6 грудня-Свято Бога Велеса.

Він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда Мороза з мішком подарунків) — це Він, наш Велес, якого треба гукати в цей день, саме так, як діти кличуть Діда Мороза й сьогодні.

З його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва. “Це Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних і ставити Снопа до огнища, і чтити Його як Отця Божого!” — записано у Велесовій Книзі, святій книзі нашого народу.

Велес (Волос) – це один із найстаріших богів, що вважається богом достатку. Християнин-літописець називає велеса “скотьїм богом”, тобто опікуном домашніх тварин. А якщо врахувати, що череди худоби (скот) у давнину вважалися символом заможності взагалі, то стає зрозуміло, чому Велес — бог багатства і достатку. крім того, Велес — опікун купецтва, торгівлі, як і римський Меркурій. Олександр Афанасьев говорить про Велеса не тільки як про охоронця череди худоби на землі, а й як про пастуха небесної отари хмар. Боян вказує на те, що Велес був ще й богом поезії та музики, тобто покровителем мистецтва, як і Меркурій.

Ізмаїл Срезнєвський порівняв Велеса з Аполлоном, який у греків був богом муз. У договорах із греками Велес (Волос) сприймається як бог золота, а Перун — як бог зброї. Охороняючи худобу, Велес міг виступати проти самого Перуна. Він відомий усім слов’янам. У скандинавів Велесу ідентичний бог Вольсі, у чехів velis під виливом християнства почав означати “нечисту” силу. Так само латинське Veis значить “біс”. Оскільки литовське Velis — покійник, a Vele – душі померлих, це дає підстави вважати, що первісно велес був покровителем духів предків. велес — зв’язковий світів живих людей і покійних родичів.

На зв’язок Велеса з родом вказує звичай останнього снопа (дідуха). а також обряд “велесової бороди” (про це йтиметься далі). Дідуха урочисто вносять у світлицю на Різдво і ставлять на покуть — вважається, що Духи Предків перебувають у його колоссях.

Ім’я Велеса, за деякими гіпотезами, походить від “волох” — волохатий. Вважають, що він з’явився у наших предків ще у кам’яному віці, а символіка Тура (тільця) вказує, що найвищого статусу він набув у трипільську її післятрипільську (арійську) добу. Іноді родовід велеса виводять від волохатого ведмедя, який, за повір’ям, виливає на полювання і мисливське щастя. Тому мисливці задобрювали його урочистим принесенням жертв. Подекуди в росії його вважають сином Небесної Корови, від якої він отримав епітет Корович (Син Корови). Згодом цей бог набув людської подоби, його кумири були дерев’яні й кам’яні”.

Капище Велеса було на тому місці, де пізніше збудували церкву святого власія: у літописах під 1187 роком покровителем худоби вже названий святий власні. Ця церква знаходилася у Києві на вулиці Нижній вал (згоріла 1651 р.).

Правдоподібно, що до капища Велеса вела стежка, відома нині як вулиця Волоська. Те, що Велес був установлений на Подолі, де жили переважно ремісники, торговий і простий люд, ще раз підтверджує, що він був покровителем ремесла торгівлі, багатства. На поклоніння Велесові люди дуже часто йшли разом зі своїми чередами корів, щоб освятити їх перед вигоном на пасовище. Можливо, саме цим пояснюється відсутність Велеса у Володимировому пантеоні, який знаходився неподалік віл княжого двору. Кумир Велеса стояв на березі річки Почайні, куди й був скинутий за наказом князя, коли Володимир руйнував язичницькі святилища.

Різдвяні обряди донесли до нас відгомін колишніх “волових свят” — вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують багатство: “Будь багатий, як кожух волохатий” — бажають на Різдво іі на весіллі. Іноді учасники карнавалу називаються волхвами, бо вони подібні до Волоса (покровителя волхвів) своїми волохатими кожухами. Після впровадження християнства Велес разом з іншими Богами став вважатися “нечистою силою”.

З ім’ям Велеса (Волоса) зв’язана назва зодіакального сузір’я Волосожар (Тілець), назва якого, на думку Олександра Знойка, означає “небо Волоса”. Велесовий син — Тур, іноді золоторогий Олень, також шанувався як охоронець добробуту родини.

Ім’я Велеса лишилося у багатьох географічних назвах Слов’янщини: Волосів Яр (в Україні, на Вінниччині), Волосова вулиця (у Новгороді), Волоська вулиця (у Києві), гора Велесове Ребро (біля Ростова), гора Велес (у Боснії) тощо.

Велес — Бог таємничих знань, покровитель музики й поезії. В основі імені — слова: веле — великий або воля — повелитель. Веле — це старослов’янське дуже, багато, сила (пор. велелюдний) також означає якість, достойність, красу і міць. Ім’я Велеса несе загальну ідею міцності та твердості. Велесу присвячувались окремі храми, де па жертовнику підтримувався вічний вогонь.

Культ Велеса — один із найрозвинутіших культів у Східній Слов’янщині, і зокрема в Україні, пов’язаний насамперед із господарською діяльністю наших Предків. Велесу як духовному опікуну іі покровителю хліборобства присвячували обряд “Велесової бороди” — під час жнив на полі залишали незжатими кілька пучків колосся, і зав’язавши їх стрічкою, клали до них хліб на рушнику як пожертву і подяку за добрий врожай. Ця пожертва називалася сота, тобто найменша частина (символічна) від врожаю жертвувалася для цього обряду. “Дамо десятину отцям, а соту – на Велеса”, — пише автор Велесової Книги (дошка 8/2).

Велесу присвячений цілий тиждень після Стрітення (яке за астрономічним календарем настає 1—2 лютого). В усій Слов’янщині ці святки відомі як своєрідні маскаради (у Західній Європі — не карнавали). Гурти молоді (а в давнину це були волхви), одягнувши маски, роги, вивернуті хутром догори кожухи з причепленими хвостами, ходили від хати до хати зі спеціальними побажаннями здоров’я домашнім тваринам, багатства родинам. Цей барвистий веселий гурт співав урочисті пісні, говорив чарівні слова, дзвонив у безліч мелодійних дзвіночків, які виконували роль закликання добрих духів оселі. Важливо було добре замаскуватися, щоб ніхто не впізнав учасників обрядодійства, бо тоді чари втрачають свою силу. Церква засуджувала такі веселощі, називаючи свято “Чортовим тижнем”, а самих артистів із їхніми масками – чортами. Це прадавнє свято і нині побутує, але вже у жартівливій формі, серед дітей, які й зберігають забуті дорослими звичаї у своїх іграх.

Імена, похідні від Велес: Велеслав, Велесик, Велесич – надавалися народженим у лютому. Нині існує українське прізвище Велесик (Рівненщина). (Докладніше про Велеса див. у розділі “Світогляд українців (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)”).

ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

У 16 дошці знаходимо слова присвяти цієї дерев’яної книги: “Велес Книг)’ цю иочестимо Богу нашому, бо в ньому є прибіжите і сила”. Велес — одне з багатьох імен Всемогутнього Всевишнього Бога нашого. Наші Пращури порівнювали Велеса з Богом Сонця, подібним до грецького Аполлона, який с водночас покровителем земних благ. Велес, як і Аполлон, наділений таємничими здібностями відання, передбачення майбутнього. Ось як Велесова Книга пояснює зв’язок Велеса із Сонцем: “Молили Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи. Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх” (дошка З-А).

Хоча Велес є покровителем нічного часу, саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця (Коня Суражого), а вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва. Велес також наділяє відунським умінням, чарівними якостями найкращих із людей. Тому він є покровителем Волхвів, служителів Рідних Богів.

Як головний Бог-оракул, Велес мав багато присвячених йому храмів по всій Слов’янщині, зокрема іі у Київській Русі. Ще й донині наша земля зберігає географічні назви (топоніми, гідроніми), похідні від імені Велеса: села Велесове, Волосова Пустиня. Велесове дворище (Володимнрська та Смоленська обл. Р(хїї); річка Велеса (ліва притока Західної Дві ни); височина Велесове Ребро (поблизу Ярославля), вулиця Волоська (в Києві), що вела до капища Велеса Кумир (статуя) Велеса стояв на березі річки Почайни, куди був скинутий за наказом князя Володимира в 988 році. Волосова вулиця була також у Новгороді, є гора Велеса (у Боснії), Волосів Яр (на Вінниччині), Велесова гора (неподалік від Луцька), Велес-камінь (с. Крижівка Мінської обл. в Білорусі) навколо якого, як розповідають місцеві жителі, ще перед Другою світовою війною були розвішані черепи різних тварин.

Спадкоємця Бога Велеса впізнаємо і в образі відомого до сьогодні Водяника, який уособлює водну і земну стихії, і якому люди й нині приносять пожертви (монети, хліб, мед, вінки, квіти, трави). Водночас Велес вважається покровителем небесних отар (хмар, міфічних дощових корів), їхнім пастухом і володарем, опікуном атмосферних явищ (санскритське vor, vаr означає “дощові хмари, шерсть, руно”, пор. закономірний перехід санск. Р в сл. л — вол, вал). Дослідник української старовини Олександр Потебня вказував, що санскритське varshas — дощ, urshan — той, що дає дощ, означає “запліднюючий” (епітет Індри), ursha- бик (запліднювач).

Народ вірить, що від зірок залежить роса і дощ. Свідченням тому є народні назви сузір’я Плеяд: Волосожари, Власожерці, Власожелішти, Власожилісти, що також пов’язане з Белесом. На зв’язок Велеса із зоряним небом (тобто ніччю, пор. царство Чорнобога) неодноразово звертали увагу фольклористи, етнографи і археологи, наприклад, Микола Чмихов. Подібність нашого Велеса з литовським Велнясом (Чортом) також вказує на його зв’язок із Нічним Небом, Чорнобогом. Протилежністю Велесу, Богу Нічного Неба, є Дий — Бог Денного Неба.

Мислення наших Пращурів суттєво відрізнялося від нашого сучасного раціонального світобачення. Поетичність світогляду, схильного до природних порівнянь і міфологічної образності, була зрозуміла кожному русичу без спеціальних пояснень. Тільки чужорідне християнське втручання у цей народний світогляд спричинило серйозні перекручення давньоукраїнських вірувань. Так, християнські посилання “к Велесу за море”, “к Бісу”, “к Чорту”, “до Дідька” первісно означали “на Той світ”, до Предків. У давнину вони зовсім не означали побажання смерті, лише в християн ці слова набули значення прокльонів.

Для язичника “сходити до Предків” насамперед означало встановлення зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім, бо Душа живе вічно, обертаючись через три світи: Яви, Нави і Прави. Подібність Велеса до литовського “веліса” (покійника) вказує на його тотожність із нашим Домовиком, що є духом Предка і покровителем домашніх тварин — “звірят, звір’я”, тобто тих, хто приходить “з Вирія”.

Про те, що наші далекі Пращури бачили на нічному небі різних звірят, свідчить хоча 6 уявлення про Зодіакальні сузір’я у багатьох давніх народів, в тому числі й у слов’ян (гр. Zodiakus — коло із зображеннями тварин). Показовим щодо цього є українське вірування в те, що тварини на Різдво розмовляють, а дбайливий господар може почути їхню мову. Жодна тварина в цей день не повинна зазнати якоїсь кривди, тому господар по-особливому поводиться зі своєю худібкою: годує хлібом, іноді заводить до хати, бо в Різдвяну ніч Бог Велес оглядає свої земні череди і дає приплід тварин тому господарю, який добре їх доглядає.

До імені Велеса також близьке поняття Волхв (від ст. сл. vkchvb), а також велій — великий. Велетні в українському фольклорі називаються велети, волоти. У народі збереглась назва кургану волошка. Зберігся також звичай поминати Дідів на таких волотках-могилах. Під Новгородом, що колись належав до нашої держави Київської Русі, є “Болотове поле” – кладовище новгородських богатирів, де в язичницькі часи стояла культова статуя Бога Велеса. В українських билинах Володимиро-вого циклу, збережених у Галичині, досить часто згадуються “волхви-волшебники”, які завжди були почесними гостями на княжих братчи-нах-бенкетах. Велесові Волхви, жерці промовляли (рекли) від імені самого Бога Велеса, замовляли (шептали) заклинання від усяких напастей. Про це маємо деякі свідчення у інших слов’янських джерелах XV— XVI ст. (наприклад, чеське “Велес нашепче”).

Волхви вміли впливати на плідність тварин і людей. У Літописі Руському є розповідь про народження віщого князя Всеслава Полоцького завдяки чарам: “його ж народила мати від волхвування”. Зв’язок Велеса з народженням нової людини дуже тісний. Як провісник майбутнього, Велес “співпрацює” з Богинею Долею, оскільки саме він, як покровитель рослин і тварин, дає їй матеріал (льон і вовну) для прядіння нитки життя.

Культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком майбутніх слов’ян. Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання у плуг ведмедя чи вола, які є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля тощо. Всі ці обряди символізують родючість і багатство. Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов’ян, де він став покровителем худоби і врожаю, а його зв’язок зі світом померлих відобразив постійний кругообіг життя і смерті.

