Чур (Пращур, Цур) — родове Божество, вважається сторожем родових Звичаїв
(щоб Богів шанували належним чином), вартовий святкових днів, охоронець володінь Роду, Бог “межового Вогню”, який розпалювали на межах земельних володінь, пильнує майно і власність Роду. Чуром також називали дерев’яну статую — образ родового Божества. Саме до таких межових знаків приносили жертовний хліб.
Спом’янемо своїх Чурів-Пращурів, адже вони опікуються нами зі світу Прави, допомагають нам берегти Русь-Україну та наші рідні українські слов'янські звичаї.
Велесова книга повідає:
Усяк Рід мав Чурів і Пращурів,
які померли перед віками, —
тим Богам почитання маємо дати
і од них радощі маємо.
Вислів “Чур моє!”/“Цур моє!” — давній оберіг наших Пращурів. Слово ж відцуратися (відчуратися) означає “відмовитися від родинної спадщини, рідного Звичаю, тобто Законів Предків”.
В цей день приносять жертви Дажбогові, як подяку за добрий урожай, випікають та роздають дітям ритуальне печиво “сончата”, співаючи: “Грай, Сонечко, грай! Тут твої сончата” (тобто діти Сонця-Дажбога). На околицях поселень палять Вогнища, молодь стрибає через священне Багаття.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira