ЯРИЛО – Бог Весняного  Сонця, розквiту природи, родючостi, пристрастi. Корiнь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений. У давнi часи чоловiча пристрасть порiвнювалась з мужнiстю, войовничiстю й силою. Тому Божества родючостi часто зображалися з мечем. У  балтiйських слов’ян Ярилу вiдповiдає Яровит  (дослiвно ярий витязь, войовничий дух), храм якого iснував у Волегастi до XII ст. Тут на стiнi висiв священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тiльки в час вiйни, чи найбiльших урочистостей. Це була священна релiквiя. Герборт писав, що Яровит “по латинi називаємий Марсом”.

Зберiгся запис промови жерця храму Яровита, яку вiн виголосив у лiсi вiд iменi самого Бога: “Я – Бог твiй, я той, хто вдягає поля муравою, а лiси листям; в моїй волi плоди нив i дерев, приплод черед i все, що служить на користь людинi, – все це даю тим, хто шанує мене, i вiдбираю в тих, хто нехтує мною”.

У Велесовiй Книзi Ярило названий Ярбогом (Яробогом), вiн згадується як Бог, що “править весняним цвiтiнням i русалiями, i водяниками, i лiсовиками, i домовиками” (дошка 38-А). 

В нашому народi дуже шанували Ярила, а тим, хто народився пiд час його свят, надавали iмена: ЯР, ЯРЕЦЬ ЯРОБОР, ЯРОГНІВ, ЯРОЛИК, ЯРОМИЛ, ЯРОМИР, ЯРОПОЛК, ЯРОСВІТ, ЯРОСЛАВ та iн.

Джерело