Періодичне вмирання і оживання природи, тобто віра в постійне перевтілення душ, у хліборобів розвинулась в обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Божої бороди). На півночі Русі стебло трав’янистих рослин разом із колосом називали волоткою, звідси і білоруське “волотка на бородку”, тотожне українській Велесовій бороді. Зрізане серпом колосся є водночас і смертю рослини, і її воскресінням шляхом проростання зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною до цього є віра у переселення душ (реінкар-націю), тобто отримання душею нового тіла для наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чином, Велес постає як Бог родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність душі.

Донедавна в Україні Велеса уявляли як Житнього діда з трьома довгобородими головами і трьома вогняними язиками. Такий образ Велеса виготовляли із колосся: сніп, що уособлює Дідуха, розділяли на три частини (ніби три голови) і перев’язували червоними стрічками. У Різдвяних обрядах цього “Діда” ставлять на “Бабу” (оберемок соломи), який господиня кладе на застелений обрусом Престол (або Покуть). Триликим є й зображення Велеса на статуї Збруцького Світовида, тут він тримає на своїх руках всю світобудову і є ніби її основою.

У Колі Сварожому відомо кілька свят, коли вшановують Велеса: 6 грудня (інша назва — Дід Мороз); 2 січня (Водокрес, що вказує на зв’язок Велеса з водною стихією — Даною і Мокошею); 11—12 лютого (Велесові святки, або “Чортовий тиждень”); у деяких регіонах кінець лютого (Масляна, Колодій); 24 березня (свято пробудження ведмедя, давньоруська “Комоєдиця”, що подекуди в Росії переплелася з обрядами Масляної); 14 вересня (свято Вирію). Це свято, що має ще й назву Здви-ження, пов’язане з відльотом птахів та відходом змій під землю. Змій, що також є символом Велеса, — зв’язківець зі світом Предків — Раєм, Ірієм.

Символіка Велесових чисел відома в Україні з незапам’ятних часів: З, 5, “тридев’ять” (тобто 27) або загалом непарність. Згадаємо зображення триликого Велеса на культовій статуї Світовида, поминальні тризни, тривимірність світу (вчення про Триглава); за писемними пам’ятками, пророцтва Волхвів мали збуватися “через п’ять” років (Літопис Руський, 1071 р. оповідає про Волхва, який з’явився у Києві і пророкував, що “на п’яте літо Дніпру потекти всп’ять і землям переступити на інші місця”); число 27 пов’язане з русалками як представницями водної стихії (дочки Водяника-Велеса) і “тридев’яте царство” — потойбічний світ, яким опікується Велес. Непарність Велесових чисел (наприклад, п’ятниця — п’ятий день тижня Мокоші й Велеса) є своєрідною протилежністю до парності Перунових чисел (наприклад, четвер — четвертий день Перуна). Магічним числом Велеса є також 33 — символ потойбічного світу Предків.

Велес як Божественна сутність охоплює кілька понять, що вкладаються у розуміння законів Прави і позначають: 1) владу, порядок, закон; 2) територію поширення влади, порядку, закону; 3) час дії цієї влади, порядку, закону; 4) людську спільноту, підлеглу цій владі, порядку, закону.

Велес є також Богом Багатства. 6 грудня він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду

(згадаймо Діда Мороза з його подарунками, хоча етнографи й стверджують, що цей образ виник недавно, але подібність очевидна). Саме з цього часу починається підготовка до Різдва, вивчення колядок, виготовлення масок, святкового одягу тощо.

Слово скоты у літописах первісно означало гроші, тому нема нічого дивного, що пізніші переписувачі давніх документів уже не розуміли значення цього слова і пов’язували його лише з домашніми тваринами, отарами скоту. Отже, Велес у них став “скотьїм Богом”, що, в кращому випадку, пояснювали як “опікун домашніх тварин”.

Символами Велеса також є такі тварини, як: Ведмідь, Кінь, Змія.

Ведмідь — найдавніший символ, оскільки він сформувався ще в первісному мисливському побуті праслов’янських племен. Тривалий час на слово, що було назвою ведмедя, накладалася заборона (табу), щоб не турбувати даремно цього могутнього тотема (Бога-Предка). Тому “ведмідь” було своєрідним замінником справжнього імені цієї тварини: “той, що відає мед”. Існує припущення, що первісним іменем ведмедя було бер (бар) — пор. барліг (лігво бара), а також його назви в романо-германських мовах ber, bar.

Кінь — один із символів Велеса, відомий у білоруських діалектах як волож, волотиха, волошок, волотьонок, що відповідно означає: кінь, кобила, жеребець, лоша. На огорожах навколо давніх храмів настромлювали обереги з кінських черепів. Нам, сучасникам, не зрозуміло, який таємний чи магічний вплив мали такі обереги. Однак потроху людству відкриваються давні знання наших Пращурів. Вплив кісток на навколишнє середовище і людський організм вивчено ще мало, та все ж сьогодні вже існують такі наукові дослідження.

