Виручаймо козак козака

Українці — ми публіка чемна,
І тому в нас панує лихвар.
А нахабна брехня чужоземна —
Це для нас наймодніший товар.

На життєвій дорозі до моргу
Нас веде псевдоправда сліпа:
Ми міняєм попа на парторга,
А парторга ізнов на пола.

Нам обман — як на чоботи вакса,
Як лампаси на сині штани.
Ми міняєм Ісуса на Маркса,
Нам обидва — ікони вони.

Нам потрібні гареми турецькі,
Бо куди ми здавали б сестер,
Поки хитрі юфи та жванецькі
Обхохмили нас, наче тетер?

Ніби й справді для того з народу
Лився поту кривавий потік.
Щоб який-небудь зайда-заброда,
Обшахраївши націю, втік...

На козацькім, на ріднім просторі
Бусурман демонструє нам честь:
Він залазить на Київські гори,
Він будує на горах мечеть...

Навчання нам до м'якого місця, —
Ми не хочемо вчитись, хоч плач.
Нам би дрантя з чужого охвістя
Та на шию чужий налигач.

Обдеруть нас хай банки та трасти,
Бо для того й існують вони.
А дозволять нам трішечки красти —
Ми щасливі тоді, як слони.

Без чужинця не зробимо кроку, —
Служим вірним йому холуєм,
А якщо і народим пророка, —
Ми негайно його продаєм.

Не потрібно нам Рідної Віри,
Не потрібен прадавній обряд...
І тому нас жеруть бузувіри
Цілу тисячу років підряд.

Але навіть беззахисні вівці
Чують нюхом ходу хижака.
Схаменіться, брати українці,
Виручаймо козак козака!

І громи розумової битви
Виб'ють клином безвиході клин.
І збагне рятівні алгорифми.
Української матері син.

Джерело: журнал "Сварог", №10, 1999