Ми не шукали нашої Землі, блукаючи сорок літ по пустині

„Ми не шукали нашої Землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку". (Володимир: „Історична Місія України", 1945р.)

Споконвіку свого існування в історії людства нарід видотворить, чи узмисловлює собі своє завдання, свою історіо-творчу програму.

Він усвідомлює самого себе, формує свою історичну свідомість. Із родів і племен постає Нація. Творить тоді державу, як спосіб свого існування. Формує в мітології своє походження. Творить свою власну Віру. Така Віра стає основою його духового життя, найважнішим історіотворчим чином. Вона визначує його духову сутність, його державцотворчу основу і програму.

Вона залишає це у формі пам'ятників і документів, в мітології, в сагах, в епопеях, у зборі віровизнавчих гимнів, в обрядах і традиції. Це все разом творить духову скарбницю нації, її заповіти в історії.

Нарід, який затрачує свою Віру, затрачує свою духову окремішність і свою істоту. Його включають тоді в якусь чужу історію і він стає погноєм для іншого круга чи циклу історії. Це виявляється як його духова, часто і державна неволя, або духово-культурна провінція імперії.