Мара

1) дослівно “марність, даремність”;

2) привид, марево, виснаження; за Г. Дяченком, “обморок, исступление, потеря сознания”;

3) туман, темінь, сновидіння;

4) у ВК згадується Морок як уособлення темної сили: “ані Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо діви є нашим нещастям” (ВК, дощ. 4-Г); у повір'ях ХІХ ст. переважає уявлення про Мару як Долю, зиму, старість, невідворотність подій. Загалом Мара – уособлення різних світлових станів світу: вона й марево (біле видіння опівдні), й морок (нічна темінь); на її багатозначність вказував О. Потебня: корінь мар- позначає сонячний жар, пор. маряний- жаркий, рожевий (“вечір маряний”, “зоря маряна” – коли небо вкрите рожевими хмарками), і водночас, марати – бруднити, чорнити, фарбувати. Образ Мари багатозначний, набуває тих, чи інших якостей, залежно від ситуації й вчинків (поведінки) людини. Саме цим пояснюється вшанування Марени в купальських обрядах, а також і її спалювання (принесення в жертву) Богам.