«…Білобог та Чорнобог перуняться – і тим Сваргу удержують, аби Світу не буть поверженому» (д. 11-А) – говориться у Велесовій книзі. Отже, нашим пращурам були відомі першопочатки релігійного дуалізму – більш пізнього світогляду, котрий виник серед нащадків аріїв вже за часів Калі-Юги.
Багато сучасних дослідників закидають природнім релігіям «відсутність моралі», або навіть «аморальність», тобто нерозуміння добра і зла. І дійсно, прихильник, наприклад, індуїзму не зможе сказати чи добре його Божество, чи зле, бо ніколи не переймається цими питаннями. Один той самий Бог, або Богиня може виступати у безлічі проявів, як-то ніжна Парваті, віддана дружина грізного Шіви, має одним зі своїх проявів Калі – богиню-воїна.
Але сучасні люди часто судять про вчинки предків, своїх і чужих, спираючись на власний життєвий та суспільний досвід. В давньоарійські часи, коли у світі панував родовий устрій, сучасна «мораль» була просто непотрібною, бо не існувало особистости, яка б могла її сприйняти.
Існував рід, і всі дії тодішнього суспільства були направлені на його збереження. Добрим було те, що допомагало роду вижити, а злим те, що заважало роду вижити.
Деякі сучасні дослідники поблажливо усміхнуться над такою «примітивною» мораллю. Тому наведемо такий простий приклад – під час воєн, всі народи, які зберігали ще принаймні рештки родового устрою, посилали воювати не неодружених юнаків, а мужів, котрі мали, принаймні, одного сина. І ці воїни йшли на битву цілком певні, що їхні родини в разі їхньої загибелі не постраждають – дітей вигодує рід. Жоден з цих чоловіків не проймався думкою, чому саме його поставили до лави. Так потрібно для роду – і хоч частина війська гинула, але рід виживав.
Звісно, за часів панування родових звичаїв, людина жила в світі жорстких обмежень. Ще в 19 столітті український селянин, в побуті якого збереглися елементи родового устрою, видаляв з роду доньку разом з її дитям від чужоземця. «Іди, доню, шукай на Москві свекрухи…». З точки зору особистості це є жорстокість, з точки зору клану, родини - необхідність.
Отже, мораль в природніх релігіях таки була – мораль збереження роду, часто ціною комфорту, або навіть життя особи, яка тих родових правил не виконувала. Повторимо, що при подібних поглядах розуміння добра і зла було таким: добре для роду і зле для роду.
Праарійські Божества, прояви Всевишнього для цього родового світу, теж жили родами і воювали родами. Індуїстська міфологія переповнена оповідями про битви девів (Богів індуїзму) та асурів, котрі всі є нащадками Брахми. Але, назвати, скажімо, асурів, втіленням абсолютного Зла можуть хіба що сучасні прихильники Бога Вішну, чиї погляди на світ дуже суттєво змінилися під впливом мусульманського та англійського панування в Індії.
Ось один з епізодів «небесної битви»: іде двобій між девом Індрою та асуром Балі. Під час битви Індра хвалить відвагу суперника. «Проси у мене дарунка за цю хвалу» - відповідає супротивник. І Індра відповідає: «Я прошу у тебе в дарунок твоє тіло». «Благочестивий не відмовляє в дарі навіть ворогу, бо дух важливіший за тіло» - відповідає Балі і припиняє спротив, а Індра вражає його блискавкою. Щось це не дуже схоже на поєдинок добра зі злом, де зло уособлюють асури.
Другий епізод з тієї ж війни: князь асурів Джаландгара переміг девів і захопив стольне місто Індри. «Влада його (Джаландгари) простиралася на три світи, і правив він щасливо і доброчинно. Скрізь виконувалися належні обряди, а піддані йшли стезею права. Молодші корилися старшим, дружини віддано служили чоловікам, бідність та злидні зникли, не стало розбійників та злодіїв, у всіх стало вдосталь їжі… Не було тоді ні вбивств, ні насильства, незнані були борги… Не було ні калік, ні потвор, ні злочинців. В часи правління Джаландгари ніхто не помирав, не старів і ніхто не ворогував».
