спас має назву Хлібного Спаса, 29 серпня, присвячений Дажбогові. Воно припадає на завершення основних польових робіт. Наші предки з вдячністю зверталися у молитвах до Бога Спасителя, який так щедро обдаровував новим урожаєм. До цього дня господиня випікає перший хліб з нового врожаю. З хлібом-сіллю спроводжає вона господаря в поле, де він засіє озимину. А ще – це свято вшанування богині Лади Рожаниці, праматері всіх богів, символу землі і основи основ. У християнстві це свято отримало образ Успіння Богородиці, матері Ісуса. Щоправда святкується воно 28 серпня.

Спас на горі

То що і як святкували 19 серпня?

Опісля семи шестиденних тижнів від Різдва Купала святкувався Великий Спас – або ж Спас на горі. В цей день на скелях та горах приносили пожертву та треби богам, поминаючи полеглих героїв-воїнів. Пожертви приносили "початками" - першими літніми плодами, як подяка душам воїнів за спасіння нинішнього життя.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Таку пожертву приносили не лише воді, вогню, волхвам, а й кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, сотами тощо. Водночас здійснювалося і поминання предків, після братчини казали: "З нами попоїли й ті душі, яких споминали".

Освячені "початки" зберігали до нового врожаю або початку посіву, їх використовували протягом року для лікування, підкурювання, оберегу, а по закінченні річного круга - Кола Сварожого - ритуально знищували рештки, тобто кидали в багаття, на городи, на воду.

Напередодні Другого Спаса (тобто 18 серпня) відбувалося таємниче заклинання Житника - духа ниви, щоб земля була родючою. А освяченою водою окроплювали зорану під озимі землю.

За В. Скуратівським, зібравши у кошик овочі, фрукти, мед, господарі вранці йшли до храму (не плутати з церквою). Після відправи волхв освячував принесені продукти і свічки.

Повернувшись з храму, господар із свічкою обходив пасіку, після чого запрошував родину на обід або громада влаштовувала братчину. Спочатку їли яблука з медом, а потім вживали інші страви.

У християнстві ж через відставання (перенесення всіх свят на 13 днів) виникла розбіжність між дозріванням плодів і дозволом їх споживати. Тому видається нерозумною заборона споживати вже дозрілі яблука, чекаючи цілий місяць до "Преображення Ісуса Христа". Щоб якось виправдати ці заборони, попи вигадували різні "легенди" про померлих дітей, які нібито позбавляються на тім світі золотих яблучок, якщо їхня мати з’їсть яблуко до Преображення".

А ще в язичницькій вірі не було спасівського посту, як це є в християнстві.