На сьогодні в Україні і за її межами не всі розуміють і можуть пояснити: чому головне свято Весни має три назви – Великдень, Пасха або Воскресіння Христове? Для більшості людей байдуже її суть і зміст, аби була добра чарка та свіжа шкварка. Проте, ці свята абсолютно різні, як за часом виникнення, так і за своєю суттю і обрядовістю.
Давайте повернемося до витоків історії, такої, яка була, якою жили наші пращури.
Коли заглибитись до справжніх джерел історії, то ми побачимо, що наші Предки були надзвичайно мудрими і кмітливими. Вони зустрічали Новий Рік на початку весни, коли природа прокидалася від зимового сну. Тоді прилітали перші пташки з вирію, починали набухати бруньки і з-під землі пробивалися тендітні зелені паростки. Вся Природа – ВОСКРЕСАЛА від зимового сну. Діти ходили з хати до хати і співали щедрівочки:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, Господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились…
Після лютих морозів відроджувалося нове життя. Чому ж ми сьогодні святкуємо Новий Рік незрозуміло коли? Чи відбувається щось особливо хвилююче, незвичайне в природі з 31-го грудня на 1-ше січня? Навряд чи...
Хтось може зауважити, що, мовляв, так Новий Рік святкують у всьому світі, й неможливо в одній окремій країні створити щось інше. Але ця думка не буде відповідати дійсності, бо декілька найрозвинутіших на сьогодні народів (наприклад евреї, японці, китайці та ін.) продовжують зустрічати Новий Рік так, як це робили їхні предки тисячі років тому.
Звичайно, вони беруть до уваги „економічний” новий рік, який розпочинається з 1-го січня, але не лізуть у загальне „стадо” інших націй, зберігаючи мудрість і самобутність, накопичену їхніми предками впродовж віків.
Українцям потрібно взяти до уваги ці факти й пам’ятати, що ми не з власної волі забули свої рідні свята й традиції й почали відзначати грецькі та єврейські свята. Нас було майстерно обдурено й заплутано. Досить лише прочитати, що про дату святкування Нового Року пише один з відомих екзархів християнської церкви:
„Новий рік у давнину розпочинався з 1-го березня, коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше церква пішла за грецьким новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський новий рік остаточно прив’язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня. І тільки в 1699 році цар Петро Перший встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер” (Митрополит Іларіон Огієнко), „Д.В.У.Н.”, стор. 269).
От які „перипетії” влаштували нашому могутньому народові грецькі та московські зайди. І робили вони це не тому, що ми були дурними й століттями не могли розібратися, коли ж відзначати це свято, а тому, що розумно вводили нашу націю в оману, щоб ми забули Звичаї Предків Наших й перетворилися на слухняну отару всіляких зайд, швидше позбулися своєї державності.
Людина – дитя Природи, дитя Всесвіту чи Творця. Навіть у Біблії сказано, що Бог створив Людину по образу своєму і подобію. „І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”...1 Отже, вона наділена від Природи особливою любов’ю до Землі, до Води, до Сонця. Тобто, наш народ пов’язував себе із діями високих небес, бо «ми з Богами говоримо воєдино»,- написано у ВелесКнизі. Ми і до сьогоднішнього дня вважаємо себе «внуками ДажБожими».
Не замислюючись, на півсвідомому рівні, ми звертаємося один до одного з чаркою у руках: «Ну, ДайБоже!»…
В рамках селянської звичаєвості відбувалося вшанування пір року. Чотири пори року, чотири фази Сонця впродовж його річного руху по небу – все це дарувало радість селянській душі, формувало майбутніх поетів, письменників, філософів, вчених, художників, творців матеріальних благ.
Чому наша нація давала світові видатних діячів культури, істориків, державників? Тому що через своїх предків, бабусь та дідусів, які були головними вихователями малюків, вони закріплювали ще з дитинства народні звичаї, розкривали у маленьких душах двері до Храму Природи, Всесвіту.
- То була велика інституція українського національного виховання, - сказав в розмові із журналісткою Тетяною Олійник відомий український художник Олександр Фисун. – Живучи поза звичаєм, ми губимо свою людську природу, яку заклав у нас Творець. Той народ, який позбувся своїх звичаїв, сам собі зламав хребет. Він приречений зникнути зі сторінок вселюдської історії.2
Тому, не дивлячись на суворі християнські застороги і заборони в часи насильницького впровадження християнства, не фарбувати і не розписувати яйця, не святкувати Купала, не щедрувати, не колядувати і т.ін., наш народ, як писав митрополит Іларіон Огієнко, „завзято боронив свою віру”, а з нею і свої звичаї.
Християнська доба на Україні змінила арійську не протягом року, навіть не протягом сторіччя. Для цього знадобилося ціле тисячоліття. Але й після нього, - зауважив відомий дослідник Братко-Кутинський, - чимало традицій арійської доби лишилося жити у християнській, а деякі з них живуть і досі.3
Ідеї християнства, змінюючи душі, майже не змінювали світогляд наших предків.
Християнський світогляд мав багато спільного з язичницьким, - зазначає відомий російський академік Б.А. Рибаков. – І в язичництві, і в християнстві визнавався єдиний Творець Всесвіту, і там і тут він мав троїсту природу, і там і тут існували духовні сили нижчої ієрархії, і там і тут молились, здійснюючи богослужіння і магічні обряди із закляттями-молитвами; там і тут основою річного циклу свят були фази Сонця; там і тут існувало поняття душі і безсмертя, її перебування в загробному світі.4
Релігійне свято - це не просто будь-який довільно встановлений день. Наші предки пов’язували свої свята з рухом Небесних світил, які є втіленням Богів.
Чотири найголовніші свята року - Кола Сварожого збігалися з сонячними фазами: весняним та осіннім рівноденням, зимовим та літнім сонцестоянням.
Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялося з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується - 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що День поборов Ніч.
Весняне рівнодення – це оптимістичний момент природи. Всесвіт починає прагнути до поєднання сил Древа із силами Вогню. Настає бажана рівновага, і Сонце простує до перемоги. Вогонь виноситься з сімейних вогнищ на узвишшя, назустріч Сонцю.
Цей великий закон колооббігу й відродження життя у природі добре знали наші предки. Його уособленням було Сонце, відзначене сімома знаками Зодіаку. Сонце змінювало образ у кожному знакові. Це породило богів рівнодення і сонцестояння. Богом весняного рівнодення був бог молодості та мужності Ярило.
В першу неділю після цієї перемоги в давні часи святкували Великдень.
Великдень – давнє свято весни і родючості. Час виникнення його губиться у сивій давнині. Дослідники визначають, що йому на наших землях не менше 7 тисяч років.5 Тобто за часів Трипілля, в країні Аратти уже в цей час визначалася космогонічна сутність свята. Склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербниці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалися після зимового сну. Природа воскресала, пробуджувалася після довгої і холодної зими. Це свято перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю...
На Великдень випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі млинні баби, калачі, які мають бути якомога вищими - це символ родючості, плідної чоловічої сили.
Наші Предки знали магічне замовляння великоднього хліба:
«Хліб наш сонячний! Посланий нам на добро, достаток та здоров’я від прадавніх наших пращурів оріїв, першовчителів хліборобства. Ми молимося на тебе, як молилися наші прадіди, діди, батьки. Ми славимо тебе на полі і на столі, на святі в кожній родині. Додавай нам снаги і здоров’я. Посилай витримку в боротьбі з відвертими та прихованими ворогами нашої землі, держави, культури, мови, етносу.
Хлібе наш святий! Ми величаємо тебе хлібом-Паном! А пан – титул бога Сонця, спадкове звання українців з правічності. Прийми наше замовляння, кожна стеблинка на землі. Пошли, Доле, здоров’я та щастя кожній твоїй дитині, хто пильнує цю стеблину на полі. Рости, жито-пшенице! Набирайся соків землі під сонцем ясним. Слава тобі, земле рідна, слава тобі, хліборобе! Твоїм рукам, твоїм думам, твоїм сподіванням. Слава тобі, Сонце ясне! Слава тобі, хлібе Великодній! Як нашому життю-буттю, нашій історії, вічності, нашому щастю. Сучасному і прийдешньому!»
Таке ж значення мають великодні писанки та крашанки, з якими довго боролися церковники, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити і включити в свої церковні ритуали, надавши їм зовсім іншого значення.
Ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли Воскресає Дажбог. Тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Приписи попів постувати в цей час спричиняють зворотну дію - ми “постуємо” практично цілий рік. Пам’ятаймо, що яйце - символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів, аріїв. Тому не припустимо розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце - це символ безпліддя, який застосовують наші вороги, щоб знищити націю.
Великдень – давнє свято весни і родючості, Свята неділя – перша неділя після повного Місяця (весняного рівнодення). Великдень – цілковита перемога весни-літа над зимою, перемога життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині.
У давні часи рік починався першим місяцем весни – березнем. Саме в березні, згідно з віруваннями предків, у вирії – життєтворчому просторі Ора – зародився з вогняного Яйця-райця світ, де виросло Дерево життя, та прийшли у цей світ бог Сварог – прабатько – першотворець та богиня Лада – праматір – родиця, Берегиня білого світу.
Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді воскресає бог життя – Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Предки вважали, що в цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь.
В дохристиянські часи Великдень був одночасно й святом нового року. Предки вірили, що у Великодньому світлі їхні душі стають безсмертними, а всілякі дідьки в цей день втрачають свою силу.
На Великдень молодь обов’язково водила хороводи – танки, співала пісень. Ходіння по колу за Сонцем мало сприяти швидшому пробудженню і розквіту природи. Піднімання вгору, підкидання чого-небудь, підскакування – давні магічні дійства, які, за повір’ям, стимулюють ріст рослинного світу.
Період святкування охоплював цілий цикл свят, пов’язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням, тощо.
Можна тільки дивуватися та захоплюватися мудрістю наших предків, що відкрили космічну сутність свята Великодня на тисячоліття, на весь період існування Сонячної системи...
Щодо Пасхи. Цей термін все міцніше вживається в український лексикон у відзначенні як релігійних, так і на державницькому рівні свят. Відомо, що християнська Пасха була накинута на свято Великодня, яке наші предки відзначали в день весняного рівнодення, як день перемоги Світла над Темрявою, Тепла над Холодом.
Юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська “Пасха” віддаляється від юдейської все далі і далі.
Щоб дізнатись детальніше про походження цієї назви і свята, варто лише заглянути до першоджерел, а саме: відкрити Біблію, а точніше – Старий Заповіт. І все стане відразу зрозумілим, що це „свято” пов’язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства.
А саму назву „Пасха” святу дало гебрайське слово „pesach” (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве сказав Мойсею, щоб той сказав усій ізраїльській громаді вчинити так: зарізати ягнят, а кров’ю від них „покроплять обидва бокові одвірки... у тих домах, що будуть їсти його в них”.8 Далі йде роз’яснення, як приготувати і їсти те м’ясо. І нарешті, кульмінаційне одкровення:
„Пасха це для Господа! 12. І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю (виділ.авт.) в єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над всіма єгипетськими богами вчиню я суд. Я – Господь!
13. І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, - і побачу ту кров, і обмину вас. (Тобто pesach – я перескочив, прим. авт.). І не буде між вами згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетській краї.
14. І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його! Сім днів будете їсти опрісноки. (маца, не квашене).
43. І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: „Це постанова про Пасху: кожен чужинець не буде їсти її.
44. А кожен раб людський, куплений за срібло, коли обріжеш його, тоді він буде їсти її.”9
Як бачимо, в основу свята покладено біблійну легенду про вихід євреїв з єгипетського рабства. Отже, це свято, ні за суттю, ні за обрядовістю не є і не може бути українським.
Далі, про Воскресіння Христове. Це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності його святкування виніс Нікейський собор у 325 році н.е. Відповідно, на Україні це свято почали впроваджувати лише після насильницького хрещення Русі у 988 році. Як бачимо, в основу свята покладений міф щодо воскресіння Ісуса Христа.
Отже, ні місце виникнення цього християнського свята, ні суть його, ні обрядовість не мали при своєму виникненні, як і переважна більшість християнських свят по відзначенню дат святих апостолів, великомучеників і т.д. і т.п., ніякого відношення до України.
Тому всі три назви свята відрізняються за часом і місцем виникнення, світоглядною сутністю та обрядовістю. Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби наші Предки називали Великодніми бабками чи Великодніми короваями майже до середини ХУІІІ ст.
Тому не треба змішувати воєдино всі ці свята, які і за енергетичною значущістю, згідно з астрономічним циклом Космосу величніші і сильніші за всі пишно-обрядодійснені ритуали. Нехай кожен народ святкує свої свята, за своїми обрядами і в свій час. Ніхто їм не боронить цього робити в нашій демократичній ліберальній країні. Але називати одне свято іменем іншого, підміняти поняття – то є вже відверта духовна агресія.
Варто повертатися до витоків своїх. „Бо хто матір забуває, того Бог карає”, - застерігав наш Пророк. Отож, українці, повертаймо свою історичну пам’ять, прадавні свята і обряди наших Предків. Пишімо писанки, святкуймо Вербницю і Великдень по-українськи!
- Ой, дай, Боже,
Весну почати! – закликали наші предки, звертаючись до Космосу.
Ой, дай, Боже,
Весну почати!
Красну величати!
Світлом засівати!
Сили Божої набирати!
Пробудилися, йдемо!
В серці Світло несемо!
Рід наш красний величаємо! /тричі!
До вершини підіймаємо
Україну прославляємо!
Весь Наш Божий Світ!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira