Десять заповідей Божих без труднощів перекладу

В очах мільйонів українців Біблія є основою всього духовного життя. Для багатьох поколінь вона стала національною ідеологією й національною психологією. Але багато кого пересмикує від таких начебто «духовних нападів» з кола інтелігенції на святе письмо, яке нібито в своїй основі є похідним продуктом Тори.

«Ось дивіться» - каже співрозмовник, беручи з полиці запилену товсту книгу. «Тут же Десять заповідей, це ж закони Божі на яких світ тримається» - вказує вірянин. «А ось тут, в Новому Завіті, Ісус залишає головні заповіді про любов до Бога і до ближнього свого… Розумієте». Дивлячись мені в очі з презирством додає: «Що ж в цьому поганого?». Дійсно, і я про це чув з недільних проповідей. І на мить відчув себе якимось богоборцем, таким собі противником добрих справ. Тут зрозумівши, що співрозмовник приготувався до моїх, жалюгідних аргументів (звісно по відношенню до Вселенської доброти), дістав завчасно підготовлену й відмічену закладками біблійну збірку. Моя вже підтерта часом Біблія, й давно не свята для мене збірка Старого й Нового Завіту, розділена основною закладкою саме по цім двом частинам письма. Відразу для співрозмовника видався новим такий підхід, навіть неочікуваний, бо ж хто ділить святе письмо. І хто ж міг подумати, що закладка розділила Біблію в процентному відношенні 80 до 20, де Новий Завіт з його чотирма версіями Євангелія (одна історія в чотирьох авторських виконаннях), з посланнями, листами, ще й з книгою Псалмів в кінці, займає лише 20 процентів в усій цій ідеології! «А хіба це головне» - каже опонент. «На тих сторінках де менше, є заповіді Христові, хай хоч на одну сторінку». «Ну так. Це правда. Але правда на половину» - кажу я. І ми разом поглиблюємось в світ головних заповідей Нового Завіту. Червоний «індекс» вже заготований на потрібному місці. Читаємо разом: «Котра заповідь перша з усіх? Ісус відповів: Перша: Слухай Ізраїль! Наш Господь Бог — Бог єдиний. Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю», «А друга: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мк. 12:29-31). Що ж це, перше це про Ізраїль? – з розгубленістю бубонить націоналіст з душею іноземця, все дивлячись на мене, як на антагоніста. В неділю на службі він чув про «Сіль Землі», про те що «Ви – світ миру», як входити до «Царства Небесного», а про Ізраїль точно не було. «Так, так, так» - почав пробиратись до покуті слухач, де в свічних недопалка губився екземпляр Євангелія. Цей контрольний екземпляр знадобився для зрівняння, чи не користуюсь я фальсифікатом святого писання, таким собі варіантом для «неспокійних бунтарів». Мені стало зрозумілим, що ця людина здатна порівнювати, аналізувати, відтак думати, а це означало, що вже можна переходити до головного, до того, що не можливо зрозуміти Біблію з кінця. Не можливо зрозуміти останні 20 процентів, без попередніх 80 процентів. Відтак не зрозуміємо християнства без іудаїзму. І ми заговорили за це.

Основою всіє Біблії являється перекладний Танах (набір святих книг в юдаїзмі), поділяється на Тору, Невіїм, Ктувім. Багато хто чув про Тору, але не багато хто може чути, що Тора є святою книгою для християнина. Як же так, про що це! Хіба! Знаємо, якщо перекласти Пушкіна на українську мову, він все одно залишиться «русским класиком», а от з Торою, яку з івриту переклали на українську, назвавши «Пятикнижя Моїсеєве» (на івриті Хумаш), такого не сталося. Вона українська, вона основа духовної педагогіки всієї нації. І о Боже, «Десять заповідей» за якими живе українець сформовані саме з Тори. Саме так. Декалог – десять заповідей, релігійно-етичні принципи, які лягли в основу іудо-християнської віри виписані в книги Шемот, Шмот (івр. שְׁמוֹת‎, šᵊmōθ), в перекладі Вихід. В іншому варіанті «заповіді» викладені в книзі Дварим, по нашому Второзаконня чи Повторення закону. За переказами, Декалог проголошений Богом безпосередньо до єврейського народу. За змістом ці заповіді проголошують монотеїзм Яхве, забороняють вшановувати Богів інших етносів, зобов’язують дотримуватись суботи, проголошують правила спілкування і норми моральності. Ці Завіти на всі часи, це завжди сьогодення і майбутнє єврейської нації. Чому так, ми можемо побачити далі, зрозумівши, що таке багатовікова іудейська гра.

