В українській міфології ведмідь – символ бога Велеса (Волоса - Волохатого). Волохатий - стійка народна метафора ведмедя, як для вовка – неситий.

Ці прізвиська, в стародавні часи виконували функцію означення табуйованого (забороненого) через святість імені, його замінника. Навіть сучасна назва – ведмідь – таке слово замінник. "Відаючий медом" – це епітет, а не власне ім'я. Можливо ім'я-табу зберігалося в інших індоєвропейських мовах, серед народів для яких ведмідь не був священною твариною.

ved1

Зображення: Бог Велес

Грецьке arktos, латинське ursus, санскрит ṛkṣa, перське /xers, вірменське  արջ (ɑɹʤ/ɑrtʃʰ), гельське Artioni, албанське ari, осетинське аrs, валлійське arth, авестійське aršam, хеттське ḫartagga. Можна помітити, що в усіх наведених словах наявний приголосний (голосні не суттєві) звук [р] в корені слова, разом зі звуком, який постійно змінюється в різних народів, із закономірністю відзначеною мовознавцями. Це звуки [с], [т], [ш], [з]. У слов'янських, германських та балтських народів лова з іншими назва ведмедя має інші корені, ймовірно через табуацію імені, бо назви тварини явно синонімічні: німецьке Bär та англійське bear буквально означають «бурий», литовське lokys означає «тупотун», а mėsė̃dis – «м’ясоїд».

Отже, священне ім'я ведмедя мало корінь з приголосними [рс], голосні не суттєві. Саме з такою назвою існувала середньовічна держава – Русь. Кумедно, що народ, який привласнив собі історію тієї держави та звався до 1721 року московітами, а згодом – великоросами, з ХХ століття назвався «русские», асоціює себе з ведмедем. Але їх ведмідь походить зовсім з інших джерел – культу цієї тварини в фіно-угорських народів, від яких походить московство.

ved2

Зображення: Себастіан Мюнстер, Мапа королівства Польського та прилеглих земель, 1550 р.

Натомість у середні віки назву Русь мали сучасні українські землі. Про це свідчать середньовічні мапи. Так називалася Україна за часів Данила Галицького, та й згодом, в складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Рутенами, русинами, роксоланами називали європейці студентів з України. До наших часів збереглася назва «русини» для одного з українських субетносів.

Дослідники індоєвропейської та слов’янської давнини, стверджують – Велес, чиїм уособленням був ведмідь, був богом усієї Русі, а Перун, його супротивник, – переважно княжої дружини. (Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: 1979, - с. 45 - 46). З цієї точки зору, міф про боротьбу Велеса та Перуна віддзеркалює боротьбу між вічовим устроєм громадського життя Русі та прагненням князів замінити його на автократичне правління.

Та можливе й інше тлумачення цього міфу. Пригадаймо подробиці. Велес викрадає в Перуна худобу, та дружину Мокош (в інших варіантах – Додолу). Аби уникнути покарання, Велес обертається на різних звірів, але найчастіше приймає подобу Змія. Саме в цьому вигляді, його сплячого на дубі, знайшов Перун.  І вразив блискавкою. Велес тікає та ховається під водою.

ved3

Зображення:Зміїний орнамент на посуді Трипільської культури, IV тис. до н.е.

В цьому міфі Велес має яскраві хтонічні ознаки. Найяскравіша з них – образ Змія, культ якого існує в Україні, ще з часів Трипілля. В українській міфології існує навіть зміїний Вирій – місце в підземному світі, де зимують змії. Еріх Нойман ( Происхождение и развитие сознания. М.: 1998) ототожнював хтонічнх персонажів (усіх надприродних істот пов'язаних з лоном Землі) з уроборосом. Уроборос – змія, що кусає свій хвіст, в міфології різних народів символ нескінченності (звідси походить і математичний знак безконечності). Карл Густав Юнг вважав уроборос архетипом темряви та руйнації, а також родючості та творчості. Тобто це ті самі підземні (хтонічні) сили, які народжують рослини та поглинають усіх померлих.

ved4

Зображення: Уроборос. Малюнок Теодора Пелеканоса в алхімічному трактаті 1478 р.

Нойман вважав уроборос самою ранньою стадією розвитку свідомості, тим ступенем де все (як зовнішній так і внутрішній світи) перебувають у нероздільній цілісності.

Перун уособлює в собі образ героя, що народжує сам себе (або непорочно зачатий) і стає на герць проти жахливого Змія. Наслідком двобою стає творення самості, індивідуації, тобто виділення та протиставлення себе первісній цілісності уробороса.

Мотив змієборства - один з центральних в українській міфології. Крім Перуна можна пригадати Покотигорошка, Кожум'яку, царевичів-змієборців. Це все свідчить, що наші предки ще з сивої давнини мали розвинений рівень колективної свідомості.

Теги:
Джерело: http://garmatny.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html

Схожі статті

  • 03.03.2016
    9296

    Найдавніші знаки-символи в Україні
    Основоположник Відродження Рідної Віри професор

    ...
  • 16.03.2016
    19429

    Прапор Русі - України. В одній з народних українських пісень зустрічаємо рядки «Ясні зорі, –

    ...

Медіа