Не так давно в Україні ще побутували звичаї принесення будівельних жертв, сліди яких знаходять нині в різних регіонах: кінський череп клали під фундамент хати або під піч нового житла. Це свідчить про зв’язок коня як атрибута Велеса з культом Предків, підземним світом. Він дає міцність усій будівлі (згадаємо постать триликого Велеса, який тримає всю світобудову Збруцького Світовида), тобто є основою всього пантеону Богів. Якщо ж Волхв чи знахар знаходив десь у полі кінський череп, то найдорожчою знахідкою для нього була трава, що проросла крізь очні отвори черепа — вона має велику лікувальну і чарівну силу Велеса.

Змія (Змій) символізує Велеса як Бога земноводної стихії. Змія чи вуж — оберіг плідної сили (згадаймо трипільські фігурки Богинь із зображеннями змій на животі чи на грудях або трипільські безкінечники, що також символізують змія).

А скіфська Змієнога Богиня, — дочка Борисфена-Дніпра, — свого роду, наша тотемна Предкиня. Змій — охоронець входу в підземне царство Вирію, володіння Велеса. Він земний чи повітряний (летючий дракон) є символом невловимого незбагненного свята душі. У ширшому розумінні, змій-дракон є персоніфікацією всієї нашої етнічної духовної культури, тобто Рідної Віри. Недаремно християни так настирливо пропагують свої етноненависницькі образи багаточисельних “змієборців”, які в образі змія вбачають лише все земне “зло”, яке, на їхню думку, слід беззастережно “поборювати”. Показово те, що наш український філософ Григорій Сковорода вживав символіку змія щодо християнської біблії, яку назвав “потопом зміїним”.

Однак цей образ був відомий і в язичництві, де Змій-Велес уособлює земну силу, а Перун-громовержець — небесну. Християнські культи Миколая — це тільки пізніша заміна нашого Велеса, а Георгія чи Юрія — їхня заміна нашого Перуна. Існує міф цього “перехідного” періоду про змієборця, де “цар Грім” і “цариця Молонія” (Перун і Перуниця) спалюють або викрадають отари “царя Зміулана” (Велеса).

Цікаво зіставити цей міф із переказом Геродота: скіфська Змієнога Богиня викрадає табун коней у Геракла (міф навпаки?). Та як би чужинці не намагалися затемнити наш космогонічний міф, цей образ “змієборства” є насамперед символом одвічної боротьби протилежностей: глобального з місцевим, інтернаціонального з національним, а хаосу з космосом — тобто безладдя з Ладом!

2000 рік на Сході вважають роком Дракона. В нашому українському Колі Сварожому цей рік, без сумніву, був роком Велеса, що започатковує епоху Водолія (теж Велеса, а в жіночій іпостасі Мокоші-Долі). Отже, це доленосний час повернення до нашого національного Ладу! Велес близький до ведійського Варуни як охоронець Прави і сторож договорів, клятв і обітниць. Велес, Велняс і Варуна мають ясний надприродний зір, пильність, здатність до передбачення і віщування. Як Велес, Бог яснобачення, так само і Волхви, його жерці, були наділені таємними знаннями про причини явиш і подій, умінням впливати на ці причини, вчасно передбачивши небезпеку.

Книги, написані досвідченими Волхвами, називалися Волховниками і використовувалися при Богослужіннях або для навчання дітей і молодих Волхвів. Тому й Велесова Книга з повним правом може вважатися Волховником у найвищому розумінні цього слова як Святе Письмо Рідної Віри. Нині деякі громади язичників, переважно в Росії, вважають, що слов’яни не мали і не повинні мати Святого Письма. Можемо погодитися тільки з тим, що язичники не мали закостенілих догматів, які з часом, як правило, сковують розвиток релігійної думки.

Однак навряд чи було б виправданим нині, коли існує величезна література і мережа Інтернет, відмовлятися від винаходів цивілізації щодо поширення інформації. Крім того, не слід забувати і про неспростовний факт, що язичницьким віровченням, а отже, і Святим Письмом, є найдавніша в світі пам’ятка арійської релігії — Рігведа. Велесова Книга має повернутися до свого народу, розкрити таємні знання Пращурів, наших Волхвів, дати народові силу і новий поштовх до Відродження Рідної Віри.