Галина Лозко: «Велесова ніч» — цілковита вигадка!»

Останнім часом в інтернеті та соціальних мережах стали поширюватися дивовижні, на перший погляд, однак нічим не підтверджені дописи, що в українців на час кельтського свята Хелловін буцімто припадає якась «Велесова ніч».

Чи справді це так? — редакція нашого видання поцікавилася у релігієзнавця, доктора філософських наук, професора, голови Об’єднання рідновірів України Галини ЛОЗКО.

— Пані Галино, розкажіть, будь ласка, що таке «Велесова ніч»? Як українські рідновіри відзначають таку «ніч»?

— Таке «свято» — цілковита вигадка. Рідновіри святкують рідні свята українців, а до свят інших релігій ставляться толерантно.

—Чим, на Вашу думку, можна виправдати любов сучасних українців до нерідного їм, але сповненого цікавими традиціями свята?

— Загалом давньоєвропейські релігійні традиції близькі в багатьох народів. Якщо ж говорити про народні традиції щодо сучасного Хелловіна, це буде не зовсім точно. Бо сучасний європейсько-американський Хелловін (або Самхейн) уже наповнився всілякими розважальними деталями, які не мають ніякого сакрального значення і ніякої давньої традиції. Проте сучасні «страшилки» до цього свята додані переважно під впливом сатанізму — інверсії християнства, а також запопадливої комерційної діяльності деяких підприємців. Рідна віра з цими течіями не має нічого спільного. Радісні язичницькі свята, звичайно ж, цікавіші від сумних християнських (як-то «страсті», «розп’яття», «головосіки» і тому подібне). Багато хто з нас у дитинстві виготовляв ліхтарі з гарбуза, навіть не знаючи про якийсь іноземний «Хелловін» (тим паче, не називав його «світильником якогось Джека»). І нарешті, значна частина українського народу має низький рівень національної свідомості, тому їй байдуже, чиє свято, — аби весело...

Проте мене у Вашому запитанні бентежить дещо інше: я не можу пояснити, чому люди, навіть рідновіри, так схильні до нью-ейджу, що готові підтримати будь-яку вигадку, яку їм підкидають? От, наприклад, назва «Велесова ніч» вже переможно гуляє інтернетом, і ніхто її не може зупинити. Стверджую категорично: ніякої «Велесової ночі» у наших Предків не було! Її не засвідчено ні в фольклорі, ні в етнографічних джерелах, — навіть якихось натяків на це нема. Велесові свята Рідної віри, що є науково обґрунтованими, — це 6 грудня, 11 лютого і 9 травня.

— Чи є якийсь слов’янський відповідник Хелловіну? Яка назва свята, як і коли святкують?

— Останні два тижні жовтня справді пов’язані з культом Предків. Але це цілий поминальний цикл, а не якась окрема «ніч». Про це наша етнографія має чисельні відомості. Головні з них — Дідова Субота (напередодні хр. Дмитра — Дмитрівська субота) і Бабина П’ятниця (найближча до хр. Параскеви). Їх відзначаємо за відновленим календарем (приблизно на 13 днів раніше від ортодоксальних християн).

Поминають Дідів і Бабів давно відомими традиціями, які живі й досі: пригощають коливом, пирогами, узваром та іншими стравами. Зокрема, свято Бабів, як правило, щороку збігається зі вшануванням великої Богині Мокоші, якій, крім усього іншого, дарують пряжу, полотно «Мокоші на хвартушок» та інше. Ліхтарики з гарбуза та інших овочів наші предки виготовляли здавна на осінні свята Врожаю — ця традиція відома. Світло ліхтарів має вказувати шлях душам, які в цей час перебувають серед нас.

А 1 листопада поминальні дні завершуються, душі відлітають, і починається інший цикл — підготовка до Різдва Божича Коляди (з’яви молодого Сонечка). Тож за науково відновленим календарем «Коло Свароже» рідновіри святкують у цей час День Сварога. Бо, за українською міфологією, саме в цей день Бог-коваль Сварог починає кувати золотий плуг для русичів, якого скине на землю на Різдво Сонця (Зимове сонцестояння 21–22 грудня). Згадаймо також скіфський міф, переказаний Геродотом, про золотий плуг, який Бог Папай (Батько) скинув з неба скіфам (тобто нашим Предкам). Астрономічне пояснення цього міфу дав науковець Олександр Знойко ще в кінці 80-х років минулого століття. Саме цієї пори на нашому небі яскраво світить сузір’я Оріона (українська народна назва якого — Плуг). Від цього часу небесний Плуг опускається все нижче й нижче, а на Різдво він «висить» над обрієм, ніби справді впав з неба. Відома традиція з часів Київської Русі: на Різдво кияни «кликали плуга» над Дніпром (згадки засвідчені в літописі).

/Газета «За Рідну Віру!», ч. 8/