«Та це ж Золотий Вік!» - вигукне багато хто з читачів, і буде правий. Той, хто уважно вивчав індійську міфологію, має відзначити таку особливість: по-перше асури є старшими братами девів, а по-друге – вони зберігають ту шляхетність аріїв, яка перемагає навіть смерть силою духу. Боги сучасного індуїзму, на нашу думку, є або чистими енергіями землі Бгарати-Індії, як от Вішну, або Шива, або Божествами, котрі, бувши «перенесеними» на чужу землю переселенцями-аріями, видозмінилися під впливом духу тією землі. Як-от Індра, котрий використовує у битві «військову хитрість», властиву більше азіятам, аніж аріям.
Людська спільнота і Божественні сили-прояви Всевишнього зв’язані міцніше, аніж це може відчути сучасна людина. Коли йде «велике переселення» певного роду то разом з ним рухаються і сили, які ним опікуються. А на новому місці змінюються люди, змінюються і Боги. Відважний войовник Індра почав вживати військових хитрощів тоді, коли аріям довелося воювати з тубільним населенням «землі Бгарати», яке тими хитрощами завзято користувалося. Задля виживання роду Боги-покровителі індоаріїв змінили свою натуру. Недарма у тих самих міфах шляхетні і непохитні асури зрештою гинуть, а більш хитрі деви – перемагають. Але там, де християнізований європеєць списав би переможених асурів «по відомству Чорнобога», що зрештою нині і намагаються зробити деякі гілки сучасного індуїзму, в індоарійській традиції все-таки згадуєтся «панування асурів», тобто давньоарійські часи, як «золотий вік».
Такий доволі довгий відступ був нам потрібен, щоб довести відсутність релігійного дуалізму в первісному індоарійському світогляді. Однак, звідки ж взялося в слов’янському світі поняття про Білобога та Чорнобога?
Калі-Юга, залізний вік, темний вік розпочалася руйнуванням родових стосунків. Не буде перебільшенням сказати, що «згущення зла» у світі було викликане тим, що збереження роду відійшло на другий план, а на перший виступило збереження в кращому разі – власної родини, в гіршому – власної особи. Оскільки будь-який порух матеріяльного світу має відгук у світі енергій, то подібний чин якраз і став проявом Темної Сили. А позаяк у світі має панувати рівновага, то на противагу Чорнобогу-Тьмі виник Білобог, втілення Добра і Світла.
Першим в арійському світі подібне розділення проголосив давньоіранський духовний навчитель Заратуштра. Судячи з тих небагатьох відомостей, що збереглися про цю людину, він належав до варни жерців, «відаючих», і сам складав славні Богам. У зрілому віці він мав видіння Світлого Бога Ахура-мазди та світлих енергій, що його оточували. Жрець Заратуштра зрікся Богів-девів, яким поклонявся, і оголосив їх втіленнями Тьми на чолі з братом Ахура-мазди - Ангрі-маїнью.
Мови аріїв-іранців та індоаріїв були спорідненими. Тому дослідники відзначають тотожність Ахура(Асура)-мазди зі «старшими братами» Богів-девів. Заратуштра, власне кажучи, у давній боротьбі «небесних родів» твердо став на бік асурів – староарійського Божественного пантеону. Його спроба «повернути Золотий Вік» була спочатку настільки незрозуміла сучасникам, що за перші десять років проповіді він не надбав жодного прихильника окрім свого двоюрідного брата.
Згодом зороастризм таки розповсюдився на території Ірану. Нова віра приваблювала людей своєю простотою, чітким поділом світу на біле та чорне, а також можливістю «винагороди» за боротьбу зі злом. Саме в зороастризмі виникла ідея воскресіння з мертвих «во плоті» та прообраз Страшного Суду, з винагородою праведників та покаранням грішників, пізніше запозичені християнством. Заратуштра мріяв про Золотий Вік, але за його вченням визнавці зороастризму мали рятувати себе поодинці для приходу воскреслого з мертвих Спасителя, котрий звався «Втілена Праведність», і який мав народитися від незайманої діви. Саме він і мав судити воскреслих, даруючи праведникам безсмертя, а грішникам погибель. Відновлення давнього світогляду не вийшло – занадто далеко посунувся розпад природніх стосунків між людьми. Замість нього виникла нова, в чомусь небезпечна мрія про перемогу абсолютного Добра. Оскільки поняття добра все ж таки залишається різним у кожного роду і народу, подібна ідея могла стати смолоскипом біля запалювальної суміші. Що зрештою і сталося: кількість людей, винищених «во ім’я Добра, Розуму та Справедливости» давно переважає кількість осіб, знищених тими силами, що відкрито оголошували себе злими.
Слов’яни свого часу мали багато зв’язків з іранцями та іраномовними народами. Згадаймо Велес Книгу: «Був у степах боярин Скотен, той, що не піддався хозарам. Будучи іронцем, від Іроні помочі просив, і ті прислали кінноту, і були хозари відбиті. Інші воїни руські лишились під хозарами, які дійшли до граду Київського і там усілися. Ті ж русичі, які не воліли бути під хозарами, пішли до Скотеня, і так поблизу отаборилася Русь. Іронці не чіпали звичаїв наших, і рабів не брали, і так лишили русам життя руське…» При таких «тісних контактах» аж до військових союзів і проживання поруч, не дивно, що в слов’янське середовище проникли релігійні думки, властиві сусідам.
Валерій Войтович в «Міфах та легендах Давньої України» наводить переказ про боротьбу Білобога та Чорнобога в образах лебедів, білого та чорного. Зродилися обидві ці істоти зі сльозинок, які зронив з очей Сокіл, якого дослідники ототожнюють з Всевишнім, або Світовидом-Родом. Один з напрямків зороастризму якраз і говорить про те, що Ахура-Мазда та Ангрі-Манью є рівнозначними і повноправними проявами Всевишнього-Зервана. Позаяк цей напрямок, іранці вважали єретичним, тим більше було причин і можливостей винесення його межі рідних країв.
Оскільки розпад родового устрою в ті часи у слов’ян тільки починався, ідея релігійного дуалізму була взята волхвами до уваги, але й тільки. Принаймні, проповідника, рівнозначного Заратуштрі, серед них не знайшлося, або вони не вважали за потрібне поширювати подібні думки. Слов’янська природня віра, як-то буває з усіма природніми вірами, «втягнула» в себе цю складову нового вчення, взяла її до уваги, і приховала до часу. Адже волхви мали розуміти – якщо подібне розділення на чорне та біле сталося, то не можна робити вигляд, що його немає. Тим більше, що у наших предків таки було розділення світу «на чорне та біле», але не в безкомпромісній боротьбі, а у взаємопроникненні. Про це свідчить віднайдений на трипільських глечиках знак, відомий нині більше під китайською назвою «Інь-Янь». Там, де біле і чорне плавно переходять одне в одне, і в тьмі є промінчик світла, а в світлі – краплинка тьми. Тому у Велесовій Книзі волхв мовить одноплемінникам: «Це не може бути ніколи, щоб хтось хоч раз не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, маючи Радогощі, - про Білобога». Тобто, слов’янське розуміння цих сил все-таки є далеким від Заратуштриного безкомпромісного: «Кляну девів!». Згідно Велес Книги не можна клясти зло, але непотрібно в радощах і занадто вихваляти добро – наврочиш. Найкращим шляхом є серединний шлях.