Культ Предків

Культ Предків - це ядро української духовності. Без нього не може існувати рідна віра ні у яких проявах. Це одна із основ нашого світосприйняття та буття в цілому, адже пам'ять про своїх Пращурів та їх вшанування не, що інше як - данина за наше з вами існування, існування Роду взагалі, адже Пращури - Родоначальники та Предтечі всього людського життя на землі... 

Культ Предків - по праву вважається одним з найбільш давніх в історії людства - деякі дослідники пов’язують з ним жіночі зображення пізньопалеолітичної епохи (15-12 тис. років до н.е.), знайдені в сотнях різних місць від Франції до Сибіру. Вважається, що вони уособлюють "володарку вогнища", покровительку і праматір цілого родового (матріархального) колективу. Швидше за все, саме з цього образу сформувалося уявлення про Матір-Землю як одне з найперших і пізніше найшанованіших божеств.

Під культом предків розуміють не лише віру або окремі вірування у божественність пращурів, а й обряди (іноді цілі комплекси) з їх вшанування та звернення як до них, так і до їхньої сили та могутності (складання пожертв предкам, їх «годування», спілкування з ними тощо).Обоготворених Предків вшановували під ім'ям Чура, на давньоруській мові Щур; ця форма досі вціліла в складному слові Пращур. Зазвичай до культу предків відносять і пов'язану з ним атрибутику, а також систему поведінки та народної етики. Часто також у науковій літературі культ предків тлумачиться ще ширше - як назагал турбота про померлих, віра в тотемічних пращурів, сімейно-родових покровителів. У широкому тлумаченні культу предків він присутній у морально-поведінкових настановах сучасної людини - у вшануванні померлих, відвіданні їх могил. У багатьох культурах світу таке вшанування предків замикається на рівні родини, тобто пам'яті про найближчих померлих родичів.

В релігії слов'ян було розвинене вірування в нове життя людської душі після смерті, пов'язане з аграрним культом. Померлі предки вважалися покровителями сімей. Майже всі східнослов'янські традиційні свята містили елементи культу предків. Його відлуння є й на Святки, під час яких однією з головних блюд була кутя - давнє поминальне блюдо, а перед тим, як почати трапезу, випліскували частину напою на стіл - для померлих; на Масляну замість напою на віконце клали млинець або віддавали млинець жебраком, також мав місце звичай ходити до одного в гості - прощатися; звичай не передавати через поріг виник через те, що в давнину під порогом ховали предків (з порогами пов'язані так само деякі обряди і змови). Одним з головних свят в честь покійних був Семик, під час початку якого старші члени родини ходили на могили батьків, а під час трапези також були поминальні страви. Дуже чітко поклоніння предкам простежується під час Радониці. Вже те, що їй передував (справлявся у вівторок) навій день (понеділок), говорить про ставлення свята до шанування померлих - "навій" на давньоруському означало "відноситься до померлих". У цей день усім селом приходили на цвинтар, жінки голосили, на могили кришили і проливали їжу та напої, катали по ним яйця.

Сучасні люди звертаються до своїх родових коренів, досліджують події, що повторюються в кількох поколіннях, намагаються осмислити хвороби або невдачі з позицій «енергетичного» зв’язку з предками. І медична наука, далека від міфологічних уявлень давнини, говорить про генетичну інформацію, що передається від дідів до онуків, хоча ступінь її впливу на кожну людину може досить істотно відрізнятися. Можливо, культ предків і є «первісним» способом осмислення генетичного коду, але також імовірно, що генетичні зв’язки - це лише частина невідомої поки що інформації, яка поєднує покоління пращурів та нащадків, і її ще належить розшифрувати, аналізуючи давні звичаї. 

Подальше формування культу предків пов’язане вже з патріархальними землеробськими суспільствами. Культ предків ґрунтувався на вірі в те, що померлі предки допомагають своїм живим родичам у земному світі (охороняють території, худобу, посіви, самих людей від земних ворогів і злочинних задумів злих сил, впливають на погоду з метою зробити її більш сприятливою для майбутнього врожаю, підвищують родючість землі), а натомість вимагають здійснення для них постійних обрядів задобрювання у вигляді регулярних принесень жертовної їжі й пиття.

На ранніх стадіях культу предків найбільшою повагою користувалися щойно померлі. Запорукою авторитету таких предків були їхні видатні особисті якості, про які ще не встигли забути вдячні нащадки. Відгомоном подібних уявлень можна вважати й народні поминальні обряди, що найчастіше відбуваються одразу після смерті людини. Такий близький предок вважався зобов’язаним виконувати побажання, більше того - вимоги своїх нащадків, що мали у своєму розпорядженні дієвий (на їх власний, звичайно, погляд) арсенал магічних засобів надприродного впливу на все, з чим вони стикаються. 

Згодом ушановування було поступово перенесене на більш віддалених предків - мовляв, чим далі відстоїть предок від живих, тим менше він підданий магічним маніпуляціям і, отже, тим могутніший. Насправді такого предка пам’ятали вже невиразно, що створювало сприятливі умови для людської уяви, яка наділяла його надприродними якостями. Цим предкам уже не можна було наказувати, їх не можна було кривдити або залякувати, їх можна було тільки покірно просити, супроводжуючи прохання щедрими дарами.

Виділення серед загального числа померлих привілейованої групи "предків" було закономірним підсумком перевороту в соціальних стосунках докласового суспільства у вигляді появи серед формально рівноправних членів кревно-родового колективу купки родових старійшин, які зосередили у своїх руках розпорядницькі функції в цьому суспільстві. Їх поважали за життя, а тепер починали вшановувати після смерті.

Коли процеси перетворення архаїчного суспільства на ранньокласове і формування інститутів держави ще більше поглибилися, тоді предки отримали виняткове значення для освячення влади правителя. Саме походження від Богів або героїв, чиїм подвигам присвячувалися численні міфи, санкціонувало (легітимізувало) перевагу однієї людини над іншою. У багатьох ранніх суспільствах саме предки правителя вважалися дійсними керівниками. Вони начебто стежили за дотриманням законів, звичаїв і заборон, регулярним і правильним виконанням обрядів і ритуалів, а в разі потреби карали винних: насилали хвороби на людей і худобу, затримували дощі і викликали природні катаклізми. Волю предків уособлювали, звичайно, голови великих родин з кількох поколінь родичів. їх розглядали як осіб, наближених до потойбічних сил, їм підкорялися як надприродним силам.

На перший погляд, зрозуміло, що образ шанованого предка виникає на ґрунті уявлень про безсмертя людської душі та життя після смерті. Але він містить у собі і кілька інших релігійних нашарувань. Крім анімістичної ідеї душі, у ньому легко побачити відгомони віри в "тотемних предків". Кожна з цих складових залишає свій слід у складному образі: ідея душі померлого предка підтримує людино-подібність, індивідуальну визначеність шанованого предка, ідея тотемного предка, навпаки, додає даному образові відтінок віддаленості.

Саме минулі покоління створили нас теперішніх, підняли наші думки й почуття до вершин людської мудрості. Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам’яті слід тої людської краси, той вогонь, що висвітлював життя збіглих, вогонь, що вони передали нам, а ми передамо нашим нащадкам. Адже людина затверджується у світі не тільки як мисляче й істота, що почуває, але і як одне з ланок у міцному вічному ланцюзі, що з’єднує минуле й майбутнє. Чим більше дорожить людина пам’яттю своїх батьків, дідів і прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце в цьому світі, тим глибше почуває свою відповідальність за майбутнє. У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, джерела нашої честі, совісті, достоїнства, ідеалів. Пам’ять про наших предків становить головне багатство нашої душі. Адже для того щоб ми зараз жили й були такими, які ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство, робили життя такий, який побачили неї ми. Та й у нас самих – пряме продовження моральних, культурних, історичних цінностей дідів і прадідів. Пам’ять про збіглих родичів також, а може навіть більше священна, чим пам’ять про видатних діячів минулого. 

Пращур-Рід, Рід Небесний! Зміцни серце моє у святій Вірі, даруй мені Мудрість Предків моїх, синів та онуків Твоїх. Даруй щастя і мир народам Твоїм, нині і повсякчас і на віки вічні! Тако бисть, тако єсі, тако буді!

Шануймо та Славімо наших Пращурів, Слава Роду Нашому!