Святі джерела і криниці. В Ірпені є свята (священна) криниця. В 1946 році я жив у тих місцях. В цю криницю люди кидали золоті і срібні монети, а потім брали з неї воду, тобто вони жертвували цій криниці. У Києві є такі місця. У Києві церкви будували якраз на тих місцях, де у нас в минулому були волхви. Це я говорю про перші церкви, які будували християни на тих місцях, де були дохристиянські святилища.
На тому місці, де зараз стоїть пам'ятник Магдебурському праву було джерело, яке прибрали за радянських часів. На місці Лаври, де сьогодні знаходяться джерела св. Антонія і св. Феодосія, також раніше були місця, де бачили малинове свічення запаленого тут вогнища, Сьогодні вже розповідають легенду про св. Андрія Первозванного, який, ніби-то, плив по Дніпру, бачив на київських горах "малинове" сяйво (свічення). Це неправда. Малинове свічення бачили на київських горах за тисячі років до того часу, якому приписали вигадану легенду про Андрія.
Вогнище. Якщо запалити вогонь, то можна спостерігати за тим, як він горить: або стелиться дим, або йде вгору, або йде прямо, як в трубу; або горить блакитним, або, найгірше, зеленим полум'ям. Коли зеленим горить, тікайте з цього місця і більше сюди не приходьте. Такі місця є в Києві. Я можу вам їх показати. Через блакитний і через зелений вогонь ні в якому разі не можна стрибати.
Місце для будівництва. Коли люди хотіли будувати хату, то запрошувати волхва, або самі, якщо вміли, визначали "теплі" місця для будівництва. І вода посвячувалася на цих місцях. І чому дитину посвячували, або відхрещували в хаті.
Бо хата ставилася саме на таких місцях. У нас в селі Германівка Обухівського р-ну Київської області, — хоч я народився й жив у Києві, а там жили мої рідні, — теж, коли будували хати, то будували біля річки...
А капище треба будувати там, де струмок б'є з-під каменя чи з-під гори. Це найкраще місце. Києво-Печерська лавра також побудована на такому місці, де з гори б'є джерело. Джерело, яке витікає по середині гори — є святим Джерелом. Наступним місцем для побудови святилища є місце, біля якого зустрічаються і зливаються дві річки. А, коли сходяться три річки, то в цих місцях найкраще будувати святилище.
Київ будувався на семи горбах і обов'язково була гора, з якої витікав струмок, Під горою Киселівкою тепер стоїть Почаївський монастир і там вода б'є якраз з-під самої гори, Біля мосту ім. Патона, теж є священне джерело, то воно б'є згори, а на горі знаходиться Ботанічний сад і там також вже стоїть церква...
Молитва до джерела. У мого діда батько був гончарем. Він розповідав, які молитви і які пісні використовувалися, коли брали глину, коли крутили, коли оздоблювали, коли випалювали. А воду із священного Джерела треба було тримати в таких глечиках.
Коли я знаходжу якесь джерело, то я, найперше, вичищаю його, а тоді промовляю пісню при ньому. Це стандартна примовка, яку використовували і при очищенні людини, при очищенні тварини, при очищенні хати, і при очищенні земельної ділянки, криниці. Звертаються у цих замовляннях до Сил Природи. Тоді Джерелу робиться хатка: береться колода, щоб воно було під колодою. Тут викарбовують тотем свого роду. В залежності від того вирізьблюють ведмедя, хто роду ведмедя, ворону, хто роду ворони, змію, хто з роду змії чи когось іншого, чи якогось предка... А тоді на нього вішають вишитий рушник. Карпатці це дуже добре знають.
Перед тим, як набирати воду, треба поклонитися і, ставши на коліна, поголитися до води. Треба підійти до цієї води з чистим серцем, не плювати і не мочитися в неї, ніякого бруду туди не скидати. Люди, які причетні до цього роду, повинні спостерігати за тим, щоб ніхто не кидав туди бруду. Раніше цю воду носили тільки горщиками і ставили на священне місце в хаті. Було багато до цього приказок.
Коли готуються до весілля, то треба брати воду для весілля із семи таких Криниць. Є дуже багато звертань до криниць. Існують і казки і легенди про них. Такі криниці є ше Києвом. Деякі з них забили, а на тому місці вже стоять будівлі, але на багатьох з них стоять вже церкви. Біля цих місць можна розкладати священний Вогонь.
Раніше волхви знали, де під землею йшла вода і на цих місцях радили копати криниці. Сьогодні це можна робити рамками.
Якщо ви чули за "іванівців", то вони обливаються з таких криниць. Але я вам не раді™ би туди ходити. Вони страшні люди і гора їхня, і їхня криниця. Я туди ходив і вона на мене дуже погано діяла, хоч вони здійснюють обливання за усіма своїми правилами. Обряди з водою були ше до хрещення України. І це, що піп кропить в церкві, це язичницькій звичай. Дівка проводила хлопця через чотири стихії: вогонь, воду, вітер і землю.
Посвячення. Християнство — це знищення українського коріння, яке привело нас до татарської навали, до печенігів, половців. Християнство сформувало слабку націю, яка вже не противилася ворогу. Якби можна було показати всю жорстокість, з якою християнство нищило всю нашу українську культуру...
Християнська релігія заборонила і волхвів. Раніше волхви вибирали спеціально дітей, які були здібні до волхвування, і виховували собі учнів. Вчили їх до чотирнадцяти років. Ці учні називалися "сім по сім". На волхвів діди вчили учнів сім років; від семи літ починали вчити до чотирнадцяти — це період дозрівання. Після 14 років волхва (дівчина) повинна була обов'язково знайти собі хлопця і лише після цього вона продовжувала другий цикл навчання.
Щоб мати право бути посвяченим у мужчину, хлопець повинен або вбити ворога на полі бою, або вбити звіра і принести, або принести громаді якусь жертву, щоб відкупитися. А дівчина повинна була від семи до дванадцяти років пройти школу "вивчення" хлопців, куди входить і вміння приворожити хлопця, а в 14 років вона повинна була стати жінкою. Без цього вона не мала права проходити другий цикл навчання. Цей звичай я записував на Поліссі в селі Переброди (Дубровицький р-н Рівненської обл.) Це там я записав обряд "сім по сім".
Хлопця перед посвяченням випробували, проганяючи по гарячих вуглинках ритуального вогнища. І до цього була спеціальна музика. Хлопець бігає із заплющеними очима під супровід цієї музики.
Феномен Княжичів. Я в Княжичах в 1957 році записав обряд, який, можливо, більше ніде не зберігся в Україні. Село Княжичі відрізнялося від багатьох українських сіл тим, що там не було монголо-татарської орди і німці там не були, бо там довкола були болота. І Гоголів і Бортничі і Дударків були оточені болотами, через які кіннота не могла пройти. Тому на тому горбочку, який ще називається Великим полем, збереглася Київська Русь і, навіть, мова Київської Русі.
Дівчата (на Купала) робили стовпа у вигляді великого фалоса, надягали віночок на нього і ставили його десь у лісі чи полі. Якщо хлопці знайдуть цього стовпа і принесуть дівчатам, то отримують право вибирати собі дівчат протягом цього року.
Хлопці вибирати могли дівчат за допомогою ігор, подібних на гру "А ми просо сіяли". На слова "а ми дамо дівчину" з ряду вибігає дівчина, намагаючись пробити протилежний ряд: якщо не змогла розірвати, то залишається в тому ряді, якщо дівка пробиває, то бере собі хлопця. Тоді друга, третя, четверта... Усі паруються. Якщо хлопець пробиває, то бере дівку.
На що гру була подібна перероблена до невпізнанності гра "Вожатый, вожатый, подай пионера", в яку донедавна гралися літа. Це ж та сама гра, яка вже виродилися у "Вожатого".
А раніше не робили дівки і хлопці, яким виповнююся по дванадцять років і які вже пройшли посвяту і вже мають право вибирати собі пару. Цей звичай зберігався в Княжичах і Бортничах, тому що Бортничі були в лісі, а Княжичі були на горбочку. Бортничани давали ліс, ягоди, гриби, цілющі трави, все те, шо росло в лісі, або водилося в лісі: зайців, кабанів, а селяїпі Княжичів давали хліб, польові трави, гарбузи. На межі між цими селами відбувався обмін цими товарами і тут дівчата з хлопцями також парувалися.
Бортничани мають дрова, а Княжичі мають хліб. От вони стають навпроти на межі рядами і на мотив "А ми просо сіяли" розпочинають торгівлю:
"Дайте нам хліба, а ми дамо вам дрова". Інші відповідають: "А ми вам хліба не дамо, а замість хліба дамо гроші..." У мене повний текст цієї "торгівлі" записаний. А поширений мотив такий: соль, соль, соль, мі, ля, соль, мі, мі, ля, соль; соль, соль, соль, мі, ля, соль, мі, мі, ля, соль. "Просо" — це один з варіантів таких пісень.
