День народження Ісуса Христа переноситься

В 2101 році день народження Ісуса Христа, християни східного обряду відсвяткують 8-го січня. Сакральна дата 7-го січня буде втрачена. Східний християнський світ стане свідком відірваності системи обчислення часу церквою від космічних циклів обертання Землі навколо Сонця.

Це спричинено тим, що християнство, для того щоб досягти успіху, запозичувало з язичництва релігійні поняття і свята. Таким чином, Різдво Христове почали святкувати в тодішній Римській Імперії 25 грудня за юліанським календарем, який був запроваджений Юлієм Цезарем в 45 році до н.в. 25 грудня відповідало дню зимового сонцестояння – це сакральна дата астрономічного культу язичницьких вірувань. Віра в Божественність Космічно-Природних сил, спонукало язичників жити в навколишньому світі з нею в гармонії і вивчати всі деталі світобудови. Так, було визначено, що Сонце після літнього сонцестояння зменшує свою активність, дні стають коротшими і холоднішими, припиняється рослинне буйство, скотина стає не дітородною і дає менше їжі для людини. Наближення зими і зимового сонцестояння символізувало смерть. Це була смерть Сонячної активності яка живить все на планеті. Смерть сонячної активності наступає  22 грудня, коли Сонце входить в фазу найнижчої точки на небосхилі. В цей момент Сонце припиняє свій зримий рух на південь на 3-ри дні, а після 25 грудня піднімається на 1 градус північніше. В космогонічному плані – це було воскресіння нового життя після 3-ох днів смерті, спасіння після зими, народження нового життя. Це пояснює феномен народження 10-тка давніх язичницьких Богів 25 грудня. В цей день народилися:

• Слов’янський Бог Коляда;
• Древнеіранський бог Митра;
• Єгипетський Бог Гор;
• Божество фінікійської-сирійського походження Адоніс;
• Давньогрецький Аттіс;
• Фінікійський Таммуз;
• Грецький Діоніс.

Ісус Христос, який випадково народився в один день з Богами-Язичниками, став також їхнім «Близнюком по долі», він як і попередники народився від діви, вмирав і воскрешав через 3-ри дні, мав 12 послідовників, був народжений в печері. Так, в ІІ віці Юстин-мученик пояснив ці збіги тим, що диявол,  знаючи про майбутній прихід Христа, навмисне підстроїв так, що всі ці чудеса сталися ще до Христа.

Витоки всіх цих персональних божественних біографій писала сама натурфілософія, яка відігравала в давні часи найбільшу релігійну роль. 12 послідовників - це не що інше як 12 сузір’їв, супутників Сонця, 3-ри дні смерті і воскрешення - це зимова сонячна містерія, яка відбувається кожного року з 22 грудня по 25 грудня. На легенду про народження богів в печері чи хліві також впливало спостереження за Сонцем. Народження бога зображалось як визволення з тьми, з печери, темниці. Бог Сонце народжуючись 25 грудня, прибавляючи в світлі, визволявся з темниці зимових сутінок. В основу сказання про народження в печерах також закладені первісні архетипи людства. Печери колись були житлами первісних людей, стали вважатись місцями перебування духів і Богів і перетворились у перші святилища. З ними і почали пов’язувати сказання про народження, а також і про поховання богів у печерах.

З плином часу, виявилося що Юліанський календар, для створення якого був залучений олександрійський астроном Созіген, був недосконалий. Кожні 128 років юліанський календар накопичував відставання від астрономічного на одну добу. Це призвело до того що в 16 ст. виникла різниця в 10 днів з фактичними зимовим та літнім сонцестоянням та осінньо-весняним рівноденням.  Різдво Христове з 25 грудня юліанського календаря сповзло на 4 січня астрономічного календаря, а свято обрізання Ісуса Христа з 1 січня на 10 січня. Але, найбільшою проблемою стало те, що для пробудження релігійних почуттів багато храмів будувалися таким чином, щоб в час сонячних рівнодень чи сонцестоянь, сонячне світло попадало в певне місце споруди-храму, чи то на розп’яття чи елементи декору, ознаменовуючи настання свята. Яскравим прикладом тому є Собор святого Петра в Римі. В день весіннього рівнодення сонячне світло повинно попадати на елемент мозаїки,  що визначало дату Пасхи.  Папа римський Григорій XIII з духовенством пересвідчилися, що Пасха вже не попадає на колишне місце, що створювало серйозну проблему відриву християнських свят від природних циклів. Відчуття природних циклів закладені біологічним годинником в живі організми планети Земля, це відчуття орієнтації живих організмів в часі і воно, тим чи іншим чином, впливає на поведінку останніх в залежності від кількості сонячного світла на добу. Чи не відчуваємо ми внутрішню піднесеність після збільшення світового дня, яке настає з 25 грудня. Ці процеси зв’язку людини з природою вивчені і доведені науковою дисципліною Біоритмологією. В Богослов’і це відчуття пов’язують з народженням Ісуса Христа в Іудейському Царстві 2 тисячоліття тому.    

Для вирішення складного питання відставання церковного календаря від природних циклів папа Григорій ХІІІ з духовенством створили спеціальну комісію, до якої увійшли передові тогочасні вчені астрономи. На кону стояли не тільки Різдво Христове з Пасхою, а й Різдво Іоана Хрестителя – яке було пристосоване до літнього сонцестояння (21-23 червня) та Різдво Пресвятої Богородиці накладене на день осіннього рівнодення (21-22 вересня). Професор Степан Килимник так писав про егоїстичне присвоєння церквою Космічно-Природних циклів до своїх свят: «Найвище, найпопулярніше свято, яким закінчується літній сонячний цикл річних календарних дохристиянських свят, — це свято молоді, хлопців та дівчат — Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, з'єднали із святом церковним — народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву — Івана Купала. Купальська обрядовість та пісні належать, як гаївки та коляди, до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя — сонця» [ Забрав свята на плечі (Іван Хреститель) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-09-02].   

В 1582 р. Юліанський календар був замінений в католицьких країнах постановою папи Григорія XIII на більш точний календар, названий на честь самого себе, тим самим привівши у відповідність християнські свята до сонячних циклів, і в церковній нерухомості «Світло Боже» почало попадати на задумані раніше місця.   

В 1583 р. папа Григорій XIII надіслав Константинопольському Патріарху Ієремії II посольство з пропозицією перейти на новий календар. У відповідь патріарх Ієремія II зібрав великий помісний Константинопольський собор в кінці 1583 р., запросивши патріарха Ієрусалимського Софрония та патріарха Александрійського Сильвестра. На соборі ієрархи підготовили та підписали документ «Сингилион» (Σιγγίλιον), в якому закликалося анафемувати  всіх тих, хто прийме григоріанську пасхалію та григоріанський календар. У цьому ж документі ієрархи закликали всіх православних твердо стояти за православну віру, до пролиття крові і до смерті, зберігаючи догмати і канони Православ'я і не приймаючи вищеназвані католицькі догмати та звичаї [Sigillion of 1583, Τὸ «Σιγγίλιον» τοῦ 1583 κατὰ «τοῦ καινοτομηθέντος καλενταρίου παρὰ Λατίνων»]. 

В 1587 р. собор з вищеназваних осіб підтвердив найсуворішу заборону, під страхом анафеми, на зміну православного календаря і пасхалії.

В 1597 р. собор в Константинополі визначив,що григоріанська пасхалія порушує визначення Першого Вселенського собору і 7-е правило святих апостолів, згідно з якими християнська Пасха повинна святкуватися строго після іудейської Пасхи і після весняного рівнодення і завжди в день недільний, тому послідовників григоріанського календаря слід повторно анафемувати [ The Rudder (Pedalion) in English р. 15].

Підпадаючи під дію трьох церковних анафем (церковні прокляття) цивілізовані держави почали з 1582р. переходити на григоріанський календар. Цей процес розтягнувся в часі. Як приклад Єгипет прийняв григоріанський календар в 1928р. В Радянській Росії та Українській Народній Республіці  календар імені папи Григорія XIII був запроваджений в 1918р. Російська православна церква й деякі інші православні церкви не прийняли григоріанський календар, продовживши користуватися юліанським, що спричинило появу двох систем: світського і церковного літочислення. Сакральна дата 25 грудня закарбована на православних церковних календарях як Різдво Христове, але реальний стан справ космічного руху навколо Сонця каже, що це вже 7 січня. Якщо східні християни будуть і надалі дотримуватися старого стилю, то до 5000 року день народження Ісуса Христа буде перенесено на 29 січня.

За християнським віруванням Бог Отець сам встановив певний хід часу визначивши пересування планет в просторі: «І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками» [Буття 1:14]. Але, не зважаючи на епоху комп’ютерних та космічних часів, Благодатний Вогонь, який посилається самим Богом щорічно перед Пасхою, сходить виключно по юліанському календарю. Це чудо, деякі православні ієрархи використовують в своїй пропаганді як доказ правельнішості юліанського календаря.

Нині 75 відсотків православних церков у світі відзначають народження Христа 25 грудня як відзначає його і католицька церква, лише 25 відсотків православних храмів продовжують відзначати 7 січня. Церковні та політичні діячі вже частенько починають підіймати тему спільного святкування Різдва з католицькою церквою, і всі тяжіють до 25 грудня за григоріанським стилем. Так, колишній В.о. Президента України Олександр Турчинов підкреслив, що нам потрібно вже починати святкувати Різдво разом з усіма цивілізованими країнами, які поважають закон, відповідальність і розум [За матеріалами ZN.UA]. Але що буде означати перехід християнства східного обряду до нового календаря? Ця змінанеминуче ставить під анафеми Константинопольських соборів 1583,1587, 1597р.р., єретиків, які наважаться на це. Буде змінене церковне літочислення і історична хронологія, будуть переміщені в часі основні нерухомі свята, а разом з цим дні пам’яті святих. Коли людям скажуть, що всі ваші іменини переносяться на 13 днів, це вже буде соціальний вибух. Виявиться, що нарікаючи дитину від народження в честь певного святого чи великомученика, дні шанування останніх не співпадають з календарем, і дитину необхідно було назвати по іншому!  Це буде потрясіння в церковному житті. Перехід на григоріанський календар для церкви – це легковажне відношення до Православної віри, її Священних переказів, догматів.

Все тяжче християнству стає обходити пріоритет розуму сучасної цивілізації. Церква організувала свою освітньо-просвітницьку роботу на рівні теоретично – богословської думки, а сучасність робить запит на релігійну  необхідність вирішення практичних справ, яка буде заснована на науці, розумі, відчуття свого місця в Космосі-Природи. За прикладом християнсько-східного календаря можемо відчути застарілість цієї структури, її громіздкість, архаїчність, яка з глибини віків нашаровує середньовіковий розум на сучасні процеси суспільства.