Про мавку промовка

Давньослов'янська міфологія дуже багата на фантастичних істот. Сьогодні ми поговоримо про мавок - цікавих і загадкових створінь, які надихнули навіть нашу велику поетесу Лесю Українку на написання її нетлінного твору "Лісова пісня".

Мавки в давньоукраїнській міфології — це душі померлих дітей. Вони живуть у лісах та в полях.

Саме слово "мавка" (або "навка"), ймовірно, утворилося від загальнослов'янського "нав" - "смерть", "мертве тіло". Деякі дослідники припускають, що це слово походить від праіндоєвропейського кореня nau - "труп".

Згідно з віруваннями українців, мавками ставали маленькі діти, які померли нехрещеними або яких убили їхні матері. Також мавками ставали ті діти, які померли на Русальному тижні (так ще називають тиждень після Трійці, коли по землі, як вважалося в давнину, ходять русалки). Люди вірили, що після смерті ці діти потрапляли до русалок.

Тож які були мавки на вигляд? Це були або діти, або гарні молоденькі дівчата з довгим уквітчаним волоссям, у тонких білих сорочках.

Мавки-дівчатка мали довге світле волосся. А мавки-хлопчики — коротке, руде й курчаве. Їх можна було зустріти в лісі, на перехрестях доріг, у полях.

Мавки-дівчата — істоти з милим, круглим обличчям, гарні, високі на зріст. Проте як дівчата вони виглядали лише спереду, а на спині не мали шкіри, тож ззаду в них було видно нутрощі. Вони не відкидали тіні. А коли бігали по траві, вона не хиталася під їхніми ногами.

Крім лісів, мавки також оселялися у печерах. Навесні, щойно починав танути сніг, вони саджали поблизу тих гірських печер квіти, а коли все зеленіло й розцвітало, гойдалися на гілках, викачувалися в житах, рвали квіти, плели вінки й танцювали. На місцях їхніх танків трава росла краще. Мавки могли жити і у водоймах — річках і озерах. Часто зближувалися з русалками. В деяких регіонах України вважалося навіть, що мавка є різновидом русалки (її називали "русалка лісова"). Взагалі, за рядом ознак мавки схожі на русалок.

Мавки мстилися людям за свою ранню смерть, тому збивали їх з дороги й топили в болотах. Могли й залоскотати до смерті. Часто заманювали до себе парубків і вбивали їх, як і русалки. Часто просили в подорожніх гребінець. Якщо вони його отримували, то розчісувалися і йшли, а інакше могли й погубити.

Вважалося, що мавки з'являлися на землі в той час, коли все вкривалося весняною зеленню.

А на Зелені свята (три останні дні тижня, що передують Трійці, та три перші дні тижня по Трійці) мавки несамовито танцювали біля озер та річок. На Мавський Великдень (Чистий Четвер) мавки та русалки ходили луками й лісами — вони перетворювалися на людей і навіть споживали звичайну людську їжу.

На Русальний тиждень вони бігали полями і наспівували "Мене мати породила, нехрещену поховала!".

Якщо з мавкою провести обряд хрещення, вона перетворюється на ангела і віддячує своєму благодійникові різноманітними послугами. Але похрестити її можна лише протягом семи років після того, як померла дитина стала нею. Якщо ж за сім років цього не сталося, то мавка вже ніколи не стане ангелом і назавжди залишиться демонічною істотою.

Ефективними засобами захисту від мавок, згідно з віруваннями давніх українців, були часник, цибуля, хрін і любисток. Також оберегом від цих підступних красунь (як і від русалок, мавчиних подруг) вважався полин. Був у нашій міфології й персонаж, який полював на мавок і таким чином рятував людей. Це Чугайстер — веселий, жартівливий, життєрадісний лісовик із блакитними очима, вкритий чорною або білою шерстю.

Мавки багато знали та були наділені магічними здібностями (знов-таки, як і русалки), тому люди ставилися до них дуже шанобливо, особливо під час Зелених свят: приносили їм жертовний хліб і клали на ниву, бо саме мавки сприяли врожаю та відлякували лихо. Отакий от вічний український парадокс: з одного боку, мавок вважали злом, остерігалися, боялися, а з другого — вклонялися їм і шанували їх..