Досить простим методом перевірки, в якому відношенні пов'язані єдиним задумом іудаїзм і християнство є співставлення «Десяти заповідей». Тут хоча б варто порівняти те, що ми бачимо і чуємо в церквах, і як це насправді записано в Торі. Приводимо порівняння нижче в табличному вигляді:

Що стосується цих так званих 10 заповідей, то ніяким абсолютом для іудаїзму вони не є. На справді в іудаїзмі заповідей навіть не 20 і не 30. Їх багато і вони розкидані по всім іудейським книгам. Ортодоксальні іудеї рахують що їх 613. А що ж в християнстві, яке базується на тих самих релігійних збірках? Десять заповідей з книги Шемот (Вихід), і заповіді Христа, перша з яких починається словами «Слухай Ізраїль»?

Як би не було, на перший погляд заповіді демонструють більш-менш пристойну педагогіку надану Богом єврейському народу. Ну дійсно, що поганого в Першій заповіді, що Бог євреїв який рятував їх від рабства у Єгипті забороняє мати інших Богів (якщо не зважати на те, як той Бог з лютою ненавистю віднісся до єгиптян, вбивав їхніх дітей і знущався над ними самим садистським чином). І ось тут декорації починають спадати, якщо читати не церковні таблички з приписами, а Біблію-Тору! Тоді в Четвертій заповіді стає відомо, що євреї вже не нещасні невільники, а самі мають рабів та невільниць, і тут же в Десятій заповіді забороняється єврею бажати раба іншого єврея! В іншому місці Біблії-Тори знаходимо: «Єгова рясно благословив мого пана і зробив його дуже багатим, давши йому овець, велику худобу, верблюдів, ослів, срібло, золото, а також слуг і служниць» (Бут. 24:35). З цього епізоду видно, що Господь Бог на звільняє людей від рабства, а навпаки дарує своєму народу рабів і рабинь. Ці люди перераховані разом з вівцями, верблюдами й віслюками.   

Далі звернімо увагу на всі Десять заповідей. Відразу відчувається, що головним завданням давніх рабинів була боротьба з всіма не єврейськими вірами, й перші три заповіді націлені на це. На першому місці заклики про тільки свого Бога, про Бога який всіх рознесе і покарає якщо «не повірите в мене». «Бог ревнивець» навіть забороняє промовляти власне ім’я. Чому? Тому що така традиція в іудаїзмі. Вона ґрунтується на тлумаченні єврейськими мудрецями уривка Тори «... А оце Ім'я Моє навіки ...» (Вих. 3:15), де слово «на віки» (לעלם) тлумачиться в значенні «приховати» (Пecaxим 50 а; Шемот раба 3). А в церквах цю науку Третьої заповіді перевели на свій лад. Як і Четверту заповідь про «день суботній» - «шабат». В християнстві «шабат» перенесли на день недільній, «день Господній», хоча Господь заповів свято на суботу.

