За возом чужої релігії бігли
І тисячу років рабами були.
Від того й нещасні, тому й досі бідні.
Покірно вчепиличужинський ярлик.

Від того й змалілі, покірні, мізерні.
Спасіння ждемо від чужого Христа.
Ми рідне згубили, розтратили зерна.
І ними смакує зловтішливий птах.

Сприйняття релігії в кожного різне.
Та Сонце – одне в нас. І Небо – одне.
Один, хто буття дав. Й ніколи не пізно
Пізнати цю істину: серце ж одне.

То нащо ж у блуд його вводити? Доки?
Ми – діти Природи. І тільки. І край!
Ми раю шукаємо стільки вже років,
А рай – на землі,
в чесних душах – наш рай.

І Правда – в Любові. А в Істині – Віра.
І рідне – дорожче за всяке чуже.
Тож будем щасливими вічно, безмірно,
Як кожен себе у собі збереже.