8 і 9 вересня — свято Богинь Рожаниць

Жінки викликають кожна свою Рожаницю: “Жертву тобі правим – вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою” – таке жертвопринесення справляють жінки на березі річок, посипаючи борошно і пускаючи на воду заквітчані калачі та бублики.

 Мами поливають дочок водою на порозі свого Дому, щоб росли щасливі та здорові.

Рожаниці – давньоукраїнські першобогині родючості, небесні “Господині Світу” (мати й донька). Уявлялися напівжінками-напівлосицями. Згідно з повір’ям, жили на небі, ототожнювалися з найважливішими зоряними орієнтирами – Великою Ведмедицею (за давніх часів – Велика Лосиця) та Малою Ведмедицею (Мала Лосиця).

За часів мезоліту на стадії мисливства Рожаниці, згідно з уявленнями, народжують тварин, риб, птахів і т. д. У добу енеоліту (розвиток землеробства) дбають про врожай, накликають дощі тощо. Культ Рожаниць розквітнув за часів матріархату.

Зображальницька символіка Рожаниці і лосиці, що пливуть по небу: четверо жіночих грудей, що напоюють землю водою і т. п., – наявна в орнаменті посуду за бронзової доби XV – XII ст. до н. е. Відгомін культу Рожаниць пізніше втілився в образах богині Лади та її доньки Лялі. (За Б. Рибаковим).

Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємничий зв”язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженн дитини і гасить коли людина помирає. Волхви (язичницькі священники) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю.

Рожаницям (як і Роду), як найріднішим Богам, приносили тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Це були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви – куті, на Різдво, батько кидає першу ложку вгору у святий куток – Покуть або під стелю. Цей звичай побутує й нині в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду та Рожаницям, яке в давнину здійснював Волхв або жрець.
Свята на честь Рода і Рожаниць відзначали навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви.

Найдавніші зображення Рода та Рожаниць знаходять археологи – це невеличкі скульптурки, які, вірогідно, мала кожна сім”я. Збереглися вони також і на вишиваних рушниках. Це мотиви Дерева Життя (Дерева Роду), стилізовані зображення Великої Богині. Деякі етнографічні матеріали зберігають ще в ХХ сторіччі зображення родовідного дерева на дверях хат: імена чоловіків писали на листках цього дерева, а імена жіночі – на квітах. Якщо людина вмирала , біля її імені ставили хрестика, а коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку з листочком або квіточкою. Пізніше уявлення про Рода було перенесено на хатнього Домовика, який, за повір”ями, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха Бронзи), в той час, як Рожаниці, що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці – Богині плодючості – виникли у наших Предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари близнюків, що вважалося ознакою найвищої родючості і святості. В народі й нині близнюків вважають священними, або принаймні таємничими знаками Богів. Рожаниці (мати Лада і Дочка Леля) в народі ототожнювалися з сузір”ями Великої та Малої Ведмедиць. Род – духовна енергія Пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні, ще ненароджені гілки родів, тобто є зміцнюючим ядром нації – зв”язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє.

Слов”янські Рожаниці близькі до грецької Артеміди – покровительки дітонародження і породіль. Ведмедиця, яка супроводжує Артеміду, очевидно, ототожнюється із сузір”ям Великої Ведмедиці. Вона була також відома і в західних слов”ян.