Цікаві факти про кулішівку

Куліші́вка — український фонетичний правопис, запроваджений Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років.

Після того, як він застосував його в таких виданнях, як «Записки о Южной Руси» та «Граматка», а також в журналі «Основа», який Куліш разом із Василем Білозерським та Миколою Костомаровим видавали у Петербурзі в 1861 – 1862 роках, перша фонетична абетка для української мови розпочала своє життя і жила аж до Емського указу 1876 року.

Ми підібрали для вас цікаві факти про кулішівку:

Запроваджувалась літера і на означення звука [і] з давнього ѣ (літо, сіно, осінь), на місці давніх о, є у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічь) і на місці йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі).

Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука и писалася літера и (синь, лисиця)

У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ).

Звук [е] послідовно передавався літерою e (друже, сестра). Літера є вживалася лише після м’яких приголосних в іменниках с. р. (весіллє, третє, щастє), а після голосних — літера e без відзначення на письмі йотації звука [є] (гуляе, думаешь), хоч літера є в попередніх правописах уже була.

Відновлено літеру ё для сполучень йо, ьо (ёму, слёзою, тёхнув, народнёго), які відомі в давнішій орфографічній практиці.

Зберігалася літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження.

Вибуховий ґ передавала латинська літера g (дзиga, gуля)

Дієслівне сполучення -ться писалися через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (одібьешся, вітаєсся). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися).

Після втрати чинності Емського указу в 1905–1914 роках стали послуговуватися грінчевичівкою на основі «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка.