Красна гора, Велика Лада, Лельник, Ляльник

22 квітня - Красна гора, Велика Лада, Лельник, Ляльник (свято пробудження жіночої любові). Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душі людей.

Це дівоче свято краси і любові. Пісні й хороводи водять на честь доньки Лади - Богині Лелі.В цей день відбуваються сватання, заручини та весняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білого хліба та білого півня.

Тобі Ладо, святий Боже,
Ладо, слухай нас, Ладо!
Пісні, Ладо співаєм тобі,
Ладо, слухай нас, Ладо!
Серця наші схиляєм к тобі,
Ладо, слухай нас, Ладо!

Красна гірка

"Красна гірка... - це одне з народних свят красної весни; з цього дня починаються хороводи, гри на горах і долинах... починається весняно-літній сезон на весілля." Взагалі гори - це колиска людської цивілізації. "Культурні рослини і людські племена мають однакові місця виникнення - гірські системи земної кулі"; а звідси й робиться висновок, що гірські райони були, ймовірно, первісними центрами виникнення цивілізації. Стародавні міста будувалися на го рах, або горбах. Так, Рим стоїть на семи горбах (septimontium), а наш Київ - на трьох. Ось як про це розповідає стародавній переказ про заснування Києва:

"...Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів;
Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щековиця,
а Хорив на третій горі, відкіль назвалася Хоривиця.
Вони побудували городець в ім'я свого найстаршого брата
і назвали його Київ."

Отже щодо святкування. Дівчата бігають по лісу і вигукують:

- Горю-горю пень!
- Чого гориш?
- Красної дівчини хочу!
- Якої?
- Тебе молодої!

Після цих слів "Красна дівчина" втікає, біжучи з гори на долину, а "Горю-горю пень" переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається; в гру вступає друга пара, і так продовжується аж доти, доки вся група дівчат не буде переловлена. Щоб виконувати "Горю-дуба", чи "Горю-горю пень", дівчата, звичайно, збираються на високі місця: десь на горбі чи на пригорбку - "щоб можна було добре розбігтися", як тепер пояснюють. Починається гра саме в час "Красної гірки" й триває "аж поки в полі просо заросте"; "тоді ми, дівчата, йдемо в поле полоти просо і про гру забуваємо". Разом із Красною гіркою, того самого дня, дівчата "грають "Лялю, або Лелю - "для цього хороводи звичайно збираються о третій годині по полудні на чистому лузі. Дівчата вибирають між себе найкращу і вбирають її Лелею, вони плетуть вінки з лісових або польових квітів; руки, ноги і увесь стан дівчини квітчають дрібними гіллячками з липи чи дуба, але так, щоб уся вона була вкрита зеленим листям, з ніг до голови, щоб виглядала, як лісова мавка. Так убрана Леля сідає на пеньок або на спиляне дерево, якщо це в лісі; на горбок чи на якусь дернину, якщо це на лузі або в полі. Поруч із Лелею дівчата кладуть почастунок: дзбанок молока, грудку масла, шматок сиру та червоні крашанки, а також вінки з свіжих квітів. Вінків має бути стільки, скільки дівчат бере участь у цій грі. Коли вже все готово, дівчата беруться за руки і водять хороводи навколо Лелі, співаючи веснянки, де найбільше згадується про милого та про весілля. Коли хороводи закінчаться, дівчата по черзі підходять до Лелі, а та кожній з них кладе на голову вінок і промовляє:

Будь щаслива і гожа, як сонце;
Весела, як весна;
Робоча, як бджола;
Багата, як земля!

Кожна з дівчат, одержавши свій вінок, відколупує крихітку масла, сиру - все це кладе собі в рот і запиває молоком; бере й червону крашанку. Отак "причастившись", дівчина вклоняється Лелі і відходить, а на її місце приходить друга, третя і т.д., аж поки всі дівчата матимуть на головах свої вінки. Вінок від Лелі кожна дівчина зберігає до наступної весни, а те гілля чи листя, що ним була уквітчана Леля, дівчата несуть до річки і пускають на воду. Іноді дівчат застає ніч, тоді вони розкладають вогнище і при його світлі продовжують гру. Можна собі уявити, що це справді чарівне, майже містичне видовище: спокійний ліс, замріяні дерева, палаюче вогнище, миготливі тіні дівчат у коловому танці, білі сорочки, вінки на дівочих голівках, - усе це мусить бути таки гарне, що жадні чужинські маскаради не годяться і в порівняння з цією чарівною грою наших веселих українських дівчат.