Ідол — статуя язичницького божества

Ідол — статуя язичницького божества, виготовлена з дерева, каменю чи іншого матеріалу, що зображує істоту, яка не має реального прообразу.

Наближені за значенням до слова ідол староукраїнські слова болван, бовван, бувай, кумир, модла, соха, кап.

З дохристиянських часів зберігся так званий Збруцький ідол (Світовид-Род), знайдений   1848 року на Тернопільщині. Маємо відомості ще про дві аналогічні, але досі не опрацьовані знахідки. У 1850 р. з річки біля Рогатина був піднятий кам’яний ідол з чотирма головами й стількома ж ногами. Місцева влада звеліла переробити його на хрест, що й донині стоїть на чотирьох ногах у с.Лопушці. Інша знахідка: у стіні дрогобицького костелу вмуровано фрагменти (голову й руки) якогось дохристиянського божества. Поза тим український історик і археолог В.Антонович відкрив у печері біля с.Буші на Зазбручанщині так званий плоскоріз, зробивши висновок, що то є залишок язичницького культу. На плоскорізі зображене безлисте дерево з чотирма розсохами. На одній з них — півень. Під деревом — чоловік навколішках із молитовно піднятими руками. Позаду на підвищенні стоїть олень.

В одній із давньоруських пам’яток, присвяченій тлумаченню П’ятикнижжя Мойсея, на запитання: «Идол и подобие какое иметь различие?» — дається таке роз’яснення: «Идол оубо не бьівши вещеи єсть идол, подобие же бьівши вещеи єсть подобие. Преже бо творяхоу елини образньїя образьі, то соуть идоли. Не соуть бо бьівши вещеи подобие, но излияно или вьідолото, а не писано, якоже по подобию написа

У «Повісті врем’яних літ» під 980 р. розповідається, що коли почав князювати Володимир у Києві, то «поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним», поставив аж шість ідолів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. А коли Володимир охрестився, то наказав поскидати всіх цих ідолів — одних посікти, а інших попалити, а статую Перуна наказав прив’язати до хвоста коня, звезти його Боричевим узвозом і приставити дванадцять мужів, які били його жезлами. Робилося це, пояснює літописець, не тому, що дерево щось відчує, а для поругання «біса», який у цьому образі дурив людей.