Як Москва ліквідувала козацьку державу

Цьогоріч минуло 368 років від дня зібрання Переяславської ради. Тоді козацька Україна перейшла під протекторат московського царя.

Джерела свідчать, що гетьманський уряд за Богдана Хмельницького аж ніяк не сприймав Переяслав як «кінець історії». Адже козацька революція вибухнула на початку 1648 року не для того, щоб звільнити Україну з-під влади польського короля та підпорядкувати її якомусь іншому володарю — царю, хану чи султану. Козацтво змагалось за право облаштувати на своїй землі «власне панство». І, щоб добитися визнання цього права, було готове об’єднатися і з царем, і з ханом, і зі султаном…

Утім в силу історичних обставин саме союзу з царем судилося стати «вічним». Тобто його правочинність (хоч і у зміненій версії) берегли упродовж наступних 110 літ. Аж поки 1764-го Катерина ІІ остаточно не ліквідувала української автономії.

На тлі російсько-української війни переяславські міти знову оживають. Російські історики, натхнені ідеями реанімувати «велику імперію», вкотре проголошують Переяслав «актом возз’єднання». Щоправда, у світлі «історіософських» одкровень російського керівництва не зрозуміло, чи то «возз’єднання» «двох братніх народів», чи то вже різних частин «єдиного народу»? Відтак і 1654-й сприймають саме як «кінець історії». Така собі точка перетворення України на Малоросію та її повного «розчинення» в імперії.

Натомість українські медіа, покликаючись на авторитет окремих вітчизняних істориків, буденний лист кримського хана до польського короля 1655 року зі згадкою про перемовини Богдана Хмельницького зі султаном готові подати як свідчення того, що гетьман розірвав Переяславську угоду…

Істинна ж, як свідчать історичні джерела, навіть не посередині — вона у фактах.

Хронологію ліквідації Козацької держави описав доктор історичних наук, знавець історії Козаччини Віктор Горобець.

1654 рік, 8 січня

На Переяславській раді Богдан Хмельницький проголосив про перехід України під протекторат московського царя.

1654 рік, 27 березня

За результатами перемовин у Москві гетьманський уряд отримав царcьку грамоту, що підтверджувала політичну автономію Української козацької держави, включно із правом мати відносини з іноземними правителями, за винятком польського короля і турецького султана (так звані Березневі статті).

1657 рік, грудень

За підтримки Москви на Запорожжі й у південних полках Лівобережжя вибухнув антигетьманський заколот. Царський уряд спробував скористатись конфліктом, щоби обмежити українську автономію. Це привело до розривання російсько-українського союзу та війни 1658–1659 років.

1659 рік, 17 жовтня

За присутности царських військ на Генеральній раді в Переяславі уряд Юрія Хмельницького погодився повернути Україну під владу царя на підставі так званих «Прежних статьей Богдана Хмельницького» (сфальсифікованого варіанта угоди 1654-го) та «Нових статей». Гетьманат втратив право зовнішньополітичної репрезентації, політична автономія Української держави трансформувалась в адміністративну.

1665 рік, серпень–грудень

Іван Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви й був змушений підписати «Московські статті». За ними гетьманські прерогативи поширювались лише на козацький стан, натомість решта населення потрапляла під владу царських воєвод. Підо впливом антимосковського повстання на Лівобережжі 1668 року царська адміністрація відмовилась реалізовувати цю угоду.

1667 рік, 30 січня

Московська держава та Річ Посполита уклали Андрусівське перемир’я, яке на міжнародно-правовому рівні закріпило поділ козацької України по Дніпру.

1669 рік, 6 березня

На Генеральній раді в Глухові Гетьманський уряд Дем’яна Ігнатовича уклав із представником царя угоду, так звані Глухівські статті. Вони підтверджували денонсацію Московського договору 1665-го та закріплювали за Україною права адміністративної автономії.

1672 рік, 17 червня

На Генеральній раді під Конотопом уряд Івана Самойловича уклав з Москвою так звані Конотопські статті. Вони підтверджували за Україною права адміністративної автономії.

1686 рік, 6 травня

Московська держава та Річ Посполита підписали «Вічний мир», що закріпив територіальний поділ України по Дніпру.

1687 рік, 25 липня

Гетьманський уряд Івана Мазепи уклав із представниками царського уряду так звані Коломацькі статті, що підтверджували за Україною права адміністративної автономії.

1707 рік, квітень

На військовій раді в Жовкві цар Петро І повідомив Іванові Мазепі про наміри реорганізувати козацьку службу й реформувати адміністративний уклад Гетьманату.

1709 рік, 18 липня

Щоб контролювати дії української влади, Петро І запровадив посаду резидента при гетьманському уряді Івана Скоропадського.

1715 рік, 22 січня

Указ Петра І про новий порядок обрання на старшинські уряди в Гетьманаті. Він обмежив самоврядні можливості громади, а натомість посилив контролювальні функції царських представників.

1720 рік, 17 листопада

Указ Петра І про реформування Генеральної військової канцелярії та запровадження російських норм діловодства.

1722 рік, 16 травня

Маніфест Петра І про запровадження Малоросійської колегії — російської владної інституції в Гетьманаті.

1722 рік, 1 червня

Указ царя про передавання справ щодо управління Гетьманатом від Іноземної колегії до Сенату. Пониження політико-правового статусу української автономії.

1722 рік, 12 липня

Указ Сенату про запровадження в полкових центрах Гетьманату інституту російських комендантів. Їм надали широкі адміністративні повноваження щодо місцевого населення.

1723 рік, 27 лютого

Указ Петра І про можливість призначати російських офіцерів полковниками в Гетьманаті.

1723 рік, 16 квітня

Указ Петра І про перетворення Малоросійської колегії із контролювальної інстанції на владну структуру паралельну з українським урядом.

1723 рік, 23 червня

Указ Петра І про заборону нових гетьманських виборів та передачу гетьманських повноважень «тимчасово» Малоросійській колегії. Фактична ліквідація інституту гетьманства в Україні.

1727 рік, 22 липня

Верховна таємна рада ухвалила рішення про ліквідацію Малоросійської колегії та підготовку до проведення в Україні нових гетьманських виборів.

1728 рік, 22 серпня

Імператор Петро ІІ схвалив положення, що подав гетьман Данило Апостол, нового українсько-російського договору із застереженням адміністративної автономії Гетьманату, щоправда, опублікований він був уже не як двостороння угода, а лише як імператорське пожалування («Решительные статьи»).

1734 рік, січень

По смерті Данила Апостола Анна Іоанівна заборонила проводити гетьманські вибори. Щоб керувати Гетьманатом, створили «Правління гетьманського уряду» у складі російських чиновників і українських старшин на чолі з князем Олексієм Шаховським.

У грамоті, яку видала імператриця, були задекларовані наміри й надалі «зберігати непорушними права та вольності Війська Запорозького, закріплені привілеями, які були надані гетьману Богданові Хмельницькому та його наступникам», а запровадження нової владної інституції трактували як тимчасовий крок. Однак у неоприлюдненій ухвалі Надзвичайної наради Кабінету міністрів записано, що «гетьману надалі бути не мислиться».

1750 рік, 5 березня

Реставрація гетьманської влади в Україні. Обрання гетьманом Кирила Розумовського.

1753 рік, 20 грудня

Указ Єлизавети Петрівни про ліквідацію митних зборів на кордоні Гетьманату та Російської імперії. Запровадження єдиного митного збору.

1764 рік, 10 листопада

Маніфест Катерини ІІ про ліквідацію в Україні інституту гетьманства. Петрові Рум’янцеву, призначеному малоросійським генерал-губернатором, наказано «старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе як на народ цілком відмінний від москалів». А в інструкції прокуророві Сенату Олександрові Вяземському наголосили: «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями. Порушувати ці привілеї зразу було б непристойно, але й не можна вважати ці провінції чужими й поводитись з ними, як з чужими землями, це була б дурниця. Ці провінції треба зручними способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, як вовки в ліс. Коли в Малоросії гетьмана не буде, слід докласти всіх зусиль, щоб доба та імена гетьманів щезли».