Літнє свято Перуна

20 липня. Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу.

„Перун б’є”, – кажуть люди. Громовержець Перун один із найшановніших серед слов’янських Богів. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, вінПерун - громовержець, Бог прі. займав найпочесніше місце: „Поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Симаргла, і Макош...”. Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога.

Ми русичі славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог „прі і боріння” стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: „А обополи Білобог і Чорнобог перуняться – і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому” („Велесова Книга”). Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Макошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками. Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битві над ворогами. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до життя вічного, до полку Перунового, який допомагає русичам у битві. Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатирь-камінь, а після Різдва, просякнутий Дажбогом, починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію.

Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди. Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни. Перун не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Неодноразово згадує його і „Велесова Книга” у цьому прояві: „Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно вперед по стежці веде, тому що єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть”. Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно.

Віра слов’янська була своєрідним захистом сутності народу. Коли Володимир прибув з Корсуня, після прийняття чужої віри, повелів він поскидати образи Богів – одних порубати, а інших попалити. Образу Перуна, була призначена особлива кара: „Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, а дванадцятьох мужів приставити бити [його] палицями”. Коли волокли Бога по ручаю до Дніпра, люди оплакували його. „І проволікши його вкинули в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: „Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його.” І вони вчинили звелене. Коли пускали [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.” Так описує „Повість временних літ” події гоніння предківської віри. І досі біля острова Таволжаного знаходиться острів Перун поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району. Напевне колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше „б’є Перун”.

Обряд вшанування Перуна здійснюється у вечірній час перед 20 липня. Громади збираються біля великих старих дубів – священних Перунових дерев – на Богослужіння. Розпалюється священне вогнище, яке постійно підтримують вогнищеві. Добувається цей вогонь тертям дерева об дерево. Здобутий таким чином вогонь має назву "живий вогонь", і його горіння підтримується до завершення обряду. Дівчата плетуть дубові вінки, які кладуться на голови чоловікам для міцності й здоров’я. Перун – Бог воїнства, на його свято молоді воїни приймають присягу на вірність Вітчизні. Також поминаються воїни Русі-України, які мужньо стояли в обороні свого Народу. В цей день освячується джерельна вода. Для цього використовуються давні кам’яні топірці. Вода пролита через отвір у топірці вважається цілющою, бо вона насичується магічною силою воїнів, закладену у давню зброю. Воїни проводять змагання та розваги. На завершення свята всі сідають до Братчини. Під час Святкової Вечері поминаються визначні Воїни Русі-України. Висовуємо версію вирахування свята Перуна 20 липня. За Велесовою Книгою військо русичів шикували у вигляді птиці Матері Слави, яку ще називають Перуницею: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів.

Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: «А маємо силу в нашу степах, Матір’ю Сонцем Сварожим вишикувану: крила обаполи розпростерті і тіло посередині, а голова Ясуня – на раменах його». [ВК, д.7з]. У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: «Мати-Слава б’є крилами о боки і йдемо до стягів наших; бо ті стяги Ясуня.» [ВК, д.7е]. Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: «…по-своєму також, як Птицю, кінноту ставили, і та ворогів тими крилами накрила, а головою била…» [ВК, д.20]. Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня – 4 грудня, аналогічно ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня.