По-рідному Бога люби й розумій –
Це заповідь перша у Рідної Віри.
Вченням чужоземним клонитись не смій,
Лише поважай, а своє – люби щиро.

І ще: вір у себе, родину люби,
Збагачуй дітей світлом Рідної ПРАВди.
Що досі збережене – не розгуби.
Для щастя дітей і народу заради.

Обряди шануй: в них – народна душа.
Нехай чужина не замінить РУНВіри.
Обмовити, скривдити не поспішай.
Дивись  на скарби без спокуси, знай міру.

Народу твого ворогів не люби:
Як можна любити того, хто нас нищить?!
Ми тисячу років були в них раби,
Лиш нині, із Рідною вірою, – вищі.

І брата, і

Уникальный подход к изучению английского языка от "Англосферы" для любого возраста, даже для самых маленьких с двух лет, с нами вы освоите английский легко и приятно. Специально для вас создана театральная студия на иностранном языке.

Кулинарная школа для самых маленьких посетителей проводится на трех языках (английский, украинский, русский). Это настоящая феерия вкуса, новых знаний и удовольствия.

Мини - садик, "Няня на час" работают для того, чтобы вы легко и уверенно занимались своими делами, в то время как мы в игривой форме развиваем ваших детей.

Развивающие занятия для деток от одного года проходят в игровой форме вместе с мамами или папами,

Чи вірили, чи ні,
Та в душах – пелена
І ми – покірні вівці, сірі миші.
Прости цей гріх мені
(Якщо це гріх) і нам,
Та рідний Бог мені – таки рідніший.

Не судить нас ніхто:
Ні раб, ні цар, ні Бог,
Бо є в нас рідна правда в рідній хаті.
Хоч Ти – чужий Христос, Любов.
І нас обох нема за що карати.

Не Ти нас убивав
Палив, коли хрестив.
Не зраджую Тебе я, лиш прозріла.
Розпечені слова,
Христосе, – це не Ти.
Та в тім’я
Крізь віки
Вп’ялись ті стріли!

«Я не знаю книги, кривавішої за Біблію»

(В. Шкляр, «Залишенець»)

Я інших Писань не відбілюю,
Та Це – далеко не ніга:
Кривавішої, ніж Біблія,
Немає у світі книги!

Бо кожна сторінка – о нене! – там
По вінця залита кров’ю.
Впивається нею натхненно так
Й ніяк не нап’ється Єгова!

Вбивають батьки і синів своїх,
На кров перетворюють ріки.
Продовжать криваві їх місива
Христові раби-просторіки.

Де щé так оспівано Молоха,
Ославлено вбивчі дії?!
Кому так натхненно моляться
Украй зазомбовані діти?!

Кому на руку те марево
Страшного Старого Завіту?..
А рідний Пророк благає нас:
Вставайте! Кайдани порвіте!

Кати бояться, як вогню, Трисуття.
Горнися, друже, й ти до наших лав!
ТРИ ГОЛОВНИХ у ньому сили й суті.
Наш оберіг – немеркнучий ТРИГЛАВ.
Морили нас, гонили всіх до ями
І звозили в сибіри, в тьму… Зате
Він відродився і постав над нами,
Наш оберіг, ТРИСУТТЯ золоте.
ТРИ СИЛИ має: Нави, Яви й Прави.
Він – злотосонце і річкова синь.
Співає славу рідному цей славень.
>Наш оберіг – премудрий знак ТРИСИЛ.

І хрестимось. Знаменням чи розп’яттям?
За це нас буцім ждатиме Едем’я.
Від лоба розпинаємо до п’яток
Самі себе. По сто разів щоденно.

Самі собі плюємо в душу часом.
Самі себе – та й по обох щоках.
Відверто боремось, хто більше ласий
І в кого загребущіша рука.

Де хлів, де хліб, те знає тільки Вишній.
І вишні на рові. А тінь все довша.
Затям: в піст головне – не їсти ближніх.
А в путь останню – щоб найлегша ноша.

Непрохані ісуси – що татари.
Втопили мага віру – на нещастя.
Даючи жертву, не жалкуй вже зараз.
І не шкодуй: сторицею віддасться.

Не дивлячись на те, що напівострів Трахтемирів знаходиться неподалік від Києва, більшість людей не тільки не бували, а навіть і не чули про нього. Хоча це одне з найпотужніших історичних місць України. А ті, що побували на ньому, знову і знову повертаються до прадавньої духовної колиски українського народу.

Відомості про напівострів відомі з давних давен. Тут знаходилися 4 поселення Трипільської культури. Літописці свідчать, що саме тут акумулювалася духовна енергія України-Русі. Трахтемирів, як і місто Заруб, — осередок дніпрослов’янської цивілізації. Батько історії Геродот, називав Трахтомирів однією з трьох столиць скитів (скифів), побувавши в цих краях ще в V столітті до нашої

Минають  роки і століття, однак у побуті значну, а часом і вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими ще користувалися наші далекі Предки. Полотнище-обрус здавна було і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, а при необхідності — елементом одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником («ручником»). Чому так? Руками рушники були виткані і вишиті, руки знаходили їм застосування у побуті, врешті-решт неможливо уявити собі руки господині, які хоча б раз на день не доторкнулися до того чи іншого рушника.

«Хата без рушника, що сім’я без дітей», — говорили в народі. Майже в

Розум паралізований,
Думати відвиклося:
Віки заборонялось.
І – збайдужіло серце,

Не милосердиться,
Лиш немило сердиться.
А язичницька душа,
Якій не дано голосу,
Але яку тисячоліття не вбили,
Беззвучно волає:
Видибай, Боже, видибай!
Бо душа – язичницька істота.

За возом чужої релігії бігли
І тисячу років рабами були.
Від того й нещасні, тому й досі бідні.
Покірно вчепиличужинський ярлик.

Від того й змалілі, покірні, мізерні.
Спасіння ждемо від чужого Христа.
Ми рідне згубили, розтратили зерна.
І ними смакує зловтішливий птах.

Сприйняття релігії в кожного різне.
Та Сонце – одне в нас. І Небо – одне.
Один, хто буття дав. Й ніколи не пізно
Пізнати цю істину: серце ж одне.

То нащо ж у блуд його вводити? Доки?
Ми – діти Природи. І тільки. І край!
Ми раю шукаємо стільки вже років,
А рай – на землі,
в чесних душах

Минуться гроші, збриднуть речі,
Впадуть палаци… Тлінне все!
Душа ж не терпить порожнечі.
Життя твого – не в цьому сенс.

Сад, хата, одяг постаріють.
Бажань обмеженість – страшна.
Якщо про те ж і діти мріють –
Це гірше, ніж чума, війна!

Чужі захоплять душехвати,
Наповнять їх сміттям чужим.
Душа ж не може пустувати,
Гіпноз приманок – це ножі,

Це прийми до чужого лона,
Це рідним святощам війна.
Душа із рідним – в унісоні,
З чужим – холоп і раб вона.

Нехай чуже й здається кращим,
Та рідне ні за що не кинь.
На дні ріки культура наша,
На дні прадавньої ріки.

Хіба чуже за рідне краще?

За рідне брали ж на гаки!
На дні ріки – культура наша!
На дні Славутича-ріки!

Ніколи те не стане рідним,
Що нам нав’язане було.
Лише прабатьківське потрібне,
Скільки б віків не пропливло.

Багаті статком – духом бідні.
Міліють душі. Хто ми? З ким?
Відлунюють обряди рідні
Із дна праматері-ріки.

І точить нас московська шашіль,
Намішано й жидівства в нас.
А де ж вона, культура наша?
Безлика – лиш культура мас.

Раба в собі не

4. «ГОРОДИЩЕ НАД ІКВОЮ» (історична поема про давньоруське місто Болохівської Руси ХІІ – ХІІІ сторіч), 2000.
5. «НА ЧОВНИКУ ДОЛОНЬКИ» (Книжка-розмальовка: вірші, оповідання, казка, загадки, шаради, мовні ігри для дітей), 2002.
6. «ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» (інтимна лірика, переклади з московинської), 2003.
7. «БАРВА СМЕРТІ – 33-ІЙ» (дослідження голодоморів, фольклор періоду голодоморів, авторські твори на тему голодоморів, авторські публіцистичні та краєзнавчі статті, свідчення очевидців голодоморів в Україні), 2004.
8. «ДУША НЕ ТЕРПИТЬ ПОРОЖНЕЧІ» (громадянська лірика), Хмельницький. – 2005.
9. «ОдКРОВеннЯ» (поезія, проза), 2007. – 140 с..
10. «КРАПЛИНИ СОНЦЯ НА ДОЛОНЬЦІ» (твори для дітей: вірші, загадки, казка, оповідання, скоромовки, мовні ігри, шаради,

Шановні друзі! 23-24 квітня відбудеться поїздка до Холодного яру. Разом з багатьма козацькими та громадськими організаціями  відбудеться вшанування  Героїв Холодного яру, Гайдамаків, які освятили ножі в Мотриному монастирі, Мотрин монастир, 1000 літній дуб, пам'ятники Героїв Холодноярської республіки. Коштує поїздка 250грн. Записатись на поїздку можна по тел. 099-5-222-808, та -096-86-96-126  З собою намети та спальники та продукти на 2 дня.

РОД – Прабог, творець Всесвiту i людського роду. Род згадується у Велесовiй Книзi: “І тут у Сварги першi Пращури молили: в Роду i Рожаниць – джерело (криницю) випросили, а у Дуба – частку хлiба нашого” (дошка 15-А). Род –  духовна енергiя Пращурiв, яка перебуває в Сварзi, дарує життя людям, звiрам, птахам, дає родючий дощ полям i городам, посилає людинi Долю. Род єднає всi поколiння: померлих Пращурiв, їхнiх живих нащадкiв i майбутнi ще ненародженi гiлки родiв, тобто Вiн є змiцнюючим ядром народу (нацiї) – зв’язком минулого, теперiшнього i майбутнього, виразником iсторiї свого етносу, який формує i його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (нинi святкується 22–23 грудня).

«Що практично означала акція Володимира?

Уявіть собі таке: росте тисячолітній Дуб, має буйну крону, могутнє гілля, коріння, занурене в глибини рідної землі; він дає притулок тисячам птахів, затишок людям, подорожнім, сіячам, він формує структуру довколишніх ґрунтів і навіть погоду й клімат у своєму краї, він невіддільний від того мікрокосмосу, де колись проріс пращурівський жолудь, давши такий благословенний паросток... Потім приходять якісь зайди, зрубують велетня. З гуркотом, стогоном і болем гримнулося вікове дерево на

 Слава Україні!

Говорячи про козацькі бойові мистецтва, ми перш за все маємо усвідомити все те глибоке, стародавнє, величне та багате підгрунття, на якому вони базуються, а також ті знання та вміння наших арійських пращурів, від яких вони беруть свій початок, спадщину яких вони подовжуюють. Що таке бойове мистецтво, чому саме мистецтво і про мистецтво в чому, насправді, йдеться мова. На мою думку - бойове мистецтво взагалі – це вміння виживати, ефективно діяти, досягаючи мети, перемагати своїх внутрішніх та зовнішніх ворогів в умовах високих психофізичних навантажень, небезпечних, а інколи і несумісних із життям, мислячи категоріями пересічного громадянина. Ще за 20 тисяч

Українці з прадавніх часів свято оберігали Природу, поклонялися їй, намагалися жити у гармонії з навколишнім світом. Особливо у пошані були довговічні велетні-дуби. Недаремно це дерево вважають Світовим Деревом, від якого почалося все живе на Землі. Він став символом Роду, Перуна, Сонця. Дуб виступав аналогом святині (храму), місця, де здійснювалися релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна, символом мужності, чоловічого начала, витривалості, довголіття, здоров’я, родючості, шляхетності, вірності. Дуб споконвіку був оберегом козаків. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним, йому надають сакрального значення, складають міфи і легенди. Адже скільки історичних подій, змін у природі і суспільстві йому судилося

ЯРИЛО – Бог Весняного  Сонця, розквiту природи, родючостi, пристрастi. Корiнь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений. У давнi часи чоловiча пристрасть порiвнювалась з мужнiстю, войовничiстю й силою. Тому Божества родючостi часто зображалися з мечем. У  балтiйських слов’ян Ярилу вiдповiдає Яровит  (дослiвно ярий витязь, войовничий дух), храм якого iснував у Волегастi до XII ст. Тут на стiнi висiв священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тiльки в час вiйни, чи найбiльших урочистостей. Це була священна релiквiя. Герборт писав, що Яровит “по латинi називаємий Марсом”.

Зберiгся запис промови жерця храму Яровита, яку вiн виголосив у лiсi вiд iменi самого Бога: “Я –

Про них святі Писання
Мають сенс,
Їм вірять,
Їх прославляють
І моляться на них,
Клянуться ними,
Їх Боготворять.
З оцим усім
Погодимось і ми,
Бо мудрість
Кожного народу – Свята 
У прояві своєму!
Але чомусь,
Не все так просто
З нами?...
Коли на землю нашу – 
Оцю Святиню Русів ,
Накинуто чужу науку,
Властиву іншому народу.
Чому забрали в нас
Святає наше право,
На свято наше,
Нашу Мудрість,
Літопис і Буття,
Накинули на шию
Свої написані закони
Й сказали :
„Тепер  ви всі раби 
Еговой вибраного роду!".
Чомусь зкривили
Руни всі,
Чомусь порубані Боги,
Зруйновані Святині?
Чомусь Волхви
Розтерзані та