Християни не мають Великодня

Великдень – це велике Праукраїнське Свято, перемога Світла Дажбожого над Зимовою темрявою. Ніякого відношення до “воскресіння Христоса” ця назва не має. Хоча дуже часто чуємо, як християни кажуть, що паска – “це по-українськи Великдень”. Це груба помилка.

Великдень – дійсно, українська традиція, але він аж ніяк не тотожний християнському святу пасхи. Спробуймо розібратися, що ж святкують християни?

Історія християнської пасхи сягає далеко в часи передхристиянські, які описує Біблія (друга книга Мойсеєва “Вихід”). Тут розповідається про Якова – родоначальника євреїв (онука Авраама), який привів ізраїлевих синів до Єгипту, де вони “плодилися сильно і розмножувалися, та й стали вони надзвичайно сильні. І наповнився ними той край” (Вих. 1.7). Далі сам автор пише, що фараон побачив загрозу з боку євреїв, бо вони зайняли якнайбільше керівних і поважних посад у державі, і “жахалися єгиптяни через ізраїлевих синів”. Тоді фараон став примушувати євреїв працювати фізично, що їм, звісно, не сподобалось. Фараон зробив висновок: “Нероби ви, нероби!” (Вих.5.17). Далі йде докладний опис перебування юдеїв у Єгипті та їхнє невдоволення станом речей. Враховуючи, що ці тексти писалися юдейськими рабинами, ми випускаємо подробиці, які мають на меті показати всі “жахи” так званого “єгипетського рабства” єврейського народу. Та навіть крізь завісу міфологізованої розповіді про пасху уважний український читач побачить справжній перебіг подій тієї Ночі Смерті, яку євреї назвали пейсахом. Очевидно, тут стався справжній погром – тільки били не євреїв, а самі євреї вбивали й грабували єгиптян.

Про це читаємо в тій же книзі “Вихід” (12. 1–51): “І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи: “...Скажіть усій ізраїлевій громаді…, нехай візьмуть собі кожен ягня... І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва боки одвірки і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них, і нехай їдять тієї ночі те м’ясо, спечене на вогні та опрісноки... Пасха це для Господа! І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню я суд, Я – Господь. І будета кров вам знаком на тих домах, що там ви, – і побачу ту кров і обмину вас... Ї буде той день для вас пам’яткою і будете святкувати його як свято для Господа на всі роди ваші!...” (курсив у тексті – Г.Л.).

Далі Мойсей переповідає ізраїльським старшинам: “коли запитають вас ваші сини “що то за служба ваша?” – то відкажете:

“Це жертва – Пасха для Господа, що обминув був доми ізраїлевих синів у Єгипті, коли побивав Єгипет”. “І сталося в половині ночі, і вдарив Господь у єгипетськім краї... І знявся великий зойк у Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого!... (там же: 12.29–30).

Як відомо, для юдеїв це свято виходу із єгипетського “рабства” було радісним, хоча для єгиптян – це була ніч смерті. До того ж виходили юдеї з “рабства” не з порожніми руками, а “позичили від єгиптян посуд срібний і посуд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові в очах Єгипту,– і вони позичили – і забрали здобич від Єгипту” (Вих. 12.35–36).

Тут слід уточнити деякі суттєві моменти біблійного тексту. Перше, слід з’ясувати, кого Біблія називає словом Господь? Відомо, що перекладачі Біблії під цією слов’янською назвою мали на увазі не Дажбога, і не Сварога, а саме свого юдейського бога Ягве (Єгову). В даному випадку перекладачі вживали словоГосподь – загальну назву Божественної Істоти, а не його власне ім’я. Приховавши справжнє ім’я свого бога, юдеї легко ширили свою релігію (в пізнішому варіанті – християнство) серед інших народів.

Друге, слово пасха пояснюється в Біблії так: “гебрейське Pesach – перескочення, бо бог “перескакував”, цебто обминав той дім, де двері були обмазані кров’ю”. Отже, можемо здогадуватись, що самі погромники домовились про цей умовний знак, щоб обминути домівки юдеїв. А про те, що це був саме військово організований погром, свідчать слова про вихід з Єгипту “близько шести сот тисяч чоловік піхоти”, або “вийшли всі Господні війська з єгипетського краю” (Вих. 12.37 і 41), Слово війська тут же в тексті Біблії пояснюється: “Civ’ot Jehova – війська Господа, цебто Ізраїль”. Звернімо увагу, що Єгова (Jehova) – перекладено як Господь!