Найдавнішими традиційними релігіями всіх народів світу є язичницькі релігії. Це одночасно й загальнолюдське цивілізаційне культурне надбання. Сучасні науковці доводять, що в усних, не писемних часах, інформація до наступних поколінь передавалась особливим способом в знакових системах, які наносились на культові предмети. Досить поширеним явищем було збереження інформації в скульптурних зображеннях. І це не примітивні «ідоли» з дереву, як нам всім втовкмачували століттями, це складні кам’яні й дерев’яні скульптури з глибокими ідеологічними структурами. Погляньмо тільки на праіндоєвропейського Керносівського ідола, або ж на слов’янського Збручського! Головна ідея Другої заповіді згодовувати іншим народам отруєну ідею принижувати власні культурні надбання, руйнувати в етносів національну самосвідомість, національну релігію, історію, культуру, традиції, науку, етику, естетику. Попутно зауважимо, що з так званих Десяти заповідей Мойсея, Друга заповідь забороняє робити «зображення того, що на небі вгорі ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею». Це не випадково! Тут зразу відчутно, що Бог з Синайської пустелі добре розбирався в праіндоєвропейській вірі. Чудом збережені праіндоєвропейські скульптури, відображають триступеневий поділ на верх, середину й низ (вгорі, на землі, під землею). В них збережені людські знання про Космос, про місце людини в Космосі, і нашу безсмертність. Виходячи з Другої заповіді, іудео-християнська традиція приговорила ці знання до страти. Що казати, вся Біблія перевантажена відвертими закликами до знищення всіх національних культур:

• «і як віддасть їх Господь, Бог твій, тобі на поталу, ти їх поб'єш і піддаси цілковитому знищенню; не укладатимеш з ними союзу та не матимеш пощади до них; … жертовники їхні зруйнуйте, стовпи їхні порозбивайте, святі їхні палі поторощіте, а тесаних їх бовванів спаліте вогнем» (Пов.Зак. 7:2-5);
• «Тесані подоби їхніх богів попалиш вогнем … бо це гидота перед Господом, Богом твоїм» (Пов.Зак. 7:25);
• «Ось установи й закони, що їх будете старатися виконувати в землі, яку Господь, Бог ваших батьків, дав вам, щоб ви заволоділи нею по всі дні, що в ній житимете. Ви зруйнуєте дощенту всі ті місця, де народи, що їх проженете, служили своїм богам: по високих горах, по горбах і під кожним ряснолистим деревом. Ви знищите їхні жертовники, порозбиваєте їхні стовпи, їхні стовбури спалите вогнем, кумирів їхніх богів порубаєте та зітрете з тих місць їхнє ім'я» (Пов.Зак. 12:1-3);
• «то проженете всіх мешканців тієї землі з-перед себе, знищите всі їхні кумири, розіб'єте всіх їхніх вилитих ідолів та всі їхні узвишшя спустошите. Тим робом заволодієте землею й осядетеся в ній, бо вам віддав я ту землю в посідання. Розділите ж землю за жеребом між вашими родинами…» (Чис. 33:52-54);
• «Кожен, хто приносить жертву богам, крім одного Господа, нехай буде знищений» (Вих. 22:20);
• "Як покинете Господа й служитимете богам чужоземним, він відвернеться від вас, і після того, як був до вас добрий, наведе на вас лихо й вигубить вас" (Іс.Нав. 24:20).
• «Бо мій ангел ітиме перед тобою й приведе тебе до Аморія і Хеттита, Перізія, Ханаанія, Хіввія і Євусія, і я винищу їх. Не падатимеш ниць перед їхніми богами і не служитимеш їм, і не ходитимеш робом їхнім, ні! До нащаду руйнуватимеш їх і розбиватимеш стовпи їх» (Вих. 23:23-24);
• «Якщо посеред вас … знайдеться чоловік чи жінка, хто… стане служити іншим богам…то мусиш вивести того чоловіка чи ту жінку, що сподіяли таку погань, за ворота й побити їх камінням на смерть» (Пов.Зак. 17:2-5);
• «Не віддавайте дочок ваших заміж за синів їх, і їх дочок не беріть за синів ваших, і не шукайте миру з ними у всі часи» (2 Езд. 8:81-82).
• Євреї звертаються до Бога: «Про інші ж народи, що відбулися від Адама, Ии сказав, що вони ніщо, але подібні слині…ці народи, за ніщо Тобою визнані…» (3 Езд. 6:56-57).

Якщо перші заповіді цілком призначенні для влаштування іудейського царства на чужих землях, то інші настанови, як декорації, вони не просто попираються, вони тонуть в величезному морі заповідей протилежного змісту. Вражаємось, як можна бачити якусь мораль в заповіді «не вбивай», якщо через одну сторінку написана заповідь «Вбийте всіх»???

Дивимось Біблію де розписано безліч заповідей про те коли, кого і за що треба вбивати:

• «Коли ж бик вдарить рогами мужчину на смерть…то вола побити камінням, а його господар буде скараний смертю» (Вих. 21:28-29);
• «Кожен, хто робитиме якусь роботу в день суботній, буде скараний смертю» (Вих. 31:15);
• «Коли жінка наблизиться до якоїсь скотини, щоб злучитися з нею, мусиш убити жінку й скотину» (Лев. 20:16);
• «Того, що піймають із забороненим, спалять вогнем разом з усім його майном» (Іс.Нав. 7:15);
• «Коли б про якесь місто, що його Господь, Бог твій, дав тобі на поселення, довелось тобі почути таке…: Ходім, будемо служити іншим богам, … то…немилосердно вистинаєш вістрям меча мешканців того міста й приречеш на цілковите знищення вістрям меча його й усе, що в ньому, навіть і скотину. А здобич, що в ньому, знесеш усю на середину майдану і спалиш Господеві, Богу твоєму (Пов.Зак. 13:12-17);
• «У містах же тих народів, які Господь, Бог твій, хоче тобі дати в посідання, не зоставиш ні одної душі живої. Їх мусиш приректи на цілковите знищення…» (Пов.Зак. 20:16-17);
• «Коли Господь, Бог твій, впровадить тебе в землю, в яку ти йдеш, щоб зайняти її, і прожене перед тобою численні народи…і як віддасть їх Господь, Бог твій, тобі на поталу, ти їх поб'єш і піддаси цілковитому знищенню» (Пов.Зак. 7:1-2);
• «Тож повбивайте всіх дітей чоловічої статі й усіх жінок, що спізнали чоловіка, також повбивайте. А всіх дітей жіночої статі, що ще не знали чоловіка, позоставляйте живими для себе» (Чис. 31:17-18);
• «…не бійтесь народу землі сеї; бо він дістанеться нам на поїдання» (Чис. 14:9);
• "А пророк, який насмілився б вістити в моєму імені щось, чого я йому не заповідав, або промовляти в ім'я інших богів, - такому пророкові смерть" (Пов.Зак. 18:20);
• «Ми тоді забрали всі його міста, та й піддали знищенню кожне місто, чоловіцтво, жіноцтво й дітей, та й не зоставили живим нікого» (Пов.Зак. 2:34);
• « І віддав Господь, Бог наш, нам у руки так само Ога, башанського царя, і ввесь його люд, і побили ми його так, що не зісталось нікого живим (Пов.Зак. 3:3);
• «І повбивали вони його та синів його й увесь народ його, тож не лишився ні один із них живий; і здобули його країну» (Чис. 21:35);
• «Ісус же не спускав руки своєї з простягнутим списом, докіль не винищив дощенту всіх мешканців Аї» (Іс.Нав. 8:26);
• «І закричав народ, і засурмили… І знищили вони вістрям меча, як анатему, все, що було в місті, чоловіків і жінок, і молодих і старих, волів, овець і ослів…Місто ж і все, що було в ньому, спалили…» (Іс.Нав. 6:20-24);
• «Ось люд, що встає, неначе та левиця, що зводиться вгору, мов той лев; не ляже він перше, ніж пожере здобич та крови нап'ється з убитих» (Чис. 23:24);
• «Як же Ізраїль вибив геть усіх мешканців Аї в полі та в пустині, кудою погналась була за ним погоня, і як усі вони до останнього полягли від вістря меча, увесь Ізраїль повернувся в Аї і вигубив його вістрям меча. А було всіх тих, що полягли того дня, чоловіків і жінок, дванадцять тисяч, усі мешканці Аї» (Іс.Нав. 8:24-25);
• За часів царя Давида іудеї по-звірячому і з патологічним садизмом знищили все населення Рави Амонитської, кинувши людей заживо під пилки, під залізні молотки, під залізні сокири й в вогняні печі (2 Царств 12:31). Ті ж самі звірства було вчинено з містами Лахис, Газер, Макед, Асор, Еглон, Хеврон, Ливна, Давир. Всіх людей, включаючи жінок і дітей було винищено, міста спалені, всіх царів повішено на дереві (Іс.Нав. 10).

Ось як виглядає конкретна заповідь «Не вбивай». Виникає природне запитання: чи від такої святої моралі не стають волосся дибом? І навіть благочестиві заклики про вшанування своїх батьків, не діють якщо: «Якщо твої рідні закликають тебе вклонитися іншим богам…то вбий їх…побий їх камінням до смерті» (Пов.Зак. 13:6). Мораль така: Не можна вбивати ні з того ні з сього, без будь-яких підстав. Зате, коли є підстави, то вбивати треба негайно.

Наступна заповідь «Не чини перелюбу!» - це значить не порушувати подружню вірність, не мати позашлюбних зав’язків. Досить дивує така мораль, а що найголовніше з книги Біблії, яка базується на аврамічній традиції. Засновник іудаїзму, християнства й мусульманства, праотець єврейського народу, великий праведник Авраам двічі віддавав свою дружину у гарем: спочатку єгипетському фараону, за що отримав великий прибуток «…взято жінку в палати фараона, що обійшовся з Аврамом добре заради неї, і були в нього вівці, воли, осли, раби, рабині, ослиці й верблюди» (Бут. 12:15-16), після чого Сара потрапила в гарем до царя Авімелеха, за що Авраам знову таки отримав дохід «Тоді взяв Авімелех овець і волів, слуг і слугинь та й дав Авраамові, й віддав йому Сару, його жінку» (Бут. 20:14). Син Авраама, Ісаак, наслідуючи батька мав такі ж подружні принципи з Ревекою (Бут. 26). «Не прелюбодій» - з інтонацією речуть на проповідях попи, а при вінчанні молодят вони наставляють – «Будьте, як Авраам і Сара», «Господи боже наш, благослови їх, як Ісака і Ревеку». В кінці священнодійства, знімаючи вінці з голів молодят, священик читає молитву: «Ти, жених, возвеличься як Авраам, і отримай благословення, як Ісак… Ти наречена, возвеличься подібно Сарі, і звеселися, подібно Ревеці». Щоб зрозуміти, як це жити за єврейськими Авраамом й Ісаком, Сарою та Ревекою, варто все ж ознайомитися з Біблією.            

Подружня зрада виглядає такою собі дитячою забавкою відносно тої гидоти, яка поширюється в одній книзі з заповідями Господніми. Біблійна історія пам’ятає одного благочестивого "Левіта». Цей мандрівний Левіт ночував одного разу в місті Гівеа і його жителі (сини Веніямінови) вирішили його зґвалтувати. Левіт замість себе віддав їм на поругу свою наложницю, і вони поглумилися над нею. Знущалися над нею всю ніч, і жінка приповзла до дверей будинку та пролежала до ранку (Суд. 19:22-26). Левіт тільки вранці підійшов до своєї коханки і побачив, що вона непритомна. Потім він взяв ножа, розрізав її тіло на 12 частин і порозсилав по всьому Ізраїлеві (Суд. 19:29). Які почуття можуть викликати в нормальної людини ці легенди про «Левіта»? Однак, за описами самої Біблії, звірячі діяння "благочестивого" Левіта викликали у євреїв не огиду, а тільки подив (Суд. 19:30). І все це поширюється і пропагується масовими тиражами під вивіскою «святого письма»!

А що ж на рахунок Восьмої заповіді? Не красти? Що тоді означають наступні слова Біблії: «Грабуйте золото, грабуйте срібло!» Ліку нема запасам, сила всілякого дорогоцінного посуду» (Наум 2:10). Каже Господь: «Я потрясу всіма народами, і прийдуть скарби всіх народів, і я сповню дім цей славою, - слово Господа сил. Мені належить срібло, мені - золото, слово Господа сил» (Ог. 2:7-8).

