Походження біса та чорта

Біс (ст.-слав. Бѣсъ) - в слов'янській мітології - шкідливий дух, чорт. Вперше слово біс було згадано в XI столітті в «Слові про закон і благодать», в «Слово о полку Ігоревім» XII ст.., і в ін. літописах, як обзивання всіх язичницьких божеств (зокрема Велеса), ідолів, духів.

У народній демонології уявлення про біса розвивалися під впливом книжної (церковної) традиції. У міру поширення християнства язичницькі уявлення про ворожого духа з'єдналися з уявленнями про християнських демонів. Язичницьке походження бісів зумовило їх владарювати над стихіями: здатність закручувати вихори, піднімати хуртовини, насилати дощ, бурю, так слов'яни-язичники вірили, що земля протягом всієї зими залишається під владою бісів, і таким чином в слов'янській дуалістичній мітології біси були уособленням темряви і холоду.

Етимологія

Слов'янське слово "Біс" походить від індоєв. кореня *bhōi- (*bhəi-, *bhī-), загальнослов. *běsъ і близьке за значенням слову «мерзенний». Укр. біс, болг. бесът, сербохорв. би̏jес «лють», словенск. bė̑s «злий дух», чешск. běs, польск. bies, раніш bias в місц. н. Biasowice. Близьке лит. baisà «страх», baisùs «огидний, мерзенний, жахливий». На думку Траутмана, сходить до літ. baidýti «лякати».

До біса близькі образи балтійського Велняса. В прибалтійській мітології чорта звати Велняс (літ. Velnias; латиш. Velns - вялнс, велнс) який є постійною жертвою Перкунаса (подібно антагонізму слов'янського Велеса і Перуна), який кидає в нього блискавки, при цьому Велняс намагається ховатися у людей, в яких блискавки часто і потрапляють. Фольклористи зібрали з початку XX століття сотні казок про нього, їх варіацій незліченна кількість. Але якщо слов'янський біс є синонімом нечистого, то в литовській мітології Вяльнас навпаки виглядає престижно. В основному описаний як «пан», тобто людина виглядає як пан або поміщик, але іноді має вигляд Пана з грецької мітології – в якого стирчать з під капелюха ріжки і копита. У декількох казках він перетворюється в чорного кота або постає в образі ягняти і не боїться сонячного світла.

Чи відомо вам, що "біс" настільки древній дух, що зустрічається, ще в давньому Єгипті і мабуть саме з єгипетського царства, через Європу і потрапив до нашого побуту.

Бес (Бісу) - в давньоєгипетській мітології збірна назва різних карликових божеств, які вважалися хранителями домівки, захисниками від злих духів і нещасть, покровителі сім'ї. Біс був охоронцем дітей, особливо при народженні і від небезпечних тварин, покровителем майбутніх матерів. Біс зображувався у вигляді потворного карлика з борідкою, довгим висунутим язиком, іронічною усмішкою і короткими товстими ногами. Нерідко зустрічається на предметах домашнього вжитку, зокрема на ліжках - як прикраса і амулет.

Бес - не окреме божество, а збірна назва різних, що відрізняються один від одного гномоподібних божеств, які починаючи з епохи Нового царства змішуються, зливаються один з одним. Бес, - зображений з ножем, здебільшого називався «Аха» ( «боєць проти небезпеки і зла»), Бес танцюючий - Хіт, або Хаті. Карликові боги нерідко зображувалися разом з богинею Хатхор. Остаточне формування культу Беса пов'язано з ототожненням десяти другорядних божеств (власне нубійського Беса, Аха, Амам, Хайета, Іхті, Мефджета, Менева, Сегеба, Сопду і Тетень) в єдине божество, яке відоме під ім'ям Беса. Імена «Бес» і «Баст» зазвичай пов'язують з нубійським словом «Беса», що означає «кіт». Ця обставина дозволяє припустити, що спочатку культ цього бога був пов'язаний з шануванням кота, який вважався захисником будинку від мишей, щурів і змій (звідси і роль Беса в якості покровителя домашнього вогнища).

Бес схожий з західноєвропейськими гномами - потворними карликовими істотами, доброзичливими до людей. Коровцев припускав, що Беси, Патекі, Кабіри, Гноми відносяться, до одного кола уявлень, поширених на тому щаблі розумового і духовного розвитку людства, коли люди населяли землю незліченною кількістю божків чи духів.

Чорт

На думку лінгвіста Любінка Раденковіча, слово "чорт" в українській мові є полонізмом чеського походження, що потрапив в українських лексикон в кінці XVI - початку XVII століття із Польщі, з літературної пам'ятки XVII століття "Велике Зерцало" (перекладена на дв.рус.) в якій міститься повість «яко не подобаетъ рабовъ звати: поиди, чертъ, или діаволъ».

За версією А. Н. Афанасьєва слово «чорт» походить від «чорний» - назви кольору, зазвичай асоціюється зі злом. Фасмер відзначав, що «чорний» було всього лише евфемізмом для чорта. За Фасмером, праслов'янське čьrtъ - «проклятий». Також, ім'я співзвучне схожим персонажом германо-скандин. мітології - Сурті, що означає «чорний, смаглявий». Етимологія слова залишається спірною досі. Тож насправді Біс і Чорт не є слов'янського походження і є запозиченими мітологічними персонажами.

Упорядник: Алесь Яснооk

• Белова, 1995, с. 164.
• Иванов, Топоров, 1995, с. 35.
• Солкин, 2005.
• Коростовцев, 1976, Глава «Некоторые другие локальные и нелокальные божества. Представление египтян о божестве».
• Рубинштейн, 1987.
• Черных П. Я. Чёрт // Историко-этимологический словарь современного русского языка: В 2 т. М., 1999. — С. 384.
• Питина С. А., 2002, с. 74-75.
• Афанасьев А. Н. «Поэтические воззрения славян на природу». — М.: 1865−1869. — Том 3, глава 22.
• Чёрт // Этимологический словарь Русского языка. А.Ситникова. 2005
• Цветок папоротника: Литовские мифологические сказания, 1989, сказание «За ногу подвешенный», и ряд других про удавленников.
• Даль В. И. Введение // О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа, 1880.