Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі

Ми маємо осмислити великий вітчизнолюбський поштовх, який надали автори Велесової Книги для своїх кревників, аби вижити у цьому жорстокому світі. Ця книга в основному призначалася для виховання воїнів – захисників стародавньої Русі. Та й на сьогодення вона не втрачає своєї важливості.

Так полтавський письменник Микола Костенко писав:

"І сам виклад історичних подій, і глибинне знання суті тодішнього життя, і світоглядно-релігійні аспекти книги беззаперечно свідчать, що Велесова Книга – історична пам'ятка, яка відображає в усій повноті боротьбу наших Предків за виживання на своїй рідній землі. Це надзвичайно важливо для нас, їхніх нащадків, які реанімують сторінки тієї відчайдушної борні за саме право жити серед ворожих народів". [6, 25].

У Велесовій Книзі дивовижною священною птахою русичів постає Матир-Сва Слава або Зоря Красна. Книга розкриває нам образ Матері Слави у всій красі поетичного слова. Володимир Шаян писав, що "ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов'ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу." [11, 38]. З таким ім'я птаха не зустрічається в жодному іншому творі із слов'янських літописів чи народній творчості, що дійшли до сьогодення. [4, 31]. Та все ж ми маємо безліч матеріалу, що зберігся, як на території Русі так і на землях інших народів, який підтверджує всеарійське шанування Птахи-Зорі. [2, 164].

У Велесовій Книзі прекрасна вогняна діва має різні імена, які відображають її прояви і призначення. То це просто Мати-Птиця або Птиця Божеська, Птиця Вишня, Птиця Віща або Мати-Сур'я, Магура, то вона має ім'я, яке наближає її до Перуна – Громовиця чи Перуниця.

Зоря і Веселка

Перш за все визначимо, що Мати-Слава у текстах Велесової Книги ототожнюється із Зорею:

Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. […] І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила. [2, ВК,7ж].

Є істина, що Життя – це битва. Люди, спостерігаючи за природним циклом, порівнювали його зі своїм життям. Бачимо щоранку, як Сонце у битві з потойбічними силами народжується, а ввечері заходить через битву, долаючи тим самим дві віхи – народження і смерть. Їх супроводжує Птаха-Зоря, одне крило якої символізує ранок, а друге – вечір.

Всі народи світу дивуються її красі і водночас очікують, що буде провіщати вогняна птаха – перемогу чи поразку:

А Матир Слава співає о трудах наших ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. [2, ВК,7є].

Оповідач просто зачаровує красою священної Птиці. І окрім визначення її як Зорі, можемо побачити і в образі різнобарвної веселки, яка постає на небі після грізної зливи, адже вона є Перуницею:
То бо Матир-Сва б'є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світлом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме, і колами іде посунь. Та бо то світилася сімома красотами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь її, зріючи, гримить в небі яснім. [2, ВК,7е].

Поява Матері Слави – заклик до борні

Як правило, битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птиці, яка, проливаючись в світанкових обріях, віщує перемогу світлих сил над темними і сповіщає про народження Сонця. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птиця, велика натхненниця воїнів Русі, піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників:

Бо Матир-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. [2, ВК,7г].

Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. [2, ВК,7д].

І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. [2, ВК,8(2)].

Б'є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за Землю нашу і доб'ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. [2, ВК,14].

У людини спрацьовує інстинкт самозбереження, тому перед боєм багато воїнів відчувають страх перед небезпекою для життя. І дуже важлива психологічна підготовка до майбутніх жорстоких битв:

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б'є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. [2, ВК,8].

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. [2, ВК,14].

Відомий методист Григорій Клочек каже, що це своєрідна психотерапія, завдання якої полягає в переборенні природного страху перед смертю, в ствердженні краси боротьби за рідну Землю, в переконуванні, що необхідність військової боротьби освячена верхніми божественними силами й насамперед Матір'ю Славою, яка є захисницею племені. [5, 130].