Звичайно просто так красти великий гріх, треба робити це в ім’я святих справ. Тому Біблія описує схрон в ім’я Господа: «Все срібло й золото й увесь мідний та залізний посуд нехай буде посвячений Господеві й увійде в Господню скарбницю… Місто ж і все, що було в ньому, спалили; тільки срібло та золото та мідний і залізний посуд віддали в скарбницю Господнього дому» (Іс.Нав. 6:19-24). «Тільки скотину та здобич того міста забрав собі Ізраїль, за Господнім словом, як то Господь наказав був Ісусові» (Іс.Нав. 8:27). «Візьми срібла та золота й зроби вінець, і поклади на голову Ісусові, синові Йоцадака, первосвященикові» (Зах. 6:11). «І позбирають скарби всіх навкруги народів: золота, срібла та одежі буде велика сила (Зах. 14:14).      

В нормальної людини відразу виникає питання здорового глузду: Навіщо створювати філософію такого нечуваного матеріалізму? Навіщо стільки золота? Де його реалізовували в Біблійні часи? Ми ж всі знаємо історію «Золотого тельця», такого собі символу матеріальності, символу відходу від духовних цінностей. Тут вже нам стає зрозумілим, що ті проповіді проти наживи, багатства, жадібності, які навішали на символ «Тельця», то була боротьба проти давнього космогонічного символу, а не проти корисливості. Бо як тоді оцінювати духовний простір храмів, який сотворили для задоволення своїх релігійних потреб засновники Біблії: «Всього золота, що пішло на роботу цілої будівлі святині, золота, принесеного в дар, було двадцять дев'ять талантів і сімсот тридцять шеклів, по шеклю святині. А срібла від записаних у громаду - сто талантів і тисяча сімсот сімдесят п'ять шеклів, по шеклю святині» (Вих. 38:24-25). На хвилинку, одиниця ваги 1 талант – це 30 кг. Відтак 870 кг золота й 3 тони срібла на святиню, проти скромної статуетки Бичка. Сам Господь повчає Мойсея як оздобити святиню: «І поставиш золотий жертовник для кадила перед кивотом Свідоцтва» (Вих. 40:5).

А ось тут описаний храм Соломона:

• «Соломон обклав храм усередині щирим золотом і простягнув завісу на золотих ланцюжках перед всесвятим, що вкрив золотом. Увесь храм обклав він золотом, увесь храм до кінця та й увесь жертовник, що був перед всесвятим, покрив золотом» (1 Цар. 6:21-22);
• «Соломон установив увесь посуд, що в храмі Господньому: золотий жертовник, золотий стіл, на якому лежали приявні хліби. Світильники з щирого золота - 5 праворуч і 5 ліворуч перед всесвятим; світичі, квіти й щипці з золота. Чаші, ножі, кропильниці, мисочки й кадильниці з чистого золота; завіси до дверних крил внутрішнього дому, тобто до всесвятого, і для дверних крил святого були з золота. Скоро скінчено всі роботи, що цар Соломон звелів їх зробити для Господнього храму, він вніс святі дари Давида, свого батька: срібло, золото, й посуд, і склав їх у скарбницю Господнього храму (1 Цар. 7:47-51).

Гадаємо, все це золото наплавили з «алчного» Золотого Бичка. Так йому й треба, негідний збивав людей зі шляху духовного!

А таким бачиться в святому письмі майбутній Єрусалим: «Єрусалимські брами будуть збудовані з сафіру і смарагду, а всі твої мури з самоцвітів. Башти єрусалимські будуть збудовані з золота, а й їхні вали з щирого золота. Майдани в Єрусалимі берилом і антраксом і каменем офірським викладені будуть…і всі його доми скажуть: Алилуя! Благословен Бог Ізраїля! А благословивши тебе, благословитимуть святе ім'я повік-віки» (Товита 13:17).

Алілуййя (дослівний переклад - Хваліть Ягве), підспівують українці в золотих храмах – двійниках храма Соломона. Галелу-Йа'г, в склепіннях куполів ехом відбиваються слова духовного поневолення нації.

Почитаємо Біблію далі. Вона всіх вчить не свідчити неправдиво на ближнього свого. Тільки так виходить, що «не свідчити» один на одного треба серед богообраного народу, бо ж як оцінити наступні святі приписи: «Не їстимете ніякої мертвечини; іноземцю що живе в тебе по містах, його даси, він може це їсти; або продай чужинцеві; ти бо народ святий у Господа, Бога твого» (Пов.Зак. 14:21). Хороший «святий» народ, що продає падаль не євреям. І далі: «При кінці кожного сьомого року робитимеш відпуст. А відпуст полягає ось у чому: кожен, хто позичив своєму ближньому, подарує йому свою позику; не буде вимагати її від свого ближнього, ані від свого брата… Від чужинця можеш собі вимагати; але те, що належиться тобі в твого брата, відпустиш йому» (Пов.Зак. 15:1-3). Так що коли написано «Не свідчи неправдиво на ближнього свого», це зовсім не означає поважати всіх людей на землі. Це в перекладі означає: «Поважай єврей єврея».    

Коли євреї покидали Єгипет, то Господь навчив Мойсея: «А тоді вже він відпустить вас звідси… накажи людям, щоб кожен чоловік від ближнього свого і кожна жінка від ближньої своєї визичили собі посуд срібний і посуд золотий» (Вих. 11:1-2). «Вчинили сини Ізраїля по слову Мойсея, і визичили в єгиптян посуд срібний та посуд золотий і одіж. І дав Господь ласку людям… і так обібрали вони єгиптян» (Вих. 12:35-36). Ось тут конкретна педагогіка заповіді «Не бажай нічого, що належить ближньому твоєму». Євреї прожили в Єгипті 430 років (Вих. 12:40), це 18 поколінь, які безумовно вже були «ближні» єгиптянам, про що каже й сама Біблія. Якщо ж вважати ближнім своїм тільки Батька з Матір’ю та свій богообраний етнос, тоді наступна біблійна наука вкладається в Десяту заповідь:

• Бог каже: «Дав я вам землю, над якою ви не трудились, і міста, яких ви не будували, а одначе ви в них осілись і їсте плоди виноградників та оливних гаїв, яких ви не садили»;
• «Як же приведе тебе (єврейській народ) Господь, Бог твій, у землю, що про неї клявся … що дасть тобі; великі та гарні міста, що їх ти не будував, хати, сповнені всякого добра, якого ти не нагромадив; викопані, та не тобою, копанки; виноградники й оливкові гаї, яких ти не садив, та зможеш їсти з них досита» (Пов.Зак. 6:10-11);
• «Ви (євреї) запануєте над народами, що більші й сильніші від вас. Кожне місце, куди ступить ваша нога, буде вашим; від пустині до Ливану, від великої ріки Ефрату аж до західнього моря йтиме ваша границя» (Пов.Зак. 11:23-24);
• «…так що ти позичатимеш багатьом народам, а сам не будеш позичати ні від кого; володітимеш багатьма народами, а вони не володітимуть тобою» (Пов.Зак. 15:6).  

Вбий, зґвалтуй, обкради, обхитруй, захопи чужу власність, захопи владу – ось основні й найпоширеніші заповіді іудео-християнства. Все це ми тільки що прочитали зі святого письма Біблія. Кожен з нас може перевірити це, звернувшись до приведених посилань.

Подібні моральні установки програмують свідомість на злочинне захоплення чужого і нечуваний паразитизм. Реальна історична практика каже за це.

Запитайте самих себе: Яка найбільш популярна книга всіх часів і народів? З цього буде відповідь чому в світі все то перераховане відбувається.

Людям відверто плюють в очі, а вони тільки втираються: «божья роса». Що ж, віримо, що в історії діють Сили більш могутні, ніж закони «ринку».