Це свято песаха, як відомо вже з Нового заповіту, святкував і єврейський рабин Ісус Хистос і його мати Марія. Вони, як і вся ізраїлева громада, їли в цей день опрісноки – “maccot” (мацу, тобто прісний корж із неквашеного тіста). Саме, роздаючи мацу, Ісус казав: “споживайте, це – тіло моє” (Матвія.26.26). Пасхою ж у євреїв називається саме жертовне ягня, яке споживають ізраїлеві сини. Бо “сказав Господь до Мойсея й до Аарона: “Це постанова про пасху: жоден чужинець не буде їсти її,… і кожен необрізаний не буде їсти її” (Вихід. 12.43 і 48).

Під час юдейського пасхального тижня, за християнською міфологією, був розіп’ятий Христос – тому християни взяли це свято до свого календаря як скорботний тиждень на відзначення “страстей господніх” і мусили надати йому іншої символіки, поєднавши юдейську ідею з язичницькою обрядовістю, яку мали інші народи (наприклад, віра в умирання та воскресіння божества відома в багатьох народів світу).

Так радісне язичницьке свято весняного пробудження природи – Дажбога – було затьмарене скорботним чужинським святом, що призвело до роздвоєння української душі. Зіткнулися два протилежні світогляди, два способи мислення і життя. Два антагонізми протягом тисячоліття мусили породити якийсь покруч, що ми й нині спостерігаємо в християнському святі пасхи. Але глобалізаторам цього недостатньо – вони прагнуть відновити в християнській пасці давнє юдейське його значення. Тому постійно висувають ідею створеної ними “юдейсько-християнської історії та цивілізації”. У пасхальній передачі радіо “Собода” 16 квітня 2001 р. ведучий Яків Кротов жалкував, що дати святкування паски у християн і пейсаха в євреїв не збігаються. Він висував провокаційну тезу про небхідність “повернути в християнство паску в її юдейському розумінні”. Чи можна уявити більший цинізм?

Християнська церква впродовж багатьох століть вела боротьбу з нашими традиційними священними стравами Великоднього свята. Великодні Баби, Колачі, Короваї, які випікають з дріжджового тіста, мають бути високими й пухкими – така магія родючості. Ці великодні хліби жорстоко викорінювалися з народного побуту. Але, так і не змігши їх знищити, попи вчинили справжнє святотатство, назвавши їх єврейським словом паска (пасха), яке прижилося в нашому народі не раніше початку ХІХ ст. В обрядовій мові серед назв обрядового хліба українців не зафіксовано цього чужого слова. Лише два століття вживається воно зрідка, хіба що в приказках, та й то переважно з негативним значенням, наприклад: “Коли не зайду в церкву, то все паски святють” (Номис). Ні у веснянках, ні в гаївках, ні у весільних піснях давнього походження цього слова не знаходимо.

Великодні писанки і крашанки – як символ сотворення Всесвіту, перемоги Світла Дажбожого, Відродження Життя на Землі – одвічні святощі нашого народу і Рідної Предківської Віри. Ще два – три століття тому вони ніякого відношення до християнської пасхи не мали. Про це відверто писав християнський монах Іван Вишенський “пироги і яйця надгробні... всюди ліквідуйте, бо в християнстві тот квас поганський не знаходить” (Вибрані твори.– К., 1972. – С. 52). Як бачимо, християнський мислитель в нашому рідному звичаї знаходить лише негативне “поганське” начало. Показово і те, що написані ці рядки на рубежі XVI–XVII ст. Отже, християнська церква в цей час не визнавала ні писанок, ні крашанок, ні великоднього хліба.

То ж, коли християни кажуть: “Ми святкуємо Великдень”, – хочеться їм відповісти, що Великдень святкують українці-рідновіри, а християни пасху.