Ім'я праматері українців

З давніх давен український бог шлюбу та кохання називається Лель. Земною священною іпостассю Леля вважався і вважається лелека.

Трепетні, лагідні, ніжні стосунки українців з лелекою обумовлені саме тим, що лелека приносить діточок. Навіть народи називались іменем лелеки. Зокрема, задовго до еллінів Балкани та півострів Пелопонес населяли пелазги та лелеги. Цей благодатний край зігріває світило, одне з імен якого Геліос. Згідно з міфологією романо-германських племен ліси, траву, повітря, чагарі населяють фантастичні безтілесні істоти ельфи. Місцем перебування еллін­ських богів є Олімп, а мусульманська назва верховної істоти - Аллах.

Як бачимо, звукосполучення -ел(ь)-, -ол(ь)-, -ал(ь)-, -ул(ь)-, -іл(ь)- в різних варіаціях, у різних мовах народів світу пов'язано і з іменами сакральних іс­тот, їхніми помешканнями тощо. Чи не є це свідченням надзвичайної давності самої лексеми -ЕЛЬ-? Чи не те це слово, що було спочатку? Біблійний творець світу Елохім - це теж множинна форма лексеми -ель-, взята з арамейської мови. Ніби струменями талої води з доби Великого Оледеніння, виплекана промінням животворящого Геліоса розтікається лексема між племенами та народами людськими, породжуючи все нові і нові слова, речі, явища та поняття, і відкриваючи нам, допитливим, у слушний час таємний зміст стародавніх заповітів предків.

Проф. В. Шаян зазначає:

«Наші терени славилися здавна виробом меду, сиченого, питного, ферментованого, а також «алу» або «олу», що відповідає англійському «але», у теперішній вимові «ель», тобто рід густого пива».

Таким чином, світило, рідина, фантастичні істоти, річковий або ставковий мул (іл), позаприродна Вища Сила концентруються навкруг однієї і тієї ж лексеми. Принагідно зауважимо, що казкова країна, повна золотом, молоком та медом, до якої так рвалися конкістадори - Ельдорадо. Місце священнодійства, молитовної єдності з богами називається Олтар, а вища верства будь-якого народу, людського, рос­линного чи тваринного, називається еліта. Отже, вогонь, вода, земля, повітря - всі чотири стихії і багато чого поза ними - все охоплене загадковим поняттям ЕЛЬ, який подібно хвилям електромагнітного поля в ефірі, пронизує і наповнює простір і час.

А тепер звернімося до знаменитого українського довідника Стеля. З чого могли виготовляти наші первісні предки покрівлю на своїх домівках чи куре­нях? Зі шкур тварин? Правильно! Північні народи і досі так роблять. А в давнину людей було мало, а звірів багато. Здобичі вистачало і на їжу і на одежу, і на стелю - з ТЕЛЯ або ОЛЕНЯ. І стіна тому так називається, що споруджена вона з ТИНА, обтинькованого глиною (див. книгу «Сини Ра з берегів Дніпра» - Львів: «Панорама», в якій автор С. Коваль також аналізує ці слова). А попід стінами стелилися телячі (яловичі) шкури. На них спали та кохалися. Тому предмети для спання та кохання і досі називаються ПОСТЕЛЯ. Або ще краще ПОСТ ЕЛЯ, тобто пост бога шлюбу та кохання. Загальновідомо, що тварин, які годували, зігрівали та рятували людей, люди обожнювали (фетишизували), вважаючи своїми оберегами не тільки їх, а навіть словесні та мальовані зображен­ня тих істот. На с. 218 книги «Віра пред­ків наших» В.Шаян емоційно наголошує: «Знову ж не доводиться цитувати пречисленних місць із Ригведи, як теж наведень, що могутнього звучання назвою «Бугая» називали самих богів». Наразі один з українських птахів так і називається бугай. Недарма також і українська хата назива­ється ОСЕЛЯ. Тобто осідок божества ЕЛЯ. А де відсутнє ТЕЛЯ, там ПУСТЕЛЯ. До теляти, зокрема, молилися і євреї, що вийшли під проводом Мойсея з Єгипту.

Ми з'ясували, що принаймі одне з безлічі значень лексеми - ель-, -аль-, - оль- в українській мові міцно пов'язане зі словом ТЕЛЯ. А теля - це дитина корови, з якої можна виростити телицю або вола (веля). Український бог торгівлі, достатку, скотарства, Бог поетів та мистецтв (він же й володар світу Нави) зветься Велес. Звернімося до правічних, українських, священних, легендарних, сизокрилих...

Орел, Журавель, Бусель...

Тільки глухонімий, і то не всякий, відмовиться піз­нати в цих крилатих словах звукові зображення спо­конвічних, живих, невмирущих тотемних карбів - обе­регів української нації.

(Звичайно, слово «аист» і подібної інформації в собі нести не може). Отже, нші мудрі предки - давні українці разом з іменами, якими вони нарекли найпопулярніших пернатих, передають нам, нинішнім і майбутнім українцям, священні ключі коду нашої Свя­щенної Мови. Згідно з цим кодом одне із смислових наповнень лексем -ель-, -оль, -аль-, -иль- якраз і є значенням тотемного карбу-оберега, а саме

ОР-ЕЛ - тотемний знак - оберіг народу Ора - прабатька всіх українців-Оріян і всіх арійців (орел - герб римлян, німців, англосаксів, американців, поляків і багатьох інших націй).

ЖУРА-ВЕЛЬ - тотемний знак - оберіг народу Жура (Чура, пращура?).

БУС-ЕЛЬ - (бусол; лелека, боцюн, чорногуз) темний знак народу Буса, трагедія якого описана у Велесовій книзі, і священне ім'я якого збереглося в назвах багатьох місцевостей, зокрема в Києві (річка Бусівка - притока Либеді). БУС, БУГ і БОЖ, або БОГ (порівняй НЕБІЖ-НЕБОГА) - суть імена того самого словенського кореневого ряду, що і наша Матір Божа. І польська Матка Бозка, і сербська країна Боснія, і чеська Богемія, тобто країна Божа. Залишаю читачеві насолоду поміркувати таким же чином над СОКО­ЛОМ, ЩИГОЛЕМ, ЗОЗУЛЕЮ, ДЯТЛОМ...

Отже, українські слова, а з ними й сама українська мова за часом виникнення сягає, як мінімум, доби приручення, перетворення диких тварин на свійських, тобто доби, коли звірі та птахи одержували від дав­ніх українців імена, тобто доби виникнення людської мови взагалі. Про це беззастережно свідчать орлині, гірські та небесні висоти, лелечі пари в гніздах на українських хатах, журавлині ключі. Наші предки прагнули передати і передали нам у вічне володіння не тільки природу, простір і час, але й саму вічність.

Однак питання полягає не тільки в тім, щоб до­вести давність нашу, але і в тім, щоб опанувати сучас­ністю, ліквідувати над нами, українцями, ганебний чужоплемінний контроль, як духовний, так і матері­альний. Початок цього контролю сягає часів, коли нас незаконно звинуватили в язичництві, в ідолопоклонництві, тобто прищепили багатьом українцям по­чуття меншовартісності.