Перун — бог неба і землі, блискавки та грому

Перун — бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. У предків культ Священних гаїв був культом Перуна, ототожнюваного з дубом. Середньовічний історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) свідчив, що слов’яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього».

За народними віруваннями, після створення світу, коли бог вогню Сварог пішов на відпочинок, Перун заступив його місце в небі. Його уявляли у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. За іншими даними, особливе значення мала борода громовержця, що знайшло відображення у фольклорі стосовно «бороди Іллі», образ якого замінив Перуна в епоху двовір’я. Перун народився з каменю, одухотворений та благословенний у світ Білобогом, а вигодувала громовержця коза. Колись попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотемом-предком на чолі. За свідченням О.Афанасьєва, у предків існував звичай водити в день сонцевороту (12 грудня) ведмедя одного або з козою. Як «представник» бога- громовика ведмідь відіграє неабияку роль у народному епосі. У казках Перун виступає іноді у вигляді богатиря Івана Медведки: по пояс він людина, а нижня половина — ведмежа. Можливо, тому й донині на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із символічною зіркою та водять козу чи ведмедя. На думку дослідника, ім’я Перуна з часом замінилося історичним іменем Іллі Муромця. У ратних подвигах Ілля уподібнюється Перунові, він використовує його зброю — всерозтрощуючі стріли — і виїжджає на такому ж чарівному коні, як і бог-громовик.

Так званий «громовий знак» (шість променів у колі) широко використовувався в давньоруському різьбленні та гончарстві. У календарі IV ст., знайденому на Київщині, величезним колесом із шістьма спицями позначене 20 липня (Перунів день).Такі знаки часто розміщували на будівлях для захисту від блискавиць. їх вирізували на сільницях (сіль була найдорожчим продуктом), на скринях для приданого, ткацьких верстатах, дитячих колисках, ритуальних ковшах — одним словом, на тих предметах, які мають найбільшу цінність і потребують особливої охорони. Ці знаки на мисливських порохівницях прямо пов’язані з «громом» і «блискавкою», які робить порох у момент пострілу. Бог Перун безжалісний до темних злих сил Чорнобога і Мари. Він — «той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем». Перун на колісниці вражає своєю зброєю змієподібного ворога, який ховається від нього в дереві, камені, у людині, тваринах, у воді. Після перемоги над ворогом на землю проливається дощ. У «Велесовій книзі» читаємо: «Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці. Тому що єсть той воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!»

У Перуна дев’ятеро синів, з якими він летить у небі на золотій колісниці, запряженій дев’ятьма вогнегривими кіньми. Троє синів уражають злі сили стрілами, троє розбивають хмари важкими кувалдами, творячи грім, решта правлять колісницею. Дев’ять — число Перуна, а тому особливо опікується він тією родиною, що має дев’ятеро дітей; у таку сім’ю бог приносить добробут і щастя.

Восени Перун замикає небо і йде на відпочинок. Всю зиму він відпочиває на Алатир-камені. А першим весняним громом знову розводить полум’я грози і, заварюючи чудодійний напій з живої води, воскрешає землю, проганяє Мару і холод.

Предки, ідучи обороняти рідну землю, клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни. Перун — бог, який не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам. «Велесова книга»: «Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїнів убоялися».

Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчастіше влучає грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий урожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.

Світло, Сонце, вогонь у предків, крім Дажбога, уособлювалися ще двома Сварожичами — Перуном і Хорсом. Але з усіх Сварожичів Перун — найпопулярніше божество серед слов’янських племен. Не даремно він очолив пантеон Володимира. У часи хрещення Русі саме культ Перуна зазнав найбільших переслідувань. Його статуя була скинута у Дніпро. Характерно, що культ Перуна був сильніший на півдні Русі, ближче до центру державності, що проявилося пізніше у більшій популярності в Україні св. Георгія, на якого частково перенесено риси Перуна, порівняно зі св.Миколою, надзвичайно шанованим на півночі східнослов’янського світу.

Згадку про Перуна знаходимо у «Слові, реченому христолюбцем» (XI ст.), «Повісті врем’яних літ» (XII ст.) та в Іпатіївському літописі (XIII ст.) під 907 р. при укладенні грецько-руського договору. Грізному богу приносили клятви, і хто їх порушить, на того чекала страшна помста, про що довідуємося з договору Святослава з греками під 971 р. За Густинським літописом (XVII ст.), кумир тримав у руках коштовний камінь. Перед ним завжди горів вогонь, і коли з недогляду жерців трапилося б тому вогню погаснути, людину ту карали на смерть, «яко ворога Богу своєму». Для запалення вогню, що згас, висікали його із каменя, який тримав кумир. Про Перуна також згадується у «Слові про ідолів» (XII ст.):

«І словенський люд Вилам і Мокоші, Диві, Перуну, Хорсу, Роду… і вогневі Сварожичу моляться… Почали греки ставити трапезу Роду і рожаницям, також римляни, навіть і до словен дійшло. Це ж словени почали трапезу ставити Роду і рожаницям, раніше їхнього бога Перуна, а ще раніше клали треби упирям і берегиням. По святому ж хрещенню відкинули Перуна, а до Христа Бога припали; але й нині по українах їхніх моляться проклятому богу їхньому Перуну, Хорсу і Мокоші і Вилам; але це творять таємно, цього не можуть позбутися з часів язичництва…»

В одній із купальських пісень, записаній на Івано- Франківщині, говориться:

Гей, Ладо! А ти, Перуне,
Отче над Ладом, гей, Перуне,
Дай дочекати, Ладе Купала.
Гей Купала!

Багато місць в Україні і по всіх слов’янських землях пов’язано з іменем Перуна: Перунове урочище на лівому березі Дніпра; острови Перуна, де, за легендою, він «повеселився», також є Перунова річка біля Києва. Українці Карпат називають ліс на південному схилі цих гір Перуновою хащею, бо саме тут «Перун ударив дерево». У легенді про Бубнищанський замок (його залишки біля с.Бубнище на Івано-Франківщині) мовиться: «Перун кидав блискавки, бив громами, а коли вже добре змучиться, то сходить з хмар, лягає на зеленій мураві перед тими каменями, по яких бубнив блискавками, і відпочиває». Від того, що він «бубнив» блискавками, й пішла назва скель і села поблизу них. За Несвіжем, у Білорусі, є старий замок, у який стріляв Перун і розбив його. Тепер це місце називається Перуновою горою. У прислів’ях та повір’ях Перун згадується до нашого часу: «Перун ударив і вбив дві вівці на полі. Треба взяти вбиті вівці, поки ще теплі, повернути ногами, де були голови, а головами, де були ноги, й присипати глиною. Тоді вівці оживуть». Прислів’я: «Після дощу росте всіляке зілля, а Перун святкує весілля»; або прокляття: «Бодай тебе Перун побив темненької ночі!».