Поминальниця

Велесова Книга нам в поетичній формі показує, як Матир-Сва дає раду загиблим на полі бою, оспівуючи їхню славу і ведучи до Лук Сварожих:

То бо Матир-Сва б'є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. [2, ВК,7д].

І умре, і до Луки Сварогової іде. А там Перуниця рече: то бо ніхто інший, ніж рус-гординя, ані грек, ані варяг, це славен [*слов'янин] роду славного, і той іде по співах Матиревих. А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. [2, ВК,7е].

Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! [2, ВК,7є].

Руси вірили, що життя є вічним, і вони, пробувши деякий час на небі у Полку Перуновім, знову прийдуть на свою рідну Землю, отримавши нове тіло. Слава, здобута у боях, буде літати у віках, русичі будуть з гордістю згадувати свою ратну звитягу, що була у минулому житті. [8, 50].

Родоначальниця

За Велесовою Книгою ми маємо своїх родоначальників – отця Богумира і матір Славу, яку можна ототожнювати з Матир-Свою. Походячи від Матері Слави, ми називаємося сло(а)в'янами:

"Од них три роди ізійшли, від Славни були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси." [2, ВК,9а].

Так як ми походимо від родоначальників Богумира і Слави, то й багато наших імен мають компонент "слав" і "мир", тим підкреслюючи зв'язок з Першопредками і Родом нашим.

Радниця і пророчиця.

Матир-Сва є доброю порадницею у веденні війни в цілому, а також вона попереджає про нещасні часи для русів. І руси свято вірили в Матір-Птицю, були переконані, що до її голосу треба прислухатися [5, 118]:

Се бо Сварга зове нас, і ідемо до неї. То бо то ідемо, як Матир-Сва співає пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину нашу грекам [не] давати. [2, ВК,7г].

То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече:

"Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші". [2, ВК,6а].

І ми мали двох ворогів на два кінці землі нашої. І там Болорев перед трудами [*битвами] великими. Ото тут Матир-Сва, летячи, рече йому, яко смій паднути [*напасти] на гунів оперва і розтрощити їх, і се повратитися на годь. [2, ВК,27].

Б'є крилами Матир-Сва Слава і верещить нам о труднім часі сушни і мору говяд. [2, ВК,28].

"Таким чином, – підсумовує Григорій Клочек, – згадка про Мати-красную птицю є сильним знаковим образом, що допомагає промовцю емоційно вплинути на слухачів. Вони відчувають себе членами обраного племені, які захищені тотемом – верхніми божеськими силами." [5, 119].

Бойове шикування русів

Увагу слід звернути і на методи ведення бойових дій стародавніми воїнами Русі. Дослідниця Велесової Книги Галина Лозко у поясненнях зазначає, що військо русичів шикували у вигляді птиці: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів [3, 108, 152]. Ось як описується цей вид шикування війська:

І да маємо силу нашу по степах – Матир, Суне нашим вишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло в середині, а голова Ясуні – на раменах його. [2, ВК,7з].

…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били… [2, ВК,20].

У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає ударним полком:

Матир Слава б'є крилами о поли. І йдемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні. [2, ВК,7е].

Стає зрозумілим, чому допоміжні бокові полки звуться крилами, адже все військо ототожнювалося з бойовою Птицею, що злилася разом зі всім військом. Її дихання відчуває кожен боєць: це дихання одного військового організму, яке діє злагоджено перед ворогом, коли відчуваєш єдність рухів і помислів. На війні або ти єдиний, або ти розбитий. Тому першочергове завдання у бою – розірвати цілісність ворожих рядів. Якщо цього досягнуто, то вже частина перемоги забезпечена, адже втрачається єдність образу, а також єдність із Богами:

Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви. [2, ВК,18а].

Вислів з Велесової Книги "і побачите Птицю тую на чолі вашому" можна пояснити як те, що Мати Слава очолює все військо, але можна зрозуміти у прямому значенні, що її образ є на чолі, тобто шоломі русів. І дійсно, часто шоломи посеред мають планку на переніссі – це тіло птахи, а надбрівні дуги – позначають крила.

