Символ «Дерева Життя» в арійському, слов’янському, українському значенні

Символ «Дерева Життя», «Світового Дерева», «Дерева пізнання» є загальним для індоєвропейських народів. Воно увійшло в міфологію народів навіть там де Природа не створює умов для рослинного буйства й дерев з розкинутими кронами.

Так, стилізоване дерево з очевидним релігійним значенням на посуді, гліфах знайдено в Месопотамії, його знайдено всюди в межах орбіти древнього Близького Сходу, включаючи Єгипет і Грецію [4, р. 269-282]. Важливо зосередити увагу на дослідженні функції й встановити принципові моменти, що стосуються Близько Східного релігійного Дерева, яке добре документоване археологічними доказами. Науково визначено, що індоіранці є гілкою, які виділилася з праіндоєвропейської спільноти. Існують навколонаукові теорії щодо походження назви Іран, яка походить від «Аріан» - «Арійська держава». Це може залишитись сміливими гіпотезами, але все ж з позиції сучасної генетичної науки, дійсно простежується шлях міграції індоєвропейців/арійців (носіїв галагрупи R1a) зі Східної Європи на Близькій Схід.

Шумеро-аккадську культуру з рідною культурою поєднує не тільки сім’я індоєвропейських/арійських мов (адже мова це гарний уповноважений релігійних знань), а й протошумерські написи духовного центру «Кам’яної Могили». Відтак важливо поглибитись в вивчення Близько Східного «Дерева», що допоможе й в розумінні первинного значення праіндоєвропейського символу.  

Родючі землі північної Месопотамії, які населяли різні етноси, несуть духовно-природну спорідненість із родючими землями Східної Європи. І хоч Месопотамські поля давно пусті, їх будинки поховані, вежі храмів зруйновані, майно розкидано по світу, пошук їхнього зможе дати відповідь і на власне.

З виникненням ассирійської імперії символ Дерева розповсюджується по всьому Близькому Схід. Його значення для імперської ідеології підтверджується появою на королівському одязі і ювелірних прикрасах (наприклад «прикраси Німруд», знайдені в могилі принцеси [5]). В доступних науці екземплярах ассирійського Дерева є багато фактів, що зображає мотив і іконографію успадкованих від більш ранніх культурних періодів. Значення Дерева вже навіть в ассирійській період було дещо змінено, як це часто буває й з іншими давні релігійними символи, які втрачаються під накопиченим релігійним досвідом. Все ж «Дерево Життя», представляє собою високоінтегровану систему мислення, що за своєю природою працює проти радикальних змін в ньому.

В іконографії Ассирійське Дерево представляє Божественний світовий порядок. Тут зображено космічну гармонію Всесвіту, що підтримується полярною системою протилежностей. Принципи організації зрозумілі: осьова симетрія розміщує дерево в центрі, з обох сторін зображені фігури, що підтримують ідею абсолютного балансу. Символізм центру має універсальний характер для релігійної свідомості поза прив'язкою до певного географічного місця. У верхньому світі Богів є натяк на Тринітарність – в центрі Єдиний Бог який одночасно тримається на трьох крилах (Мал.1), чи позначений трьома концентричними колами (Мал.2). Приведені нижче зображення скопійовані зі статті професора Сімо Парпола «Ассірійське дерево життя: відстеження витоків єврейського монотеїзму та грецької філософії» [6].

Визначено що символіка Ассирійського Дерева пов’язана з народженням, родючістю, перемогою над смертю, про це кажуть символи гранатів, які обрамляють все Дерево. На барельєфі (Мал.1) також гарно видно, що царі показують дулю в світ Богів (в небесний світ), що в ассирійців було знаком поклоніння Богові. За давніми уявленнями Божественна воля проявлялась з небесної сфери в нижні світи.

Дивлячись на ассирійський барельєф і діаграму ассиро-вавилонського пантеону, можна помітити важливу деталь, що інтерпретація найвищого в зображеннях Бога може мати ідею Єдиного або ж Загального в множині. На це націлює іконографія, яка іноді замінює «крилатий диск» з трьома потоками, на три концентричні кола (Мал. 2). Хоч про значення «крилатого диска» вже було достатньо дебатів і цей символ віднесено до Бога Сонця (пізніше він став головним символом зороастризму), таку символіку не можна завжди інтерпретувати однаково. Крилатий знак первинно міг представляти собою складовий символ, який включав в себе підлеглі елементи, кожен з яких визначав єдиний аспект. Іншими словами, ассирійське «Дерево Життя» могло зображати покоління Богів, що походили вертикально від найвищого принципу до нижчих по значенню, взаємозв’язок яких забезпечувала верховна Тринітарність, яку варто співставити з (можливо запозиченою) доктриною Трійці християнської релігії.

Трійця на тілі Божественного антропоса (Мал.2), яка сконцентрована трьома концентричними колами на рівні голови може позначати як і де людина сприймає «план» або сенс буття. Тут натяк на розум, що відповідає найвищому ступені свідомості, а верховна Тріада може позначати сили верховної світобудови. Психологічне «Дерево» тут представляє ворота до надлюдських знань, де Природа-Бог створює союз з розумом. Те, що давні ассирійці (зрештою й праіндоєвропейці) Бога пізнавали з Природи може вказувати саме значення дерева, як вищого Природного образу зростання, сезонного перетворення й регенерації.

Використання давнього символу «Дерева Життя» в ассирійській імперії чудово підходило до структури цього об’єднання, а саме «єдності в множині». Ассирія була не просто багатонаціональною державою, але й мала складну структуру різноманітних напівнезалежних васальних сил, які об’єднувались під абсолютною владою імператора. Титул імператора Ассирії був проголошений як «Цар Всесвіту» - Неба і Землі. Ассирійська Релігія могла легітимізувати владу імператора де він займав місце найвищого Бога, який заключав в собі інших Богів (підлеглих правителів). Ймовірно, найдавнішою формою цієї легітимації є концепція взаємозв'язку між суспільством і Природою-Космосом, як між мікросвітом і макрокосмом. Цар «тут», має свій аналог там «вгорі». Генеалогічний порядок Богів впорядковував суспільний порядок людей. Хто приймає участь в інституційному порядку тут, - на Землі, той відповідає законам Космічного впорядкування. Доступні науці екземпляри королівського одягу, печаток, ювелірних прикрасах з зображанням «Дерева», певно мали нагадувати оточенню імперсько-божественну ієрархію.

Релігійно-суспільні ідеї пов’язані з «Світовим Деревом», з часом, мали б розповсюдитись і за межами царства Ассирії, тим більше бути запозиченими після краху імперії наступними імперіалістами. Іудейська-християнсько-ісламська традиція, яка зароджувалась на прилеглих землях не могла мати суттєвого розриву з сусідами. Природно, що релігійні ідеї, які вже оволодівали свідомістю людей північної Месопотамії переходили в нові синтезовані вияви. За висновками професора Гельсінкського університету, ассиролога Сімо Парпола: «Є чіткі свідчення того, що основа ассирійського і кабалістичного монотеїзму, діаграма дерева, була невід’ємною частиною релігії як такої. Як тільки стало зрозуміло, що біблійний образ Бога втілений в діаграмі (в Дереві), це є лише копією ассирійської моделі. У єврейському монотеїзмі немає нічого унікального що відрізнить його від ассирійського попередника…Те ж саме відноситься і до християнства з його доктриною Трійці, Бога Батька, Святого Духа, єдності Батька з Сином і т.п. Важливе значення Дерева для раннього християнства стає очевидним після посилання на (Об. 22) [Одкровення Йоана Богослова], остання глава Біблії, віддзеркалює знаменитий шлях до Дерева Життя, у підпунктах 2-3. Ця конфігурація робить Дерево, яке являється Христом, ключем до богословської структури раннього християнства, його Альфою і Омегою, його початок і кінець, перший і останній (Об. 22:13)» [6].

Нові релігії, наступниці давніх, мали б залучати до своєї ойкумени найпотужніші й універсальні символи духовної глибини людства. І вижити могли тільки ті символи, які завдячуючи власній універсальності мали сумісність зі світовими культурами. Ми погоджуємося з радянським культурологом Лотманом Ю.М., який зазначав: «Символ виступає як механізм пам'яті культури, як послання інших культурних епох (інших культур), як нагадування про стародавні, вічні основи культури" [7, С. 191-199]. І вже поглибившись у вірування Древньої Вавилонії, й там ми знаходимо релігійну компіляцію з символу «Дерева Життя», яке в тих давніх людей називалось «Еа», а плоди цього дерева дарували вічне життя. Це може бути джерелом старозавітного Дерева, що росте в центрі Раю, яке вже в Корані згадується як Сидрат аль-мунтаха і теж знаходиться в Раю (сьомому небі). В Юдаїзмі святе Дерево можна дослідити в менторах, а кабалістичне «Дерево Життя» за своїм розташуванням концентричних кіл, чи не нагадує ассиро-вавилонське «Дерева Життя» та тілі Божественного антропоса (Мал. 2)?. Ці символи в своїй основі, в різних інтерпретаціях мають психологічний підтекст Трійці: християнське «Дерево Життя» - батьківське (Адам) з материнським (Єва), біля свого життєвого простору, - Райського Дерева (символ дерева і є самим Богом, за деякими трактуваннями богословів, як приклад трактування св. Єфрема Сиріна); коранічне Дерево – згідно з переказами Сидрат аль-мунтаха має стільки листків, скільки людей на землі [8]. Відтак в основу психологічного символу лягає Рід людський, що породжується батьківським й материнським, отже вбачається зв'язок Бог-Батько-Мати; в основу кабалістичного дерева, лягають перші три сфири Катер, Хохма, Бина, що за нашими висновками притягнуте від Тори, як Бог, Адам і Єва, отже Бог-Батько-Мати.

Мусимо визнати, що релігійні символи, які оволодівали релігійними фундаторами тисячоліттями, не виникали раптово чи непередбачено, не мали змогу відійти від загальнолюдських символічних архетипів, й питання дослідження цих символів у витоках, можливе тільки в разі залучення контрольних матеріалів, ще більш глибинних ніж рівень приведених релігійних систем.

«Свята земля України» дарує своїм нащадкам непересічні духовні можливості, які сконцентровані в мовчазних пам’ятках, які розкинуті по сакральному, державному просторі рідної землі. І хоч ці землі населяли різні люди в різні часи – простір українства між Небом і Землею зберігав давню духовну традицію. Нехай давні символи поки промовчали, вони переносили своє значення з одного пласту культури в інший, до тих хто зможе надити їм слово.

Зосередившись на глибинному символі «Дерево Життя», класичне його зображення ми побачили в Дніпровському національному історичному музеї, яке вміщено на спині арійського Бога епохи енеоліту, Керносівському ідолі (початок III тисячоліття до н. е.). Враховуючи п’яти тисячолітній вік статуї, місце знахідки і його культурний пласт, розгадка таємниці кумира несе першочергову важливість для українського Роду.

Знахідка достатньо інформативної за своєю символікою стели, яка віднайшлась біля с. Керносівка Дніпропетровської обл., в 1973 р., отримала великий резонанс, бо ж виявилась 5-ти тисячного віку, ще й вписувалась в «курганну теорію», яку в 50-х років висунула Марія Гімбутас. Згідно з цією теорією, праіндоєвропейські племена, будівники курганів, почала розселятися від причорноморських степів у світ, несучи з собою мову індоєвропейської родини. Ці племена залишали за собою ритуальні поховання (кургани), які включали в комплекс ритуалу кам’яні образи, що залишались на курганах чи поблизу них.

«Індоєвропейський» родовід в Керносівському кумирі й тотожність його іконографічного сюжету з гімнами «Рігведи» вбачають ряд поважних науковців [9, 10, 11].  

Американський професор, археолог Патрик Меллори визнав статую індоєвропейським Богом [12, р. 54-55].

Після довгих суперечок вчені остаточно визначились, що Керносівська статуя призначалася для культових потреб, а на її спині зображено «Дерево Життя» [13, 14].

Український історик, археолог Юрій Шилов вбачав в Керносівському «Дереві Життя» ще й практичний аспект: гілки Дерев позначали річний й місячний календар [15].

Керносівський ідол є взірцем монументальної антропоморфної скульптури доби бронзи. Виготовлений образ із різновиду пісковику місцевого походження. Висота скульптури – 120 см, ширина – 36 см, товщина – 24 см. В образі простежується уявлення про вертикальну триступеневу модель світобудови: низ – середина – верх; світ Предків – світ людей – світ Богів. Ця модель співвідноситься в «Рігведі» з поняттями Бхух – Бхувах – Свах; Земля – Атмосфера – Небо. Також бачимо відповідності в «Гімні Пуруши» - космічна людина, з тіла якого був створений Всесвіт: з голови розвинулось Небо, зі стоп – Земля. У фігурі ведичного Пуруши матеріальний світ в якому ми перебуваємо, розташовується в області живота, верхня частина тіла і голова представляють небесну сферу, а область тазу і ноги – підземелля. Всі ці ж частини тіла виділяються в людиноподібних стелах бронзової доби території сучасної України (приблизно III тис. до н.е.) й поєднуються з символікою «Дерева Життя». Як приклад можемо навести Федорівську [16, с. 154] (за Супруненком, 1991, с.154, рис. 2), Новоселівську [17, с. 173] (за Новицьким, 1990, с. 173, рис. 22,1), Сватівську [18, с. 170] (за Братченком, 2004, с. 170, рис. 84), Наталіївську [19, с. 222] (за Даниленком, 1951, с. 222, рис. 3) стели. Ці системні мотиви вірувань кореняться в глобальному поширеному уявлені про людину, як про матеріальний образ повторення Всесвіту, що реалізовується в архетипі «Дерева Життя», де коріння-стовбур-крона відповідає ноги-тулуб-голова, що пов’язується з космогонією підземного-земного-небесного. Варто також долучити знання про модель побудови курганів в яких виділяються могила – підземне, земляний насип – земне, жертовник на вершині – небесне.  

