Мокоша - Богиня материнства

Мокоша - Богиня материнства, явний вияв Великої Матері Лади як Землі.

Вона виступає богинею милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, ворожіння, рукоділля, покровителькою джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Дружина Велеса як земля пов'язана з потойбічним світом, ворожбою і чаклуванням. Мокоша є володаркою, Матір’ю Коша, земної комори всяких благ, якщо людина про землю дбає, у загальний кіш додає, та дарує вона їй не зліченно могутність, силу, радість і щастя. Земля Руси-Вкраїни є кошем земним, у ній найбільші блага зібрані. Багатства тії і мудрість чарівна захисту потребують, для того Мокоша кошаків-козаків родить, що охоронцями землі рідної є. Родяться вони воїнами хоробрими, що землю святу Вкраїнську віддано захищають, славою покриваючи.

Через те козаки землицю з собою і в похід завжди беруть як оберіг матінки рідної. Через Мокошу себе Слава проявляє, про добробут дітей своїх дбаючи, щоб мали вони шлях вірний до Богів Рідних. Мокоша - посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась як Дерево Життя Земного Роду, що тягне руки в гору до неба. Вона є джерело тепла та вологи, тому на літніх рушниках має руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю. Мокоша - Дух землі, що закликає весняні дощі та опікується весняними обрядодійствами, пов'язаними з ними, вона покровителька пологів і заступниця породіль. Мокоша напряму пов'язана з Долею, від того, як люди її шанують, так їм на землі й ведеться. Вона є всевидющою та водночас сліпою, тому не завжди швидко озивається та навіть із запізненням вона повертає борги усім винуватцям. Проявами Мокоші і зіллям її є коноплі і мак, її час - ніч. Це їй присвячувався перший зжатий сніп, як то Велесу останній, після чого ті снопи з'єднувалися, символічно закриваючи Кіш-Землю на осінь, се з них робився Дідух. Символами Богині є прядка і веретено, якими вона тче із себе явний світ. У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада).