Петро Дорошенко – гетьман, який повернув незалежність України від Москви після Переяславської Ради

Петро Дорошенко народився 1627 року у м. Чигирині на Черкащині, помер 19 листопада 1698 у політичному засланні під Москвою, гетьман Війська Запорізького (1665-1676), після Богдана Хмельницького зумів об’єднати українські землі і отримати знову незалежність від Москви всього на кілька років, перемігши війська Польщі та Московської держави, але програвши через зраду власного оточення. Через 30 років його подвиг в ім’я незалежності України спробує повторити Іван Мазепа.

Заслуги Петра Дорошенка

Петро Дорошенко став гетьманом у критичній ситуації для України – в період “Великої Руїни” і спробував врятувати останні залишки української державності, об’єднати українські землі і відновити втрачену незалежність від Москви.

Переяславська рада 1654 року і союз з Москвою Богдана Хмельницького принесли не мир і процвітання, а період “Великої Руїни” (1657-1687 рр.,термін російського історика Миколи Костомарова, потім Михайла Грушевського). Саме так історики називали період, для котрого характерним був цілковитий занепад Гетьманщини на українських землях після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.):

• спроба нового гетьмана Виговського (1657-1659) перейти під польську корону закінчилося поразкою від російських військ і розоренням міст;
• наступний гетьман, Юрій Хмельницький (1659-1662), підписав з Москвою нові т. з. Переяславські статті, які сильно обмежували владу Гетьмана і автономію України, після чого і Юрій Хмельницький спробував перейти під владу Польщі, що призвело до нового вторгнення Росії, поразки запорожців, Юрія добровільно зрікся гетьманської булави у 1662 році;
• Павло Тетеря (союзник Польщі) самовільно у 1662 р. проголосив себе новим гетьманом Правобережжя і почав громадянську війну з гетьманом Лівобережжя Яковом Сомком, потім – з його наступником Іваном Брюховецьким, що приніс присягу російському царю. Війна йшла з різним успіхом, час від часу перевага переходила від однією сторони до іншої. Рубіж по Дніпру фактично так і залишився кордоном двох гетьманів, у кожного з яких розорялися господарства, гинуло населення і т. п .;
• 30 січня 1667 року Москва і Варшава в таємниці від всіх, за спиною “своїх” українців, підписали Андрусівський договір, за яким юридично закріпили розділ України по Дніпру між Росією і Польщею, при цьому Київ відходив Москві.

У цих умовах зради інтересів запорізьких козаків Росією і Польщею гетьманом Правобережжя став Петро Дорошенко, який об’єднав “всі українські землі по обидва боки Дніпра”. Для цього Петро Дорошенко взяв у союзники Туреччину, яка не претендувала на Україну, її самостійність і державний устрій, вимагаючи лише надання військової допомоги з боку запорожців.

Одночасно з цим Петро Дорошенко вдався до цілого ряду заходів, що зміцнювали його владу:

• часто скликав генеральні козацькі ради, намагався зважати на думку рядового козацтва;
• щоб уникнути замахів і бунтів, він створив двадцятитисячний найманий корпус сердюків, що підпорядковувалися особисто гетьману;
• жорстко карав всіх прихильників Москви (стратив брацлавського полковника Дрозденка). Універсалами новий гетьман Правобережної України закликав козаків під свою владу і до виступу проти гетьмана Лівобережжя Брюховецького, який був ставлеником Москви.

Союз з Оттоманською Портою передбачав самостійність Гетьманщини та автономію Української православної церкви, яка була у складі Константинопольського патріархату. Також документ передбачав звільнення населення України від турецького оподаткування, і давав право на вільні вибори гетьмана.

Угоду з Туреччиною, яка була підписана у 1669 році, схвалила козацька рада, скликана спеціально для цього на річці Росава біля Корсуня. Там від імені султана гетьману Дорошенку вручили булаву, бунчук, прапор та грамоти, що гарантували козакам захист. Гетьман також отримав значну військову допомогу – кілька десятків тисяч татар, разом з якими і 24 тисячами козаків він розгромив польську армію біля села Печери на Бузі, взяв Браїлів і полонив Маховського, ледь не захопивши і самого короля.

Розгром російських військ і об’єднання українських земель (1868 р.). Дорошенко зумів переконати козацьку старшину Лівобережжя в хороших перспективах “єдиної Гетьманщини”, і 7 червня 1668 року під час зустрічі Дорошенка з Брюховецьким на Сербовому полі поблизу Диканьки козаки вбили Брюховецького, якого згодом поховали у Гадячі з усіма гетьманськими почестями.

Об’єднані під владою Петра Дорошенка козаки, завдавши російським військам князя Ромодановського кілька поразок, змусили останнього відступити на “московські землі”, залишивши козакам величезні трофеї – 144000 рублів грошей, 183 гармати, 32000 ядер, 254 пищалі.

У підсумку Петро Дорошенко у 1668-1672 рр. зумів об’єднати Гетьманщину по обидва боки Дніпра, завдавши військові поразки Польщі та Росії. Величезна територія від Чернівців до Охтирки, від Умані до Глухова і Стародуба знову опинилася під владою єдиного українського гетьмана.

У чому помилився Петро Дорошенко? Гетьманщина не була не в змозі вести боротьбу на 2 фронтах, проти Росії та Польщі, кожна з яких вносила розкол, підтримуючи полковників, яких оголошували… гетьманами. У результаті

• Росія поставила “гетьмана Многогрішного”, Польща оголосила правобережним гетьманом Ханенка, потім Остапа Гоголя (який насилу тримався в Поліссі);
• зрадницький удар по Дорошенку завдали турки, які почали порушувати домовленості, обкладаючи населення податками, роззброювати його, зносити укріплення і фортеці;
• коаліція Дорошенка танула на очах, його покидали союзники, друзі, війська. Восени 1676 р. його рідне місто було взято російськими військами Самойловича. Дорошенко був змушений скласти гетьманську булаву, і його під охороною відправили до Москви, як усі припускали, на вірну смерть, але він не був страчений.

Москва після масових зрад гетьманів не довіряла новому своєму ставленику Самойловичу і вирішила залишити в живих Дорошенка. Він був призначений воєводою у Вятці, а через 3 роки отримав у володіння село поблизу Волоколамська під Москвою, де і помер у 1698 році.

Дорошенко програв, але саме завдяки йому Україна, хоч і ненадовго, спалахнула на європейському небосхилі яскравою зіркою, щоб згаснути потім на довгих три століття. Наступну і останню спробу отримати незалежність від Москви зробив через 30 років Іван Мазепа.

Цікаве про Петра Дорошенка

• Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною, умів вести переговори на високому рівні. У зв’язку з цим фактом йому було доручено налагодити контакт з командувачем польськими військами Любомирським;
• з часів Дорошенка і до гетьманату Мазепи Україна не мала керівника, який би так завзято і послідовно відстоював ідею державной незалежності;
• Тарас Шевченко, який побував у Чигирині у 1843 і 1845 рр., присвятив йому вірші “Чигирине, Чигирине”, “У неділеньку святую” та офорти (“Дари в Чигирині”, “Смерть Богдана Хмельницького”, “Чигирин з Суботівського шляху”).

“Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізналі
Козацької слави убогих руїн!” – писав Тарас Шевченко.

Біографія Петра Дорошенка

• 1648-1654 роки – висунувся в ряди козацької старшини під час повстання Хмельницького проти Речі Посполитої;
• 1655 рік – наказний полковник. Позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський і Черкаський полки;
• 1659-1660 роки – очолював делегацію до Москви;
• 1663-1664 роки – генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері;
• 1665 рік – полковник Черкаського полку. Згодом обраний Гетьманом Правобережної України;
• початок 1666 року – козацька рада у Чигирині підтвердила вибір Петра Дорошенка як гетьмана Правобережної України;
• 8 червня 1668 року – Петро Дорошенко – Гетьман всієї України;
• 1670 рік – Петро Дорошенко як санджакбей турецького султана був змушений почати боротьбу зі ставлеником Польщі, уманським полковником Михайлом Ханенком;
• 1672 рік – Дорошенко пішов у наступ на польську армію, яка орудувала в Україні;
• 27 серпня 1672 року – об’єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Гірей і гетьман Дорошенко, захопила фортецю Кам’янець і вирушила в Галичину;
• 1675 рік – московський уряд вимагав від Дорошенка присягти на лівому березі Дніпра в присутності Самойловича і Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився і склав гетьманську булаву;
• 1675 рік – після завершення свого гетьманування Дорошенко оселився у н. п. Сосниця, що в Чернігівській області України. Однак незабаром переїхав до Москви на вимогу царського уряду;
• 1679-1682 роки – Дорошенко – вятський воєвода, проживає у В’ятці;
• 19 листопада 1698 року Петро Дорошенко помер у н. п. Яропольче, що під Москвою (тепер це село у Волоколамському районі Московської області, у 135 кілометрах від Москви), де провів останні роки свого життя.

Увічнення пам’яті Петра Дорошенка

• У Києві, Львові та Івано-Франківську є вулиці, названі на честь Петра Дорошенка;
• 1998 рік – випущена поштова марка із зображенням Петра Дорошенка;
• 2013 рік – за підтримки Музею гетьманства був створений “Гетьманський фонд Петра Дорошенка”. Фонд здійснює дослідження діяльності гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків, зацмається поширенням інформації про них, дослідженням родоводу Дорошенків