По всій довжині спини скульптури зображене «Дерево Життя», або «Космічне Дерево» тощо. Його стовбур,- це хребет, його гілки, - це ребра. З лівої сторони 14 гілок, з правої сторони 13. Біля основи стовбура, знизу, зображені «коріння» - короткі паралельні лінії, що майже перпендикулярні ребрам. Стовбур (Світова вісь) зв’язує нижню частину – коріння, з найвищою частиною – імовірно світом Богів, й ділить образ на дві половини. У верхній частині спини, над ребрами (гілками Дерева) по обидві сторони стовбура зображені коло (зліва) і квадрат (справа) – ці обидві фігури знаходяться біля голови, горизонтально в один ряд (образний ряд збігається з концентричними колами на рівні голови Божественного антропоса – Мал.2). Коло з квадратом, які зрівняні майже в лінію на ідолі, можуть бути базовим ключем до осягнення релігійної інформації, що передано разом з арійським Богом. За нашими висновками ці фігури тут представлені як полярні протилежності. Ця гіпотеза може підсилюватися вписаними в геометричні фігури зображення, які своєю графікою нагадують дерева, але ці дерева різні – крона лівого дерева починається зверху – з Неба, праве зображене навпаки – крона починається знизу, з Землі. У той же час крони дерев стрілоподібні, вказують на Небо. Образна концепція справляє враження передачі ідеї протилежної дуальності, як то зима-літо, ніч-день, Місяць-Сонце, небесне-земне, чоловіче-жіноче, батьківське-материнське, що спрямоване до єдиного в Небі.

В нижній частині задньої грані Керносівського ідола, під «корінням Дерева» зображені стопи. Їх інформаційне значення варто розглядати з залученням до справи «Курганної теорії». Логіка символу має полягати в тому, що пращури, які жили на землях Середнього Подніпров'я, й поставили тут Керносівський ідол, зробили це в світлі глибокої культурної традиції. Майже всі антропоморфні стели доби бронзи знайдені поблизу курганів або безпосередньо на них. Відтак, ймовірно, що ідол був встановлений при поховальному ритуалі, а значення самого міфоритуалу може розкриватися з символічного значенням «Дерева Життя». Пригадаймо особливо виразну центральну міфологему шумеро-аккадського «Епосу про Гільгамеша» де на величезній «Горі-гор» росте «Священне Дерево» [20], чи індоарійський міф про Індру, який розділив світ по дихотомічній осі, пробивши ваджрой Пагорб-хаос. З цього Пагорбу виростає «Світове Дерево», коріння якого тримає Варуна. Всі ці перекази взаємопов’язані, архетипічні, й можна в них простежити єдиний виток, де українські кургани-пагорби з встановленими на них «Деревами», займають позицію «корифеїв».

Повертаючись до розгляду зображених стоп на задній грані Керносівського ідола, важливою інформацією є те, що будівники курганів при похованні небіжчика робили певну сакральну відповідність встановленій на горі культовій скульптурі. Були виявлені кургани, де при захороненні небіжчикам фарбували червоною вохрою стопи, руки й голову: низ, середину, верх людини. Ці ж частини виділяються й в людиноподібних стелах, бронзової доби території сучасної України. Тут ми маємо знову долучити ведичного Пуруши зі стоп якого розвинулась Земля, з живота світ людей, з голови Небо.

Крім цього важливим інформаційним значенням є сама поза небіжчика, в якій його укладали при захороненнях, а саме скорочена поза (поза ембріона), що робила його неначе колінопреклоненим (в цій позі відкриваються стопи). Колінопреклонність повторюється й у Керносівському ідолі, на цьому стояв в своїх дослідженнях академік Юрій Шилов: «Варто ще відзначити розташовані під корінням Дерева ступні. На відміну від Ськворцовського кургану – стопи вони позбавлені особливої символіки й підкреслюють колінопреклонність ідола. В оформленні Керносівського ідола сконцентровані уявлення, які відображені також на інших стелах і гробницях з курганів III тисячоліття до нашої ери» [15]. І вже проводячи ідеологічні паралелі від праіндоєвропейців до слов’ян, в могутньому представнику дохристиянської культури – «Збручському ідолі», в нижній його частині, ми також бачимо Бога, який стоїть на колінах, неначе підтримуючи собою всю скульптури. Він тут зображений як основа, на якому тримається все. Це може вказувати на наявність спадковості з арійської ідеології до слов’янської. Відтак адекватні смислові значення двох культових пам’яток можуть розкриватися в одному міфологічному контексті, з врахуванням ідеологічної залежності слов’янської пам’ятки від арійської. З цього постає першочергова важливість дослідження Керносівського ідола, як припустимого прабатька Збручського.

Те що символіка стоп для будівників «українських пірамід» не є чимось випадковим, може казати відповідна систематика в іконографії відомих нам стел бронзової доби (Керносівська, Федорівська, Новоселівська, Сватівська, Новочеркасска, Белогрудовська, Чобручивська стели). Тут стопи є, як обов'язковий атрибут. Символіка стоп віднаходиться на кількох плитах в давньому святилищі «Кам’яна Могила». У вигляді стопи розбудовано найбільше місто Трипільців поблизу с. Тальянка на Черкащині [21, с. 95]. Захоронення поблизу села Скворцовка Каховського району були перекриті курганом у вигляді гігантської стопи, спрямованої уздовж осі поховань, в сторону східного літнього Сонця [15]. У 2017 р. криворізькі археологи поблизу селища Горького в Тернівському районі відкрили унікальний курган, дно якого було викладене з каміння у формі стопи. Тут же знайдено могилу людини п’яти тисячолітньої давнини, в скороченій позі (колінопреклоненим). Червоною вохрою були пофарбовані стопи, руки й голову небіжчика [22].

Символіка архаїчних стоп ріднить культуру автохтонного населення території України з індоарійськими народами, які вшановують відбитки стоп Вішну. Також варто долучити культурну спорідненість українців з багатьма індоєвропейськими народами, які бережуть міфологічні образи непереможних героїв які гинуть через наявність на тілі єдиного вразливого місця, як правило, в області ніг (вразливе місце Ахілла, вразливе місце Зігфріда, вразливе місце Конганкнеса, вразливе місце Крішни, вразливе місце Сосруко). Давньогрецькій поет Піндар (близько 518 — 443 до н. е.) описував посвяту в Елевсінських містеріях: «Щасливий же той з людей, хто, ці таїнства бачивши, стопи свої направляє в підземне царство. Богу подібно знає він – кінець життя одаряється новим початком» [23].

Всі ці порівняння не дають змогу залишити без уваги загальнолюдські символи, які зберегла земля України в фактичних археологічних матеріалах, що є безумовно важливіше ніж збережені світові міфи.

Особливий інформаційний інтерес для нас також складає релігійний символ «Стоп Христових», які спаситель залишив на священному камені під час вознесіння з гори Єлеонської. Зараз християнський світ вшановує тільки лівий відбиток стопи, але до XII ст. їх було дві. За свідченнями архімандрита РПЦ Леоніда (Кавелин): «Даниїл бачив тут [Єлеонська гора] ще дві стопи (XII ст.), але пізніше мусульмани висікли зі скали одну стопу [праву] й перенесли її в мечеть Ель-Аска, де цей слід зберігається й по сьогодні» [24, с. 202]. Відбиток стопи пророка Мохамеда зараз зберігається в «Куполі Скали» на храмовій горі в Єрусалимі. За переказами саме з цієї гори Мохамед вознісся на небо, залишивши відбиток стопи. Проводячи навіть поверхневий порівняльний аналіз наведених символічних значень «стоп», ми можемо виділити суттєву міфологему з якою пов’язані символічні відбитки. Стрижнем міфу є «Світова Гора» з якої возноситься (воскресає) культовий герой-спаситель, залишаючи по собі на «святому камені» знак. Згадаймо Вішну, який відштовхнувшись від Землі в момент вознесіння на Небо залишає свій слід. Робимо висновок, що найбільш адекватне прочитання досліджуваного символу, яким би не була ставлення авраамічних релігій до язичницьких культур, варто відшукувати саме в тих давніх глибинах. Повнота ідеї вознесіння на небеса розкривається в релігійному «Дереві» встановленому на кургані-могилі: подібно тому як росте «Дерево» – відштовхуючись від Землі, відштовхується від Землі й герой-спаситель, воскрешаючись за допомогою обряду (в праіндоєвропейському культі) залучення до Природи-Космосу. Зрештою, як повідомив Папа Бенедикт XVI – "Хрест є справжнім Деревом Життя" [25], що не залишає сумнівів де варто шукати витоки.

Енергія трансформації й воскресіння в праіндоєвропейській культурі була пов’язана з культом «Живого Вогню» - Природною силою, за допомогою якої небіжчик поєднується з небесним Космосом. Цілком закономірно, що ритуальні вогнища відкриті наукою археологією на вершинах курганів й під ними, в давніх капищах, кромлехах, вони знайдені всюди де пращури поглиблювались в потойбічне, в питання життя і смерті. Те що енергія вогню й відповідні ритуали пов’язані з «Воскресінням» може казати сама етимологія слова. «Воскресати» - кресати (добувати) вогонь: крѣсъ – «висікання вогню» [26, с. 144]. В українському «Дереві Життя», яке відроджується з культової пам’ятки доби бронзи – Керносівському ідолі, в нижній його частині під «корінням Дерева», за нашими висновками зберігається символічний код «Вогню». Згідно з музейним описом ідола (за Чуриловой Л.Н. [11]), зліва від кореня зображена плавильна піч, а праворуч - ложка для розливу металу. Ці знаряддя праці коваля-металурга можуть бути застосовані тільки за однією умовою – при поєднанні їх з енергією вогню. Цей символічний код відповідає не тільки логіці іконографії Керносівського ідола (слово ідол (ude+ul) – «піднесений вогонь»), а й розміщенню його знизу статуї. Вогонь підносить (воскрешає) душі Роду з земного світу до світу «небесного порядку». В цьому прослідковується й логіка побудови кургану (низ – небіжчик, пофарбований червоною вохрою; верх – встановлена стела, світ Богів), що відповідає іконографії культовій стелі (низ – вогонь, світ Предків, верх – Боги).

Та обставина, що приведений символ в нижній частині Керносівського образу може мати поверхневе і глибинне значення, яке визначає собою одну універсальну силу, аж ніяк не має нас збивати. Давня людина, творець символічної системи, часто не використовувала готові об’єкти для вираження суті (інколи це було й неможливо). Це цілком прозоро досліджується з побуту давніх спільнот. Відтак Природні сили нашого світу часто зображали не як символи, а як предметні коди, які нагадували про ці сили. Як можна було символічно передати уявлення про сакральну силу вогню в культурно-історичний період історії, який характеризувався виготовлення бронзових предметів? На наш погляд, металургійні знаряддя підходять як найбільш.  

Образ древньої кузні, переданий до нас разом з Керносівським ідолом, зберігся в глибинах міфологій народів, що ведуть свій родовід від праіндоєвропейців: ведичні гімни про Агні, орфічні гімни про Гефеста, слов’янські перекази про Бога-коваля Сварога. Особливої уваги заслуговує ототожнення Сварога з Гефестом, які приведені в «Хронографії» візантійця Івана (Іоанна) Малали VI ст.

Відтак символічний код вогню який поєднується зі символікою стоп і всією композицією «Дерева Життя», в погребальному обряді могли нести стародавні знання про шлях до Бога і воскресіння (переродження), по якому міг пройти небіжчик за допомогою ритуалу. Енергія вогню неначе поєднує людину з Космічно-Природною силою. Людина проходить своє єднання з Божественним, подібно дощовим каплям води, які збираються в струмки, згодом у великі річки, й досягають океану – свого первинного витоку.

Разом з цим ми не можемо не доповнити нашу розвідку західноєвропейським символом Різдва, де є незнищенний порядок святого вечора вішати черевики/панчохи на каміні біля ялинки. Ялина то і є те стародавнє «Дерево Життя», як визнав у своїй проповіді Іван Павло II в 2004 р. [27], і що ж тоді позначають символи вогню й «стоп»-«панчох», які доповнюють «Святе Дерево»!? Здається нам «стопи» праіндоєвропейського Бога зробили широкий крок.

Надважливим питання є розгляд верхньої частини Керносівської скульптури, а саме його голови, яка зображає грубі риси антропоморфної істоти, зі звірячими очертами. Прислухавшись до фахівців Дніпровського національного історичного музею, де зберігається стела, які визнають: «Не має сумніву, що Керносівський ідол представляє нам або одного з верховних божеств арійського пантеону, або брахмана – жерця, який його уособлює» [11], нам на перший погляд здається дикістю така звіряча символіка. Все ж арійська система Природних вірувань, часто набагато перевершує наші попередні інтелектуальні враження.

Давайте долучимо сухий музейний опис верхньої частини ідола: «У верхній частині голови (маківка, частина потилиці) позначений півкруг (лисина?), на поверхні «лисини» - два паралельні заглиблення (сліди ритуальної трепанації?). По бокам голови (скошеної до спини) виступають невеликі вуха з заглибленнями в центрі. Лице, подовжене з виступаючим важким підборіддям, низько опущеним на груди. Зображені маленькі, глибоко посаджені очі, невеликий ніс, запалі щоки, вуса «підковою». В цілому, вираз обличчя - суворий, аскетичний» [11].

Дійсно, голова ідола передає облік якоїсь звіроподібної істоти. Поряд з реалістично представленими вусами й лисиною, показані гострі звірячі вуха, а, крім того, ззаду в нижній частині спини можемо бачити хвіст – який переходить в стовбур «Дерева Життя»-«Світову Вісь». Ми в цьому складному образі бачимо риси майбутніх Богів Рігведи. Звернемось до гімну Рігведи (I.154) присвячених Вішну. Тут він уявляється «страшним як звір», «далеко крокуючим биком», «приборкувач простору». Одне з діянь Вішну, описаних в «Рігведі», є зроблені їм три кроки, якими він покрив Всесвіт. Там же йдеться (I.154), що перший (Земля) й другий крок Вішну (Небо) доступні зору всіх людей, а третій крок пішов в обителі. В гімнах (I.22.17), (I.154.3), (I.154.4) Вішну перетинає землю трьома кроками, в гімнах (VI.49.13), (VII.100.3) – він переходить землю три рази, а в (I.154.1), (I.155.5), (VII.29.7) – йде в вертикальному напрямку, роблячи свій третій і останній крок на небесах [28]. Також долучаємо, що епітет юного Вішну – це Шипивишта, що переводиться дослідниками «лисий» чи «облізлий», а сам Вішну приймає форму «все в себе» включаючи божество, відомого вже нам під ім’ям Пуруша. Навіть при залученні поверхневого матеріалу з відкритих джерел ми схильні вважати достатньо обґрунтованим припущення тотожності образу «крокуючого бика» Рігведи з твердою матеріальною пам’яткою території України. І хоч скульптура не є текстом, що так ціниться в релігійному світі, вона може розцінюватися як інформаційна система, яку подібно тексту можемо читати. Як і текст, скульптура є передавальною ланкою знань.

Якщо не поглиблюватися в Природні вірування арійців, можемо швиденько зробити висновки, що той самий образ «крокуючого бика» народився в народних глибинах зі скотарського суспільства, що ж тут незрозумілого - пасли теля, знали про велику запліднюючу силу бугая, от вам і готова віра «що дою в те й вірю». Все ж зарано спрощувати арійське, що веде до спрощення слов’янського й губить українське.

Тут до місця навести й інші пояснення космогонічного вшанування «Бика»-«Тельця», що належить відомому досліднику світогляду давньоарійських племен Ю.О. Шилову. Далі наводимо фрагменти з його роботи «Космічні таємниці курганів»: «Але серед каменів найдавнішого з кромлехів знайшли дві плити з символами зодіакальних сузір'їв. (Про них було сказано вище: червоний бик - Телець, йде за парою собак, що виганяють чорного вепра ...) Коли я зрозумів унікальність знахідки, то спробував зберегти її для загального огляду. […] Символіка сузір’я Тельця, зображена на І кромлесі Велико-Олександрівського кургану […] В цей же час, на рубежі IV-III тисячоліть до нашої ери в курганах з'явилися кам'яні статуї бичачих голів. Пізніше їх стали зображати на металевих і кістяних амулетах - булавках, оформляли найчастіше у вигляді двоколісних возів. […] Головним сузір'ям зодіаку в стародавньому світі вважалося те, яке вище інших піднімалося в нічному небі в період осіннього рівнодення, а в період весіннього рівнодення переміщалося по денному небосхилу разом з Сонцем. Ці його кульмінації як би ділили календарний цикл на сприятливі (весняно-літній) і несприятливі півріччя, з весняної кульмінації зазвичай починали новий рік. З 4440 по 1720 рік до нашої ери зодіак очолювався Тельцем, потім його змінив Овен, а нинішня Риба запанувала з 20 року нашої ери» [10].

Космічний світ в житті арійців займав центральне значення і те що «зоряний Телець» займав положення на небосхилі, як вказівник на весіннє й осіннє рівнодення, ділячи рік на дві частини, досить співвідноситься з «крокуючим биком» Рігведи, що робить два видимих кроки, а третій крок десь в обителі. Те саме ми можемо бачити на Керносівський скульптури – дві ступні (кроки) на задній грані (під Деревом), а третя на боковій. Сюди ж необхідно додати бикоподібні риси статуї, і два паралельних заглиблення на голові, те що науковці пов’язали зі слідами ритуальної трепанації, але ставлячи під цим знак питання, отже сумніваючись в приведеному. Два паралельних заглиблення на голові може бути натяком на роги образу, бо ж витесати їх з цільного каменю не представлялось можливим, відтак треба було їх якось означити? Ми також залишаємо під цим знак питання.

Два кроки Бога за який він проходить світ може бути аналогією двох річних календарних подій – весіннього й осіннього рівнодення. Тут на передній план виходить розуміння Божественного порядку, що розгортається в часі і просторі. Для праіндоєвропейців календарний рік певно був вищим одкровенням – Божественна дія у Всесвіті. Ці безкінечно повторювані закони космічної дії могли нести знання про дії вищих порядків, маючи одні принципи. Природний образ – рік Божий, міг розумітися як Космічний акт, до якого необхідно долучитися відповідними ритуалами. Досить націлюючим здається нам ритуал вшанування Предків (поминки), який відбувався двічі на рік в час, що збігається з весіннім й осіннім рівноденням. Тут неначе вшанування пращурів на могилах – курганах, встановлювалося самим «небесним світопорядком», й ознаменовувалося кульмінацією появи сузір’я Тельця й положення Сонця. Ступні Бога в цьому випадку можуть мати одне зі значень простору й часу: «час робить крок» залишаючи в просторі небесні знамена (відповідне положення Космічних тіл) та Земні (стели, кургани у вигляді стоп, поселення у вигляді стоп).    

Образ поховань-курганів й відповідній щорічний ритуал з часом перейшов в народне весіннє свято Красна гірка (рос: Красная горка).

Повертаючись до іконографії фундаментальної кам’яної пам’ятки знайденої на Дніпропетровщині, відзначимо, що перед нами не якийсь там окремий божок чи домовий, або щось індивідуальне, тут йдеться про знання системні й загальнолюдські. І в основу лягають знання про космогонічні й антропогонічні міфи пов'язані з релігійним «Деревом Життя».

Уламки міфологічних знань зібраних по світу, можуть допомогти в реконструкцій первинного символу. Далі наводимо деякі міфологічні порівняння:

• (Космогонічний міф австронезійських народів). Два верховних Божества Махаталала і його дружина Путир, створюють нижчий і вищий світ. Махатала споруджує в «центрі» «Дерево Життя», дві птиці приближаються одна до одної і починають битися. З уламків «Дерева Життя» народжується юнак і дівчина, які і є предками даяків [29];
• У арабів є міф про драбину, яка поєднувала Землю з Небом. Після того як цей зв'язок був перерваний з’явилась смерть. Т. Стрелоу звертається до багатьох традицій де говориться про сходи між Небом і Землею, він також описує гігантські Дерева, по яким предки підіймались на Небо [29];
• Біблійний образ «Дерева Життя», навколо якого розгортається життєвий простір двох перших людей, – Адама і Єви, є основним сюжетом зародження роду людського;
• В одному з найдавніших іранських переказів про рай розповідається, про два Дерева, одне з яких відрізняється здатністю знищувати біль і страждання людей, інше ж мало сік Haoma. Цей сік живим залишав безсмертя, а мертвим повертав життя;
• В українському фольклорі можна виділити космогонічні стародавні колядки про сотворення світу, в яких птахи радяться як світ творити. Колядки переповідають про Дерево, як місце з якого розвивається світовий простір. Як приклад стародавня колядка «Сосна і два голубоньки» зі збірки «Дерево Рідного Роду» Лариси Мурович [30, с. 12].

Всі ці залучені світові міфологічні зерна обертаються навколо одного принципу: зіткнення між двома полярними принципами. Тут полярність представляє відсилку до одного аспекту – Дерева, що має цілісність Бога. Як бачимо на прикладах древніх культур, «Світове Дерево» представляється, як своєрідний міст, з’єднуючий Небесне з Земним, чоловіче з жіночим (інші полярні принципи), які представляються в єдності.

Інтуїтивні прозріння давніх людей, які віднаходяться в космогонічних міфах, не випадково мають одну й туж концепцію. Оскільки світ і життя є результат дроблення, що розбиває первородну єдність на частини, людина лишень слідувала за цим зразком Природного процесу. Це дозволяло життю і людському суспільству виявити значення свого власного існування. Тому одному для всіх космологічному закону, перші мудреці надали різні значення дуалістичної структури, що сформувало релігії. Все ж основною дихотомічною парою залишалось Небо/Земля, чоловік/жінка, що поєднувало Космос й життя суспільства. Принцип полярності, мабуть, є фундаментальним законом Природи і життя, й тим що формує мораль.

Найбільш відомі дослідження, що стосуються значенню дуалізму в первинних суспільствах проведені французьким соціологом Робертом Герцом. Науковець приходить до висновку, що дуалізм - притаманний мисленню первинних суспільств і являється домінуючим фактором в соціальній організації. Релігійна полярність розділялась на: праве – чоловік, Небо і т.п.; ліве – жінка, Земля т.п. [31, р. 559].

Питання правого і лівого в символічній класифікації доісторичних народів вивчено також Байдельманом Т.О. ( Right and Left Hand among the Kaguru: A Note on Symbolic Classification), Родні Нідхемом (The Left Hand of the Mugwe: An Analytical Note on the structure of Meru Symbolism), Джоном Міддлтоном (Some Categories of Dual Classification among the Lugbara of Uganda) [29].

В цьому контексті цікаво буде долучити дослідження доктора біології, президента академії ДНК-генеалогії А.О. Клесова. Анатолій Клесов при вивченні й систематизації археологічних даних, які зв’язуються з ДНК наукою, виявив наступну закономірність: «в древніх похованнях всі людські залишки, які стосуються гаплогрупи R1a, лежать з піджатими ногами, обличчям на південь, до того ж чоловіки – на правому боці головою на захід, а жінки – на лівому боці, головою на схід. «З чим це пов’язано, ми поки що не знаємо, але саме так лежать в землі померлі люди синдо-арійського роду» [32].

Вже з цього положення археологічно-генетичної науки ми поєднуємо теоретичні знання з фактологічними. Прив’язаність поховань до просторового виміру, а саме правого та лівого, до географічних координат й відповідності чоловіче/жіноче, може вказувати на можливість існування моделі, за якою будувалось духовне і соціальне життя давніх пращурів. Обґрунтованим буде припущення, що якщо ми хочемо відшукати принцип який би лежав, як в класифікації Природи-Космосу, так і в духовно-соціальній класифікації суспільства, це мало б також підтвердитись з антропоморфної скульптури доби бронзи про які пам’ятають берега Дніпра.  

Керносівська стела з міста Дніпра в своїй фронтальній композиції, у верхній частині, зліва – має зображення предмету який нагадує прикрасу, кільце (науці відомі збережені екземпляри мідних підвісок, браслетів, кілець, голок, епохи енеоліту степової Євразії), а з правої сторони – зображується лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою. Це може бути натяком на предметну відповідність жіночого й чоловічого, лівого й правого. Цікаво, що в слов’янському Збручському кумирі, при розгляді його з фронтальної грані, ліва грань відповідає за жіноче Божество в руках якої зображене кільце, а права грань відповідно за чоловіче, на якій зображені атрибути воїна – кінь і меч. Це вимагає додаткових досліджень Збручського ідола, з позиції іконографічних тотожностей стел бронзової доби.

Далі ми поєднуємо дослідження А.О. Клесова з припущенням того, що «Дерево Життя» на кургані в поховальному обряді могло впорядковувати гнозис космічних вимірів при священнодійстві. За Клесовим: «люди в похованнях лежать обличчями на південь». З цього можемо припустити, що арійська скульптура була спрямована лицевою стороною на північ, отже небіжчики в позі ембріона спрямовувались своє обличчя до Бога [В православній традиції небіжчиків хоронять лицем до хреста, тобто хрест ставиться в ногах. Те ж саме ми вбачаємо в індоєвропейських похованнях, що є предтечею до народного християнства]. Таке просторове положення чітко впорядковує позу чоловіків (на захід) і жінок (на схід), з припустимою іконографією правого-лівого, чоловічого-жіночого Керносівського ідола. Ловимо себе на думці, невже мудрі предки намагалися передати свої духовні надбання навіть своїми позами після життя.

Досить серйозним питанням залишається чому арійське «Дерево Життя» своєю просторовою проекцією могло спрямовуватись на північ. Ще на початку XX століття індійський вчений Локманья Бал Гангадхар Тілак, вивчаючи «Веди» відшукав сліди північного походження аріїв і поєднав це з легендою про «Гіперборею». Варто також пригадати «Стопи Христові» з гори Єлеонської, які ми вище порівняли зі стопами на фактичних археологічних знахідках території України. Стопи спасителя спрямовані на північ, що викликає не аби яке хвилювання в російських паломників: «Оскільки Стопа Спасителя звернена на північ, російські паломники робили з цього висновок, що «Він возносився на небо з лицем, зверненим на північ, до Росії, і, при вознесінні, благословляв її» [33 с.29-30]. Сьогодні, в епоху інтернету і фентезі, «арктичну теорію» змішали з небилицями, космічними тарілками та прибульцями. І тут потрібно відокремлювати зерна від плевел: при всіх вигадках і неточностях, стародавні перекази про культуру в Північній країні, можливо, зберігає в собі зерно історичної правди. Тут також може стати в допомозі сучасна наука, яка повідомляє, що найдавніші ДНК залишки гаплогрупи R1а з датуванням 7265±250 років відшукались на півночі, в Карелії, на Північному Оленячому острові [34].

Закінчуючи опис основної іконографії Керносівської статуї, мусимо звернути увагу на ще один важливий сюжет. На одній з бокових граней кумира центральну позицію займає сюжет «священного шлюбу». За Довженком Н.Д.: «На Керносівському ідолі з лівого боку викарбовано повернену на 90 градусів від основної вертикальної осі монумента сцену «священного шлюбу». Головний персонаж сцени - чоловік зображений з хвостом та великими гіпертрофованими долонями рук. Так само збільшені руки у жінки, що зображена у позі «оранти». На Верхньоріченському ідолові головні герої (також чоловік та жінка) зафіксовані у так званому «фертовому» стилі» [35]. «Священний шлюб» людей, які своєю позою звернуті до Неба, і буквально до верхньої частини статуї (світу Богів), може мати логіку відповідності, «духовної відповіді» небесних процесів до земних.

Загальновизнано, що найглибшим архетипом індоєвропейського землеробського етносу є взаємозв’язок космогонічних Батька Неба з Матір’ю Землею. Так стародавні мудреці вирішили проблему поєднання жіночого та чоловічого початку Всесвіту. Безумовно, що такий комплекс уявлень сформувався з відкритого факту залежності земних процесів від небесних, що зрештою виражалося в релігійному перенесення на небеса першопричин всіх основних земних процесів. Як і у багатьох інших доісторичних народів космогонічний міф розкриває одночасно і драму сотворення світу і людини, й законів, що керують космічним простором та людським суспільством. Через космогонічний міф розкривається структура реальності й людського буття. До цієї картини необхідно долучити логіку вивченого нами Ассірійсько-імперського «Дерева Життя». Те що вгорі має свій відповідник у світі людей – порядок Богів впорядковував суспільний порядок людей. Чи космогонічна символіка стели з Дніпропетровської обл. не зображає цей ритм і порядок?

Французький етнограф Жорж Дюмезіль, бувши завідувачем кафедри індоєвропейської цивілізації в Коллеж де Франс, висунув теорію трьох функцій індоєвропейського суспільства [36 с. 99-113], згідно з якою протоіндоєвропейське суспільство за функціями поділялося на три стани – жрецьке, військове й хліборобське. Послідовники цієї теорії бачили підтвердження її в кастовій системі традиційного Індійського суспільства, куди арії принесли свої знання в середині II тис. до н.е. Теорію Дюмезіля підтримував і високо оцінював Мірча Еліаде [37].

За нашими висновками, залучаючи логіку «духовної відповіді», можливо дослідити релігійний інститут з організації суспільного. Релігійно-соціальний інститут аріїв міг мати вигляд: Світ людей: 1. Жрець - брахмани; 2. Чоловік (воїн; мисливець) - кшатрії; 3. Жінка (хлібороб, в той час було мотичне землеробство, отже жіноче; господиня) - вайшії. Світ Богів – 1. Верховний Бог; 2. Бог Батько; Богиня Матір. Єдність Богів, забезпечувало єдність людей. Деформована арійська практика колективного єднання в Індії, певно дає збій. З Трійці виділяється 4-та каста (варна) «шудр», що за своїми наслідками призводить до кризи індуїзму, і готує появу буддизму, де вже кожна людина може досягти нірвани.  

Підсумовуючи розгляд одного з найбільш стародавніх символів «Дерева Життя» в арійському світлі, яке віднаходиться в кам’яних скульптурах доби ранньої бронзової, мусимо визнати, що релігійний комплекс пов'язаний з цим символом нагадує «Храм Всесвіту», зміст якого розходяться по стародавнім народам, священним збіркам й підрядним символам. На що ж націлені були ці знання? Здається питання-питань гуманістів і просвітників всіх часів і народів – як поєднати людину і Всесвіт, було вже вирішено!

Природно те, що потужний інформаційний символ не зникає в часі, не втрачає суті й перетікає в нові релігії та вияви. Ми широко зустрічаємо його в слов’янській культурі, що реалізується в культі вшанування дерев. Про поклоніння слов'ян деревам маємо багато суто історичних свідчень. Багатий фактологічний матеріал було зібрано під час чисельних експедицій дослідником Яковом Головацьким, і оприлюднено у збірці «Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія» [38 с. 94]. І все ж слов’янський релігійний культ «Дерева» не обмежувався тільки вшануванням рослинного образу, за цим був глибокий зв’язок з Всесвітом. Цькування дохристиянських вірувань часто зводиться до буцімто примітивного обожнення Природи, але чи обожнення дерев, джерел, гір не веде до тої Космічної сутності, тої сили яка проявляється через ці об’єкти? Про віру слов’ян в найвищу божественну сутність свідчать літописи Прокопія Кесарійського, Гельмольда, біографа Оттона. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно Богом чи Богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом [38].

Найбільш конкретні знання пов’язані зі «Світовим Деревом» ми знаходимо в пам’ятці слов’янської писемності «Велесовій Книзі». Не зважаючи на те, що певна частина науковців досі не визнають автентичність пам’ятки, ми відкриваємо в ній данні які не суперечать науці, більш того створюються взаємодоповнюючі картини.

В 30-тій дощечці, так власноручно підписав її перший дослідник «Велесової Книги» Юрій Миролюбова, саме в ній ми зустрічаємо частину тексту пов’язаного з теологією «Дерева». Нижче подаємо фрагмент 30-ї дощечки (Мал. 3), наданий з матеріалів архіву РГ «Релігія Природи».

Транслітерація: «СЕБО ХРНІАЩЕХОМЬ ПІТАРЕ ДІАІЕ ІАКОЖДЕ ТОІЕ ОСОБЕНЫ Е СТАЩЕТЬ О МАТРІ ПРОТІЕ-ВЕ СЕ БО ТЕ БЕНЬЩЕ О С ОВСТЕН ПЛЕНІА ДО КРОІНЬ …»;

Переклад: «Се бо зберігали Пітаре Дія, оскільки той особливим є, стоїть проти Матері. Се бо те було з приходом плем’я до Крони»;

Значення: «Дощечки Ізенбека» виводять пращурів індоєвропейців від Пітаре Дія (Батька) який став напроти (уклав шлюб) з Матір’ю. Цю подію відносять до періоду коли Предки прийшли до Крони. В Кроні ми вбачаємо значення «Дерева Життя». Давні арійці, які перенесли свої знання в північну Індію, залишили після себе духовний спадок ведичного Дьяус-Пітар (Бога Неба і Світла) який уклав шлюб з Прітхві (Матір-Земля): разом вони складали Всесвіт у ведичній космології. З цього ми отримуємо додаткову аргументацію про символ «Дерева Життя», світоглядний комплекс якого включав дихотомію Небо/Земля –чоловік/жінка.

Ми маємо розбіжність з перекладачами «Велесової Книги», які 30 Дощечку в значенні «ДО КРОІНЬ», переклали як «до джерел». Все ж ми приймаємо позицію Сергія Піддубного, члена НСПУ, перекладача і коментатора «Дощечок Ізенбека», який визнав: «Перекладачі (і я також) перекладали останнє слово як „джерело” (ототожнюючи його з криницею), але згадаймо містичного Крона, як батька Зевса (грецький варіант Дія). Очевидно, що правильнішим буде Крона як Дерево Життя і Дія-Див з Матір’ю треба вважати першим віттям на кроні нашого Роду – це подружня пара. Тобто вони стояли біля витоків життя на землі – Дій+Діва=Рід» [39 с. 327].

Виплеканий тисячоліттями символ переходить і в українську культуру. «Дерево Життя», «Світове Дерево» або ж «Дерево Роду» є одним з найпопулярніших символів в українському народному мистецтві. Сьогодні цей символ знаходимо на стародавніх українських рушниках, писанках. Гуцульське традиційне весілля ще знає символ «Деревця» (одруження є повторенням космогонії, повторенням тої першої пари на Дереві Життя), й досі саджають просвітлені українці «Дерево Роду» при народженні дитини.

Висновки: Правду казали давні греки: «Багатознавство не навчає розуму. Розумний той хто вміє поєднати». Скільки б ми не приводили релігієзнавчих матеріалів вони мають раціонально ув’язуватись в означеному дослідженні. І навіть якщо й ця умова виконана, академічне релігієзнавство оперує ще більш складнішими об’єктивними вимогами: «В усі часи цілісність будь-якої віри забезпечувалося систематизованим віровченням» [40]. Чи можемо ми віднайти ту світоглядну систематизацію людської філософії п’яти тисячолітньої давнини? Можемо, якщо усвідомимо світовідчуття людини Природи, її відчуття співпричетності до Космічного початку в якій людина і Всесвіт поєднуються однією космічною драмою. Тут за свідка може стати земля України!

Природний ритм річного коловороту де різко виражені пори року найкраще влаштовані для систематизації космічно-ритуальних дихотомій. Поділ цілого на дві частини йшло від вищого одкровення – Божественного початку, з якого виділяються Божественні Небо й Земля, в космічному колі утворюють два основних землеробських сезонна (зимовий й літній), подібно й тому, як розділені людські статі, й види соціальних відповідальностей: жінка/Земля/землеробство – чоловік/Небо/полювання. Звичайно, що в наш час складно поглибитись у відчуття різниці фізичного Неба і Неба Космічного (обожнюваного) – в першому випадку всі ми впевнені, що Небо забезпечує життєві фізичні процеси, і тяжко зрозуміле Небо, як вічний Божественний виток, який створює порядок, сенс і ритм буття.

Це проникнення в Природу реальності пращурів, варто розглядати в зв’язку з досліджуваним символом «Дерева Життя». І вже побачивши в Керносівському ідолі не жахливу «звіроподібну істоту», а розуміння найвищої космічної сутності, не довільні лінії, а вічний символ й металургійні знаряддя за якими стоять вічні знання, ми не попятимось від жаху, а вразимось мужності пращурів в боротьбі за безсмертя роду людського.

Список використаних джерел:

1. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. – М., Наука. 1999. – С. 3;
2. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян – М., Наука, 1980. – С.4;
3. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Т.3 – М., 1869. – С. 775;
4. York. "Heiliger Baum," in Reallexikon der Assyriologie – Berlin/New York. Walter de Gruyter, 1972-1975 – Р. 269-282;
5. E. L. Mallowan. Nimrud and Its Remains. – London, 1966. – fig. 58;
6. Simo Parpola. The Assyrian Tree of Life: Tracing the Origins of Jewish Monotheism and Greek Philosophy. — Journal of Near Eastern Studies, 1993;
7. Лотман Ю.М. Статьи по семиотике и топологии культуры. Избран. статьи. – Таллин, 1992. – С. 191-199;
8. Сидрат аль-мунтаха – Википедия. [Електронний ресурс]/ Сидрат аль-мунтаха // – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/ %D0%A1%D0%B8%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82_%D0%B0%D0%BB%D1%8C-%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%85%D0%B0;
9. Чмыхов Н.А., Довженко Н.Д. О древнейшем индоиранском компоненте в сложении скифской монументальной скульптуры   — К., Наукова думка, 1987;
10. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — М., Молодая гвардия, 1990;
11. Чурилова Л.Н. Хранители вечности («Каменные бабы»)/ [Електронний ресурс]/ «Хранители вечности» («Каменные бабы»)// – Режим доступу: http://museum.dp.ua/articles0341.html;
12. Mallory P. The anthropomorphic stelae of the Ukraine: the early iconography of the Indo-Europeans. — Institute for the Study of Man, 1994 – P.54-55;
13. Клочко В.І. Керносівський ідол. Енциклопедія історії України : у 10 т.. – К., Наукова думка, 2007. – Т. 4. С. 176;
14. Крылова Л.П. Керносовский идол (стела). Энеолит и бронзовый век Украины. – К., 1976 – С. 42;
15. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. [Електронний ресурс]/ Юрий Алексеевич Шилов. Космические тайны курганов// – Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b=107474&p=23;
16. Супруненко А.Б. Антропоморфная стела эпохи раннего металла из Полтавской области – СА. – № 3. – 1991. – С.154;
17. Новицкий Е.Ю. Монументальная скульптура древнейших земледельцев и скотоводов Северо-Западного Причерноморья. – Одесса, 1990. – С.173;
18. Братченко С.Н. Прадавня Слобожанщина: Сватівськи могили – кургани III тис. до н.е. та майдани – МДАСУ. – Вип. 2. – 2004. – С. 170;
19. Даниленко В.М. До кіммерійської проблеми (У зв’язку з опублікуванням стели з с. Наталівки) – Т. V. – 1951. – С. 222;
20. Афанасьева В.К. Гильгамеш и Энкиду – М., Наука, 1979;
21. Шилов Ю.О. Давня історія УКРА ЇНИ в контексті світової цивілізації. — К., ДП «Видавничий дім «Персонал», 2008. – С. 95;
22. Криворізькі археологи біля «Стопи Вішну» відкопали могилу «Патріарха». [Електронний ресурс]/ КРИВОРІЗЬКІ АРХЕОЛОГИ БІЛЯ "СТОПИ ВІШНУ" ВІДКОПАЛИ МОГИЛУ "ПАТРІАРХА//– Режим доступу: https://www.5.ua/regiony/kryvorizki-arkheolohy-bilia-stopy-vishnu-vidkopaly-mohylu-patriarkha-155660.html;
23. Wasson R.G., Hofmann A., and Ruck C.A.P. The Road to Eleusis: Unveiling the Secret of the Mysteries. – New York. Harcourt, Brace Jovanovich. 1978.
24. Леонид (Кавелин), архим. Старый Иерусалим и его окрестности: Из записок инока-паломника. – М., 2008. – С. 202;
25. Gheddo Piero. "Pope tells WYD youth: the Cross of Jesus is the real tree of life". – AsiaNews. March 20, 2005;
26. Воскрешать. Этимологический словарь современного русского языка: в 2 т. – М., Флинта: Наука, 2010. – Т. 1. – С. 144;
27. Christmas Tree Is Symbol of Christ, Says Pope. – Zenit News Agency. December 19, 2004;
28. Вишну – Википедия. [Електронний ресурс]/ Вишну // – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%83;
29. Мирча Элиаде. Ностальгия по истокам. – М., Институт общегуманитарных исследований, 2006. – 216 с.;
30. Лариса Мурович. Дерево Рідного Роду. – Канада, 1984. — С. 12;
31. Robert Hertz. De la preeminence de la main droite. Revue Philosophique, LXVIII, 533–580 – Р. 559;
32. Клёсов А.А. Ваша ДНК-генеалогия: Узнай свой род. – М., Концептуал, 2016;
33. Порфирий (Успенский), еп. Книга бытия моего: Извлечения из книги. – изд. ИППО. СПб., 1898. – С. 29-30;
34. Клёсов А.А. Миграции ариев по данным ДНК-генеалогии. [Електронний ресурс]/ МИГРАЦИИ АРИЕВ ПО ДАННЫМ ДНК-ГЕНЕАЛОГИИ.// – Режим доступу: file:///C:/Users/admin/Desktop/migratsii-ariev-po-dannym-dnk-genealogii.pdf;
35. Довженко Н.Д. «Енеолітичні» ідоли степової України: парадокси датування. [Електронний ресурс]/ «ЕНЕОЛІТИЧНІ» ІДОЛИ СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ: ПАРАДОКСИ ДАТУВАННЯ.// – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/8459/ Dovzhenko_Eneolitychni_idoly_stepovoyi.pdf?sequence=1;
36. Медведев А. П. В поисках древнейших социальных структур индоевропейцев (к 100-летию Ж. Дюмезиля). – Вестник ВГУ. Серия 1, Гуманитарные науки, 1997. – С. 99-113;
37. Элиаде М. Трёхсоставная индоевропейская идеология. История веры и религиозных идей. Том первый. Глава VIII. § 63;
38. Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія – Київ, Довіра, 1991. – 94 с.;
39. Академія політичних наук. Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання ВИПУСК 1(5) – К., 2017. – С. 327;
40. Колодний А., Лобовик Б. // «Релігієзнавчий словник» / за ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика (Інститут філософії НАН України). – К., 1996. – 392 с.;