Пісня до Бога

В природі все співає, принаймні те, що подає голос і те, що можемо почути. Людина, як вища істота, наситила пісню змістом і через неї ми передаємо свої емоції журби, радості, кохання, славлення...

Будь-який обряд має проходити супроводження співом, а ще краще у супроводі музичних інструментів, танців. Це звеличує саму дію, у вібраціях відчуваємо розчинення в просторі, тобто в божественній сутності.

Давня волхівська наука у Велесовій книзі нам також нагадує за нашу пісню, надаючи їй духовного змісту із зверненням до Бога. А Бог для нас – то Природа навколо, і її сприймаємо через мітологічні образи:

"І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Праві і Яві, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і через нього видимо Світ зріти і Яви буття. А й той нас од Нави убереже, і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше і Звізди держе, і Світ кріпить. Творіть славу Свентовидієву велику! Слава Богу нашому!" [ВК, 11а].

"Воспоємо славу Суражію, і такождь мислимо до вечері, і п'ятикратно славимо Богів в день. Пиймо бо сурицю в знак благості і общності з Богами, які бо суть во Сварзі, тако бо п'ють за щастя наше. Воспоємо славу Суражію – і той комонь злат Суражищев скаче в Небесах. Додому йдемо, трудившись. Там огінь утворюємо і їмо покорм наш. Речемо: яка єсть ласка Божеська до нас, і одходимо ко сну. День бо прийде – і тьми не стає." [ВК, 3а].

Складно утриматися, щоб не привести ще один уривок з Велесової книги, адже така образність просто надихає, все життя людини – це одна велика пісня:

"Поки сурі сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому. Хвалу Богам вознісши, славу поємо, і так до полудня. І речемо Славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п'ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, єсь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну." [ВК, 12].

Багато Богів людства в мітології самі брали до рук музичні інструменти і співали пісню своєму народу. А люди для натхнення заспівували пісні на праці і в бою, це полегшувало тяжку роботу, знімало стрес. А голос твоїх побратимів і посестер поєднувався в один ритм з відчуттям єдиного цілого. Ти стаєш більш потужним і сильним, бо ти спільно зі своїм Родом рухаєшся із піснями до нових звершень.

І Козак Мамай з народних картин, як уособлення Сонця, що заходить, під величним Дубом бере свою кобзу і оспівую свої походи і побратимів, що полягли в бою.

Коли все затихає на ніч добре чути солов'я, який щебече своїй коханій, а люди милуючись цим співом і собі надихаються до парування. Маючи переважно журливу пісню ввечері, вранці надихаємо себе бадьорим співом. І тут на допомогу стає сонячний птах півень, який зранку пробуджує Сонце, щоб воно почало новий день.

Велесова книга нам нагадує, що люди так само збиралися до вечірнього вогнища, щоб у тиші, при легкому потріскуванні вогню віддатися духовній насназі, слухаючи священну вогняну Птаху, що уособлювала Зорю Красну:

"Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були..." [ВК, 19].

А коли треба підійматися до бою, до знову виникав образ Священної Птиці Матирсви, що своїм співом збуджувала до битви. Зануримося і ми у ці величні і образні вислови:

"Се прилетіла до нас і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами." [ВК, 8(2)].

"Се бо Сварга зове нас, і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря-Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину нашу грекам [не] давати." [ВК, 7г].

А вже по перемозі була радість велика і слава Богам, що проливається у піснях:

"А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали. І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх." [ВК, 7б].

Поки живе наш народ, поки й пісні співати будемо, прославляючи Богів і наше життя, так вчить нас Велесова Книга:

"Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красну житьбу во степах і про славу Отців." [ВК, 18а].

Ми продовжуємо звичаї наших предків співаючи пісні. Зберігаємо старі пісні і творимо нові. І бачимо, що людство не може жити без пісні в супроводі музики і танців. Проводячи обряди ми отримуємо поштовх до життя. А життя вічне, і пісня наша віща!