Душа і тіло у предківській вірі

Душа — це тонкий, неречовинний людський образ. За своєю природою вона чимось нагадує пару, повітря чи тінь.

Уявлення про душу сформувалось у слов’ян досить давно. Душа є причиною думки і життя в тій істоті, яку одуховнює. Вона володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому й теперішньому. Душа здатна залишати тіло і швидко переноситися в різні віддалені місця простору. Вона невидима, але має й деяку фізичну силу. Душа з’являється людям підчас сну або безсоння як привид, відділений від тіла, але схожий на нього. Матеріально душа пов’язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров’ю), легенями (диханням). Слова дихання, дух, душа у всіх слов’ян вважалися синонімами. Душу також уявляють у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика тощо.

Віра в потойбічне життя душі сформувалася в трипільському суспільстві і закріпилася вже в арійські часи (близько ІІ тисячоліття до н. е.). У слов’ян безсмертя душі пояснювалося постійним обертанням її через світи Права (Боги посилають душу на Землю), Ява (отримання тіла) і Нава (скидання тіла і перехід душі до царства Предків), що поступово вливається у світ Прави (переходить на Луки Сварожі). Отже, кожна душа по смерті повертається до Сварога.

Тіло — одяг душі, який дає Бог. Саме тому міфологема про божественних пряль — Богинь Долі, які тчуть людську сорочку, така живуча в ментальності українців. І досі існує поняття священної обрядової сорочки, якою сповивають новонародженого, весільної сорочки, яку вдягають на оранку або сівбу. Щоб оздоровити людину, давні онуки Дажбожі занурювали її у священні води джерела або обливали водою зі священної криниці, бо пошкоджену життєву тканину слід відновлювати живою водою того джерела, де живуть віщі прялі. Пор. казку про братів, перетворених у лебедів (птах — символ духа), яким сестра мала виткати сорочки, щоб повернути Їм людську подобу (тіло), а також звичай на Русалії вивішувати на дерева сорочки, або просте полотно «русалкам на сорочку». Значення обряду: віра в повернення душа покійного в нове тіло. Відомий також обряд спалювання сорочки хворого і вдягання його в нову сорочку. Подібний обряд здійснюють сучасні громади етнічної віри під час відхрищення від чужовір’я, що символізує оновлення душі і тіла.