Для такого перезову необхідно ДВІ групи ОДНІ підходять і відходять, тоді це ж проробляє друга лінія. Для цих селян торгівля — це цілий обряд. Крім рухів вперед і назад, ходили ще й в сторони.
Під час парування, коли залишався лише один, то він співав: "Я один сам самотній на світі зостався. Бідна я сиротина і не женихався..." Цю пісню співає будь-хто, чи дівчина, чи хлопець, які залишилися самі. Сирота" вважається великою людиною тому, що всі інші, які обрали собі пару, повинні були подарувати "сироті" якийсь маленький подаруночок: пряника, жменьку проса, цукерку...
"Подоляночка" колись також була серйозна гра, а тепер виродилася в дитячу...
Всі ігри нашого народу попсувало християнство, яке впровадило пости в той час, коли люди найбільше грали і парувалися. Незначна частина ігор залишилася незмінною, перебравши деколи інші назви.
Про пости. У всіх релігіях, у всіх народів (і в Китаї, і в індіанців) є випробування голодом перед посвяченням, але це не називається постом. Таке голодування перед посвяченням не було прив'язане до пір року і могло бути в будь-який час і продовжувалося стільки часу, скільки міг витримати той, кого випробовують.
Битий будеш. Сьогодні поширене повір'я про одягнену навиворіт сорочку чи майку. Завжди вимагають, щоб перевдягнув бо "битий будеш". Але це пізніше таке повір'я сформувалося, а раніше, коли готувалися до кулачних боїв, то одягали свій одяг навиворіт і це був сигнал "готовий до бою". Тому тепер пам'ятають лише вислів "битий будеш".
Чотири вогні. Наступні етапи посвяти такі: треба було скупатися у воді (ополонці), де помічено вир; потім піти на гору, де крутиться смерч, або піти до дерева, яке також закручується — так проявляється сила Землі. Нарешті перейти через вогонь. Таким чином в обряді посвячення беруть участь сила Землі, сила Вітру, сила Води і сила Вогню.
Добре, якщо вогонь закручується — це і є сила Вогню, саме в цей час треба стрибати, щоб очиститися. Треба тільки дочекатися такого стану вогню, і лише тоді стрибати. Є навіть пісня до Вогню, але її не можна давати непосвяченим людям. Ця пісня повідомляється лише тим, хто посвячується на волхва, інші ж її не повинні знати. Є пісні, наприклад веснянки, які можуть співати всі, і чим більше людей співає, тим краще, а є пісні, які, чим менше людей співає, тим краще...
До кожної пори року розпалювали Новий Вогонь: на весну, на літо, на осінь, на зиму. Є Вогонь, який добувають через Сонне. Дзеркалами викладали в посудині так, щоб проміння відбивалися в центр посудини, а посередині ставили паличку, яка від тих променів запалювалася. Коли дзеркал не було, то брали мідні пластини, начищали до блиску і робили з них чашу. На кінці палички намотували те, шо легко запалювалося і, таким чином, добували Вогонь від Сонця. Такий Вогонь запалювали лише раз на рік і в єдиний день в році. Якщо цього дня Сонце не світило, то чекали наступного року. Цей Вогонь вважався найсвятішим і його берегли над усе.
Інший Вогонь добували від Блискавки. Коли Перун бив у дерево і воно запалювалося, всі бігли до нього і брали з того вогню собі вогонь. Цей Вогонь також вважався чаклунським, магічним. Його також могли використовувати для запалення, але цей Вогонь частіше використовували проти ворога, під час боїв...
Відомі в народі також вогні добуті і від дереза — сексуальний вогонь, від кресала. Якщо три останні вогні добуватися просто, то Вогонь від Сонця знали як добути далеко не всі.
З'їзди волхвів. Волхви дійсно збиралися на з'їзди, на яких вони ділилися досвідом. До речі, українські кобзарі, і це описано у Остапа Вересая. проводили посвячення в кобзарі, які нагадували посвячення у волхви. Про це можна прочитати й у Дмитра Ревуцького в книзі "Українські історичні пісні та думи". Раніше волхви і кобзарі це було єдине, одна компанія, тому українські кобзарські школи — це відгомін стародавніх шкіл волхвів.
Вишите письмо. Коли я питав жінок: "Чому у вас такі різні вишивки на сорочках?", то вони мені відповідали, показуючи елементи вишивок: "Це моя баба народилася, тоді вибрала собі хлопця, тоді народила першого сина, тоді народилася друга дитина,.." Все це вишивалося різними кольорами в якомусь візерункові, а вишивка складалася з історичної частини і гадання на майбутнє, симетричної до історичної частини.
Обряд відхрещення. Це дійсно робиться. Я записав такий обряд в селі Студеники в 1970 році під назвою"Відхрещення". Мені розповідали, а записувати не дали. Це я потім прийшов додому і записав.
Переяславщина — це дуже цікавий край, там багато чого збереглося. Ми туди зробили дев'ять експедицій. Цей обряд я записав в декількох селах, в багатьох гуртах. Там я записав і голосіння і ворожбу...
Обряд "Відхрещення" здійснюється так: коли, наприклад, прийшов піп хрестити хату, чи, коли Весілля, то в церкву беруть той одяг, який для вінчання в церкві. Припасений одяг був з ними. Після вінчання, в тому одязі, в якому вінчалися в церкві, влазили в річку Альту. Але перед цим молоді лізли в болото, перемазувалися повністю. Цей одяг скидали, прали в річці, розкладали Вогонь і стрибали через вогонь: весь одяг вони висушували на вогні. Добре було, якщо з'являлося Сонце і Вітер, тобто, треба було пройти через усі ці стихії. Коли вони проробляли це з одягом, то переодягалися в припасений одяг...
Я бачив як відхрещували церковне вінчання, а дитину як відхрещували, я не бачив, але мені розповідала одна баба. Нагрівши на печі чистий пісок, клали в нього дитину. Потім виймали з піску і обливали водою. Вогонь треба було викресати, а не із сірника. Нагрітий пісок треба було змінити тричі і тричі обмити водою. Пісок нагрівали на печі. При цьому є спеціальні приказки. Баба не дозволила мені їх записувати, а лише слухати та ще й у темноті. Я тільки так пам'ятаю. У мене немає документального запису цього обряду.
Після обмивання тричі підносять дитину до Вогню, до груби, звідки йшло тепло, а тоді тричі її виносили на повітря. Вона казала: 'Треба віднести дитину до Вітру". Дитину треба провести через чотири стихії: через пісок, який уособлює Землю, через Воду, через Вогонь, через Вітер. Баба казала, шо краще винести дитину до хвіртки, а коли хвіртки немає, то виносять тільки за двері і відразу ж заносять.
Подібне відхрещення робять від кожної дії попа. Це не просто "відхрещення", а конкретне відхрещення від чогось. Якщо піп перехрестить худобу, то худобу "відхрещують", посипаючи спочатку піском, кадилом обкурюють, водою оббризкують, повітрям обвівають...
Коли я запитував бабу: невже в народі серйозно ставляться до "магічних" дій попа, вона відповіла: "Та хто його знає? На всякий случай".
Вишивка-календар. Коли ми дивимося на ромб, то бачимо чотири частини. В такій символічній формі українці записали обряди: це весна, літо, осінь, зима.
Весна — це закликання Весни, святкування і проводи Весни. Зима — закликання Зими, Святки і проводи Зими (Масниця) або Закликання Весни... Вишивка на сорочці чи хустині може символізувати свій календар і свою програму дій. Інколи цю інформацію закладали в намистинки...
Український народний календар Колись в українців не було календаря в сучасному розумінні. Часто на дах виносили колесо від воза і за допомогою черг і ризів відмічали найдовшу тінь і найкоротшу тінь. Вони знали, коли середина літа, чи середина зими. для них не мало великого значення помилитися на два-три дні (?).
Є незалежний годинник і є залежний годинник. Залежний годинник — це соняшний годинник, а незалежний годинник (від Сонця) — це сучасний годинник. По чергах баби точніше визначали календар, коїш, що робити, ніж ті, шо рахували рік по 365 днів...
Коли люди зібрали вже врожай, поклади його в комори і тоді починається сезон весіль. Взимку люди в найдовшу ніч гадають, ворожать, весною дівки вибирають хлопця, з ким гуляти, а влітку на Купайла запліднюються, а через чотири місяці, коли під серцем з'являється нове життя, вона грає весілля з тим хлопцем, який її запліднив. А якщо вона не завагітніє, то дарує йому гарбуза, тому, що гарбуз підвищує потенцію...
Коли хлопець не встиг на Купайла запліднити дівчину, то він запліднював її восени, коли закінчувалася робота на полі, а тоді через чотири місяці справляють весілля. До кожного сонячного свята були свої весілля: могли бути чотири рази на рік. Дівчина взимку питає: "Де ти, Доле?" Вона радиться з нею і Доля їй допомагає. Доля має інформацію, та немає енергії, а дівчина має енергію, та не має інформації. І ось вони один одному допомагають. Тому була і ритуальна їжа, замовляння і ритуальні місця.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira