В одному не зовсім маленькому місті, в районі зі щільних "хрущівок", обжитих щирими українцями з добрими дулями в кишенях. Чого з виду і не скажеш через тверді узори на вишиванках і кошерну солов`їну мову, жив собі Мішка. 

І все в нього було добре, поки не надумав він покінчити із заробітками в Тридесятому заморському королівстві та, повернувшись до України, робити щось своє.

І був на тому районі "хрущовок" шматок цокольного поверху, площею 180 м.кв. Колись давно, коли Мішка ще був малим, в тому цоколі була шахова школа. А потім школу закрили і відкрили крутий офіс місцевого рішали бухгалтерських та летальних питань. Коли рішалу порішили, офіс перетворився на адвокатське бюро. Але за рік самого адвоката ніхто не зміг захистити і приміщення перейшло на баланс ЖЕКу. Директор ЖЕКу мав стосовно нього далекоглядні наміри, так що ті 180м.кв стояли пусткою років десять, а потому ще стільки ж років ЖЕК звалював туди всяку непотрібну херню.

Але з точки зору бомжів і алкоголіків та херня була настільки потрібною, що за неї регулярно можна побачити у дворі сафарі, квести та цілі війни он-лайн. Часто з летальними наслідками.

Гойдалки в дворі були демонтовані і здані на метал, турніки теж. Столик і лавка під березою стали місцем паломництва пияків після того, як там згорів від самопального бухла алкогольний авторитет Сірожа, який за три роки пропив тещине золото, жінчине життя, дві квартири, синову "Таврію" і велосипед онука.

Лавки біля під`їздів стали недоступні простим пенсіонерам, бо на них спочивала похмільними снами місцева алко-еліта. Через що старі ходили кругами навколо району, голосно обурювались і тихенько писали листи-скарги.

Врешті, силами не так поліції, як чуйними хлопцями з ПС територія була зачищена, ЖЕК сяк-так навів порядок, поставив товсті грати на вікна і продовжив у тому цоколі складувати непотрібну херню.

І тут із заробітків повернувся Мішка. Та й став шукати: як то можна відкрити вдома свою справу. Придивився, що на районі магазинів немає. Зате є купа людей, яким важко і далеко добиратись до супермаркету. Сів, прикинув, порахував та й вирішив відкрити крамничку.

Вирішив - і зробив. Мішка бачив багато чого по світі - як то воно в людей, так і собі напланував.

За кілька місяців крамничка працювала. 180 м.кв перетворились на пристойний магазин з власною малою пекарнею. Згодом Мішка зробив окремий вхід і відкрив ще перукарню, взуттєву майстерню і ремонт легкої битовухи та перешивання одягу з секонду на типу від кутюр.

А наступного року Мішку обрали головою ОСББ і він навів лад у дворі. Поставив гойдалки, зробив нову пісочницю, сам щомісяця завозив новий пісок плюс ще два мішки, які стояли в ніші біля дверей - для котячих лотків. По всьому периметру встановив нові лавочки, доріжки виклав плиткою.

Одним словом, все в Мішки було добре. І в людей. Аж поки одного дня хтось не попросив Мішку відкрити відділ з алкоголем. Мішка чемно пояснив людям, що він є християнином і не може того собі дозволити в силу релігійних переконань. Люди покрутили пальцями - дурний, то ж живі гроші. Мішка сказав - ні.

Все би нічого, але ключове слово тої бесіди почула матушка. І вже наступного дня батюшка особисто на своєму вбогенькому мерседесі зупинився біля Мішкиного бізнесу. І смиренно попросив 5000 на церквну баню. Виключно з християнського милосердя і задля спасіння Мішкиної барижної душі, ясна річ.

Мішка пояснив батюшці, що він є не прихожанином МП, а християнином віри євангельської, Богові віддає Боже, кесарю - кесареве по совісті, а церковна баня до спасіння Мішкиної душі відношення не має. Батюшка образився, але стерпів. І запропонував Мішці взяти до себе суборендарем його племінника, який має ФОПа по алкоголю. Мішка послав батюшку в баню.

Наступної неділі батюшка розказав на проповіді, що Мішка - не просто барига, він - іновірець, тому купувати в нього що-небудь є великим гріхом. І працювати на нього теж. А довіряти керувати ОСББ - то продати душу дияволу.

А ще через тиждень у Мішки почались перевірки за сигналами стурбованих мешканців, ОСББ очолив племінник батюшки, працівники почали звільнятись. Прості пенсіонери сиділи на лавках, голосно обурювались Мішкиною безсовісністю і обговорювали варіанти його горіння в пеклі.

Минув місяць і Мішка виїхав з міста. Закрились майстерні і перукарня, перекособочились турніки, поламались гойдалки, в пісочницю ходять собачки. Але зате відкрився відділ алкоголю. Племінник батюшки постарався.

Тепер майже цілодобово на вцілілих лавках спочивають мощі місцевих пияків, а прості пенсіонери, в перервах між рукопашними війнами з парафіянами, котрі хочуть переходу до української церкви, гуляють розгепаними доріжками і провадять розмови про те, до чого влада довела народ, що й присісти простій людині нема де.

На зауваження, що ось же - було інакше, коли Мішка був, людям на мохерових беретах вовна стає дибки і руки самі шукають чим вас каменувати. Бо Мішка на них заробляв, курва така іновірська!

NB Це - казка. Всі співпадіння - випадкові. Насправді ж, зараз ХХІ століття, в нас ні в жисть такого бути не може. Бо ми - європейська нація і ми завжди робимо правильний вибір вбік...