Окрім того, слід звернути увагу на руські щити, які мають криловидну форму. І Матир-Сва Слава часто відображалася з крилами у формі щита [4, 37]. На картині Віктора Васнєцова «Сірин і Алконост» (1896 р.) птахи якраз і відображені сидячими на дереві зі складеними крилами за формою щита і співаючими пісні журби і радості відповідно до свого призначення. Звичайно, що дана картина відображає вечірню і ранкову зорю. Подібні зображення крил птиці, як щитів, ми бачимо і на давніх прикрасах русів. [1]. Сучасний художник Віктор Крижанівський аналогічно намалював у гарячих тонах образ Матері Слави. [7].

Календар

Образ Птиці також відтворений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Враховуючи, що доба прирівнюється до року, то вечірнє (тобто осіннє) крило Зорі має межі і відповідні свята: 4 вересня та 4 грудня. Аналогічно вираховуємо ранкове (весняне) крило: 4 березня та 4 червня. Літня середина між крилами якраз і визначить нам свято Перуна – 20 липня. [9, 85].

Ще зазначимо, що враховуючи положення Птиці, крила якої мають краплевидну форму, можна уявити розширення щита від початку сходження Сонця до повного його виходу, і навпаки ввечері (восени) – від округлості до сходження нанівець.

Матір Слава несе Вогонь

Матир-Сва нагадує нам казкову вогняну жар-птицю. Якщо врахувати, що Птиця уособлює Зорю, як ранкову так і вечірню, то вона, як добра гостя, приносить ввечері людям вогонь з небес, і, певно, таким же чином зранку відправляє це вогнище нагору. Руси вдячні священній Птиці за подарунок, адже вогонь вночі зігрівав їхні домівки:

Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матир-Сва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх... [2, ВК,19].

І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. [2, ВК,7б].

Ці події, що пов'язуються з принесенням вогню, можна визначити в календарі як свято початку осені, яке припадає на 1 вересня і називається Комин, коли вперше треба було в печі затопити. [10, 3].

За своїм ім'ям і призначенням Матир-Сва близька до Матарішвана (Matariśvan) або Матарішви (Matariśva) – божественної птиці, втілення блискавки в Рігведі. Матарішван приніс "небесний вогонь" на землю, а мудреці з роду Бгрігу навчили людей користуватися цим вогнем. Також за ім'ям можливе порівняння з японською Богиню Аматерасу, що пов'язується із Сонцем. [2, 164].

У піснях руський народ біля вечірніх вогнищ, уподоблюючись співам Матері Птиці, ушановує славні перемоги воїнів. Ці пісні будуть лунати у віках, закликаючи до нових бойових звершень в ім'я Роду Руського.

Як і Птиця Матир-Сва, ми славимо свої Богів, бо вони нам дали все, що потрібне для нашого життя:
"І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші Праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших. Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-Сва Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас." [2, ВК,24в].

Ми, онуки-помічники Богів на Землі, виконуємо їхню волю і виступаємо співтворцями. В наших силах зробити своє життя щасливим, і, якщо настає потреба, віддамо життя своє за Рід наш, щоб здійснити колообіг душі і знову народитися серед свого вільного Роду.

Література:

1. Археологія Украинской ССР. – Т.3 / Баран В.Д. и др. – К.: Наук. думка, 1986. – 576 с.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192с.
3. Велесова кига: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с.
4. Гнатюк Ю, Гнатюк В. Размышление о славянстве, или Чьих же богов мы внуки? – Днепропетровск: Овсянников, 2003. – 72 с.
5. Клочек Г. Світ «Велесової книги». – Кіровоград: Степова Еллада, 2001. – 160 с.
6. Костенко М. Боянів віщі персти // Сварог. - № 17-18. – 2005. – С. 23-26.
7. Крижанівський В. Боги наші суть великі родичі (Образи). – К.: РПВ,7511 (2003).
8. Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", Запоріжжя, 26-27 травня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 47-53.
9. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7517 (2009). – 88с.
10. Свято Симаргла / упор. С.Д.Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7516 (2008). – 12 с.
11. Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.)